"Залюбленные" до смерти или убийства: реальные истории жертв насилия
Ці думки, скоріше, на тему відповідальності всієї правоохоронної системи і довіри громадян України до тих, хто має і покликаний захищати, коли заходить мова про домашнє насилля.
Тема домашнього насилля – надто чутлива, а товщину людської криги ми змушені міряти у міліметрах. Адже мова часто про зовсім незахищених людей. Найчастіше серед них жінки, дівчата, діти.
Так, звісно, простіше рапортувати про статистику переданих до суду справ, розповідати про те, яке покарання понесуть злочинці, але набагато складніше попередити ці страшні правопорушення.
Хочу звернутися до всіх громадян нашої держави – така відповідальність лежить на кожному із нас.
Всі ми, без будь-яких винятків, маємо зробити все від нас залежне для недопущення насилля над нашими близькими, друзями, знайомими чи навіть сторонніми людьми, про яких ми просто знаємо.
Насилля в сім’ї – це часто той останній кадр, той останній погляд чи образ, побачений людиною в його чи її житті. І часто так стається тому, що болю завдають саме близькі люди, від яких не очікуєш, яких боїшся, до яких, на жаль, звик, яким, зазвичай, все дозволено.
Ми в Офісі Генерального прокурора знаємо як доводити такі кримінальні провадження до суду, не залишаючи злочинцям жодного шансу уникнути відповідальності. І наразі ми розвиваємо окрему спеціалізацію з протидії домашньому і гендерно зумовленому насиллю.
Але ми не впораємося без підтримки наших співгромадян в запобіганні цих звірських випадків насилля над нашими родичами, колегами або тими про кого ми просто десь чули. І в цьому питанні ми просимо про допомогу.
Держава не може і не повинна знімати із себе обов’язок проводити найрізноманітнішу роботу для профілактики таких злочинів. Ми будемо продовжувати системно і послідовно над цим працювати.
У сімейній сварці від "побили горщики" до кривавої екзекуції недалеко, як показує сумна практика.
А на Сумщині чоловік отримав 12 років тюрми за те, що забив цивільну дружину до смерті. Побиття в суді визнав, однак намір позбавляти її життя заперечував. При цьому своїй жертві він завдав 150 ударів, певно вважаючи, що цього для вбивства замало.
Досить і одного стусана: комусь, щоб піти із життя, комусь, щоб втекти від кривдника. Однак страх, залежність, "героїчна" терплячість заради невідомо чого, зневіра, фізичний біль, сором паралізують жертв. А сімейний тиран закриває в "клітці", знущається, принижує, б’є, ґвалтує, не дозволяє працювати, позбавляє засобів до існування.
Так, все це прояви домашнього насилля. І так, весь світ наразі живе у двох пандеміях одразу – потерпає від коронавірусу і сплеску домашнього насилля.
Цьогоріч спостерігаємо чергове збільшення кількості зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини, пов’язані з домашнім насильством. Їх наразі 3221, 3288 особам повідомлено про підозру в таких правопорушеннях і вже 3461 обвинувальний акт пішов до суду.
Більшість потерпілих в таких справах – жінки. Страшно, коли небезпека чатує на них не у темних провулках з розбитими ліхтарями, а там, де має бути найзатишніше і спокійно.
В Міжнародний день усунення насильства проти жінок, ми мусимо вкотре і голосно сказати, що домашнє насилля – це злочин. А той, хто його вчиняє, на жаль, часто здатний на найстрашніші вчинки.
На Тернопільщині чоловіка, раніше притягнутого до адміністративної відповідальності за вчинення фізичного та психологічного насильства, зараз судять за вбивство дружини. Під час чергового конфлікту він побив і задушив її.
В полоні стереотипів люди часто схильні виправдовувати кривдника чи звинувачувати потерпілу в тому, що чимось спровокувала чи просто не мала сил вирватися з токсичних відносин.
Однак забувають, що невільними свідками і нерідко жертвами таких ситуацій стають діти. Іноді їм дістається "за компанію", подекуди вони – основна мішень аб’юзера.
Чи не щодня в зведеннях скривджені фізично і сексуально діти. І їхні кривдники, зазвичай, зовсім поряд. Для таких родин гоголівське "я тебе породив, я тебе і вб’ю" стало керівництвом до дії. А кнут без пряника – основним методом виховання.
Цьогоріч кількість правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, вчинених щодо дітей зросла на 122 %, порівняно з аналогічним періодом 2020 року. Потерпілі – 352 дитини.
Від початку року розпочато 301 таке кримінальне провадження, з них 50 за статтею домашнє насильство. 340 обвинувальних актів пішли до суду.
Але ж всі ми розуміємо, що масштаб того, що відбувається за зачиненими дверима сімейних гнізд набагато більший.
Та більшість задумується, коли вже стає надто пізно. Тоді починається: куди дивились правоохоронці, сусіди, вчителі, соцслужби? І продовжувати ряд тих, хто не догледів можна довго.
Але всі ці люди – ми з вами.
Багато хто знає хоч одну родину, де чоловік знущається із дружини чи й навпаки, або де діти регулярно ходять в синцях бо "заробили". Їх ніби й шкода, але так же всі живуть, розборонити б, але страшно нарватися на агресію, допомогти б, та ніколи.
Знаєте, кому доводиться іноді вдаватись до найрадикальніших і непоправних методів захисту? Самим дітям.
Нерідко вчиненню дітьми тяжких та особливо тяжких злочинів передує знущання над ними, домашнє насильство щодо них та їхніх рідних і конфлікти в сім’ї.
Пам’ятаєте 16-річного хлопчину з Києва, який навесні під час чергового конфлікту з батьками спочатку завдав ножем смертельних поранень своєму батькові та матері, а потім вбив малолітнього брата. Після скоєного він ще декілька днів перебував у квартирі поруч із загиблими, а коли батьків почали розшукувати родичі, втік.
Під час вивчення умов життя та виховання підозрюваного юнака прокурори з’ясували, що атмосфера в сім’ї неповнолітнього була негативною, батьки постійно зловживали алкогольними напоями та билися. Дитина ж від народження постійно піддавалася фізичному, психологічному та економічному насильству, що негативно вплинуло на її психічний розвиток та подальше становлення як особистості.
У період з 2008 по 2021 рік до райвідділу поліції від цієї сім’ї надійшло 12 повідомлень, пов’язаних з домашнім насильством (і з реакцією на них також варто розібратись).
Як встановлено під час досудового розслідування, чоловік постійно зловживав алкоголем, вживав наркотичні речовини, носив із собою зброю, влаштовував перестрілки, під час яких ранив людей, погрожував розправою оточуючим і підлеглим, бив своїх дружину та дітей, знущався над ними.
Торік під час чергового сімейного скандалу на Запоріжжі малолітній хлопчик, захищаючи матір від знущань батька, які тривали роками, спричинив йому ножове поранення, від якого чоловік помер.
Запобігти таким крайнощам і припинити страждання дітей чи інших жертв домашнього насилля може кожен із нас, повірте. Для правоохоронців – це завдання номер один, але вони не можуть бути за кожною стіною крізь яку чути крик і плач.
Зараз у суді на Сумщині перебуває на розгляді обвинувальний акт стосовно батька та дядька, які систематично вчиняли домашнє насильство сексуального характеру стосовно 15-річної дівчини.
Свою доньку батько регулярно ґвалтував з 2016 року, користуючись її безпорадним станом, обумовленим наявністю психічного розладу та вадами розумового розвитку. А з 2018 року подібні дії вчиняв з дівчинкою також рідний дядько, який проживав разом із ними.
Домашнє насильство було викрито лише у березні 2021 року завдяки місцевій жительці, яка на тілі своєї родички побачила тілесні ушкодження. У ході слідства факти сексуального насильства та ґвалтування підтвердились.
Батько дівчинки також відповідатиме в суді за замах на вчинення сексуального насильства щодо іншої своєї доньки, а також за спробу зґвалтувати 14-річну племінницю. На даний час обвинувачені перебувають під вартою.
Також сторонні люди повідомили в правоохоронні органи про знущання чоловіка над своєю сім’єю.
До 15 років ув’язнення днями засуджено батька, який тривалий час ґвалтував доньку та знущався над сином на Хмельниччині. Сексуальне насилля він почав із 11-річного віку дівчинки і тривало воно п’ять років, через що вона скоїла спробу самогубства. Також він постійно бив старшого сина та вдавався до особливих знущань – зокрема обпік його жаром із печі та посеред зими на цілу ніч замкнув у холодному підвалі.
Окрім того, засуджений змушував дітей до вживання канабісу, який вирощував вдома. Навесні до правоохоронців звернулися педагоги, виявивши в хлопця тілесні ушкодження.
Нав’язане почуття вини, шантаж кривдників, безпорадність в силу віку чи інших обставин, байдужість оточуючих часто не дозволяють жертвам поділитися своєю бідою. Втім, не промовчать чи не пройдуть повз свідки – осміліють та заговорять і потерпілі.
Нам ще довго повертати довіру населення до правоохоронної системи та ламати і їхні сімейні стереотипи. Але почати ми маємо з того, щоб вкласти в свідомість кожного: домашнє насилля – це злочин, про нього треба заявляти і за нього доведеться відповідати.
Нам доведеться повторювати це по 1000 разів, працювати із жертвами і агресорами, доводити рішучими реальними діями правоохоронців.
Тільки цьогоріч маємо 48 обвинувальних вироків за домашнє насильство відносно дітей та 2 ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру.
Не втомлююсь заявляти, що тектонічних зрушень в сфері протидії домашньому та гендерно зумовленому насиллю ми зможемо добитися із ратифікацією Стамбульської конвенції. Це наш цивілізаційний вибір, від якого залежить безпека і рівноправ’я наших громадян.
У квітні цього року я підписала офіційну позицію від імені всіх прокурорів – настав час для ратифікації Стамбульської конвенції.
На сьогодні це насправді головний міжнародний стандарт у попередженні та боротьбі з насильством, який має бути втілений у національному законодавстві та практичній політиці.
Стамбульська конвенція не прагне скасувати відмінності чи зробити всіх однаковими. Ключова її ідея – це рівність чоловіків, жінок і дітей.
Впевнена, що ратифікація з оговоркою не змінювати інституту сім’ї, щоб не розколювати суспільство, зніме напругу довкола цього питання.
Зміст Конвенції розгортається навколо двох основних принципів, її головних опор, а саме: захисту постраждалих від насильства та покарання кривдників.
Минуло 5 років, змінилося законодавство і державні підходи до цього явища.
Вже є відповідальність за насильство у сім’ї, розбудовується система допомоги та притулків для жертв, запрацювала гаряча урядова лінія. Але статистична інформація діяльності прокуратури та правоохоронних органів, реальні життєві історії, які криються за нею, є красномовними аргументами, чому Стамбульська конвенція має бути ратифікована, а кожен із нас має не мовчати про домашнє насильство, свідком чи жертвою якого став.
Ірина Венедіктова
