Электронные выборы: неотвратимое будущее
– Це неможливо.
– Ні. Це необхідно.
"Інтерстеллар"
Локдаун навчив нас отримувати все необхідне в новому форматі.
За останні 2 роки, тестуючи на регулярній основі можливості "цифри", ми виробили звичку оплачувати комунальні через інтернет-банкінг, замість паперових пред'являти документи в застосунку Дія.
Замість заповнення нескінченних паперів для податкової витрачати 10 хвилин на порталі Дія.
Тепер навіть до лікарів ходимо на онлайн-консультації й віднедавна маємо можливість оформити електронні лікарняні. Стос документів заховався за іконкою на екрані.
З інструменту hard power, коли застосовується агресивний підхід та примус, коронавірус перетворився на soft power – що призвело до добровільного вибору використання цифрових послуг.
Коронакриза звернула увагу й на актуальність пришвидшення розвитку електронних виборів. Майже 70 країн відклали заплановані голосування через пандемію.
Разом із тенденцією щодо зменшення кількості явки на виборах та суспільним запитом на голосування онлайн небагато країн поспішають впроваджувати електронну демократію.
Питання вразливості системи і захищеності технологій залишимо кіберекспертам. Я ж хочу зупинитися на комунікаційних бар'єрах, працювати з якими варто паралельно для прискорення впровадження онлайн-голосування. А це рано чи пізно відбудеться.
Коронакриза як стимул
На парламентських виборах 2019 року в Естонії через інтернет проголосували 44% виборців. Вона залишається єдиною країною у світі, яка використовує цифрову альтернативу голосування з 2005 року, залучаючи до виборчого і політичного процесу молодих людей всередині країни та естонців, які проживають за кордоном.
Такий успіх зумовлений декількома факторами: довірою людей до влади, розвиненою системою захищеності даних та наявністю технологічного фундаменту, який будувався задовго до першої спроби е-голосування.
За дослідженнями, 82% естонців різних вікових груп дійсно довіряють цифровим можливостям, які пропонує держава.
Досвід Естонії намагаються перейняти інші країни, пропонуючи альтернативний метод віддати свій голос. Поки що це обмежується встановленням спеціальних машин для голосування. Їх використали під час парламентських виборів 2021 року в Болгарії, а також на нещодавніх місцевих виборах у Грузії.
Натомість нещодавні вибори до Бундестагу відбувались у традиційному форматі.
Усі спроби запровадити електронне голосування зупинив у 2009 році Верховний суд Німеччини через неможливість забезпечити відповідний контроль та захист від фальсифікацій.
Саме через вразливість платформи для голосування, після майже 15 років голосування через інтернет у різних кантонах Швейцарії, цю практику також було призупинено.
Те ж саме сталось і з Канадою. Враховуючи особливості адміністративного поділу та політичного устрою цих країн, важко зі стовідсотковою впевненістю гарантувати безпеку й відсутність фальсифікацій, зломів тощо.
Читайте також: Чому впроваджувати інтернет-голосування в Україні ще зарано?
Боротьба наративів
В Естонії цифрова альтернатива поступово ставала частиною буденності. Технологія йшла поряд із соціальними комунікаціями.
Держава системно і протягом тривалого часу показувала, як "цифра" може вирішити "болі" громадян, тим самим збільшуючи лояльність до уряду.
Погодьтеся, є різниця – витрачати години часу на черги та бюрократичні процедури чи віддати свій голос одним кліком.
Лише 36,9% українців у 2020 році проголосували на місцевих виборах. Усього третина тих, хто міг прийти на виборчі дільниці.
Скупка голосів, фальсифікації міцно вкоренилися в асоціативний ряд при згадці голосувань.
Контроль явки з боку роботодавців, шантаж втратити роботу в разі незадовільного результату партії – часта практика в регіонах.
Роками виборче право як таке, прозорість процедури знецінювалися. Масові порушення під час традиційного голосування ставали причиною масових протестів. Одним із найбільших була Помаранчева революція.
Якщо ж до цього додати й поки невисокий рівень довіри загалом до цифрових технологій, питання електронних виборів багатьом видається не надто реалістичним у найближчій перспективі.
Проблема довіри стала однією з головних перепон у Сполучених Штатах на шляху до створення централізованої технології електронних виборів.
Читайте також: Чому "протікають" держреєстри та як зробити цифрові вибори безпечними
Страх невідомості – один із базових і найбільше впливає на готовність переймати новий досвід та адаптуватися до нових альтернатив. Саме він викликає в частини американців думки про те, що повна діджиталізація держпослуг може змусити принести в жертву основні права та свободи, а також поставить під загрозу їхнє особисте життя.
А за дослідженнями Інституту Геллапа, напередодні президентських виборів 59% американців – республіканці, демократи, молодь, люди старшого віку, заявили, що загалом не впевнені в чесності виборів у США.
Враховуючи загальний низький рівень довіри до традиційних виборів та їхню скомпроментованість, альтернативні форми голосування могли б комунікуватися як шлях до виправлення ситуації.
Одним з яскравих прикладів цього є заяви Дональда Трампа напередодні президентських виборів. Він стверджував: якщо дозволять поштове голосування, то вибори 2020 року будуть повністю фальсифіковані.
Інше питання на шляху до інтернет-голосування – проблема цифрової нерівності. Це знову ж таки не тільки про доступ до інфраструктури, якість інтернету чи наявність обладнання.
Це питання цифрової грамотності, вирішення якого лежить у комунікаційній площині.
Будь-які зміни потрібно комунікувати, зробити нововведення зрозумілими. Наприклад, використовуючи заохочення.
Це можна бачити на прикладах вакцинації у США чи Ізраїлі, коли для заохочення людей проводили акції на кшталт "укол і пиво", видавали премії співробітникам, розігрували 1 млн доларів, а на пункти вакцинації запрошували діджеїв і створювали атмосферу вечірок для залучення молоді.
Головне – це системна і постійна комунікація.
А що в Україні?
Ще у передвиборчій програмі на пост президента України Володимир Зеленський, говорячи про країну мрії, зазначав про можливість проголосувати на виборах за одну секунду, в інтернеті.
За його словами, вибори наступного глави держави мають бути електронними.
З організаційної та технічної точки зору – це складне завдання. Втім Україна впевнено рухається в цьому напрямі.
Читайте також: "Червона зона" та карантин: роль цифровізації в умовах пандемії
Вже запущено електронні підписи в Дія, Міністерство цифрової трансформації працює над запуском перших інструментів електронної демократії – петиціями та опитуваннями. І впевнений, що пройде не так багато часу, як ми будемо тестувати пілотну платформу для онлайн-виборів.
Для України втілення ідеї електронного голосування – стратегічна мета. Вона вимагає часових, технологічних ресурсів, але за умови високої довіри українців – все реально в осяжній перспективі.
Із впровадженням перших цифрових адміністративних послуг та документів ми зрозуміли, наскільки не готові до раптових змін. Міфи, стереотипи, страхи.
Тільки тоді, коли суспільство звикне до онлайн-доступу до державних послуг і повірить системі, онлайн-голосування отримає більш широку підтримку.
Електронні вибори – це довгий і поступовий шлях, на якому держава має вивчити весь міжнародний досвід, створити нормативно-правову базу, допомогти виховати цифрову грамотність суспільства, зробити процес голосування максимально простим, комфортним, забезпечити анонімність вибору та вберегти від витоку інформації.
Політики в передвиборчих кампаніях все більше роблять ставки на digital-просування. Традиційна агітація поступово зменшує оберти.
Цифрові майданчики виходять на передній план, дозволяючи моментально реагувати на зміни в інфопросторі та вибудовувати довірливу комунікацію з людьми. Це ж саме станеться і з виборами. В одних регіонах швидше, в інших — пізніше, але з кожним роком перебіг та технології організації виборів будуть трансформуватися в бік їхньої ще більшої цифровізації.
Технологія "передачі" голосів зміниться. І цей процес вже невідворотний. Електронні вибори – це невідворотне майбутнє.
Віктор Березенко
