Суды против стратегических прав на безопасную окружающую среду?
Світ змінюється. Колись найбільша консолідація проти ядерної зброї, поступається зміні клімату.
Актуалізується питання вразливого, але базового для нашого існування ресурсу – води. Вже сьогодні багато країн не має достатнього забезпечення прісною водою. За найоптимістичнішими оцінками зі звіту ООН до 2050 року 40% населення світу матиме проблеми з доступом до води.
Стратегічне значення води для національної безпеки очевидне.
Проте не використовуючи енергію вітру і сонця, ми й надалі продовжуємо псувати і втрачати водні ресурси наших річок та їх басейнів. Вода Дніпра часто навіть непридатна для використання у побуті. Натомість Кабмін з Міненерго та Енергоатом з Укргідроенерго не зупиняються.
Хоча, як правильно зазначено у Стратегії енергетичної безпеки, атомно-промисловий комплекс України досі критично залежить від ресурсів, технологій та послуг постачальників з держави-агресора – Російської Федерації.
Така недбалість і недалекоглядність змусили Національний екологічний центр України шукати захисту громадських прав стратегічного характеру у судах.
Справа Програми розвитку гідроенергетики на 2016–2026 роки
У липні 2016 Кабмін затвердив Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року. Нею передбачено реконструкцію нинішніх та будівництво нових об’єктів – Дністровської ГАЕС, верхньодністровського каскаду ГЕС, Каховської ГЕС-2, Канівської ГАЕС та Ташлицької ГАЕС.
Фактично, мова про державну цільову програму, оскільки вона:
- стосується окремої галузі (гідроенергетики);
- передбачає будівництво гідроагрегатів ГЕС та ГАЕС у декількох регіонах країни;
- передбачає використання водних ресурсів Дніпра, Дністра, Південного Бугу;
- розрахована на тривалий період – 10 років;
- передбачає використання майже 85 млрд грн;
- наслідки реалізації програми суттєво впливатимуть на стан річок, території об’єктів ПЗФ, водозабезпечення великої кількості жителів України та навіть ландшафт.
Відтак, як передбачено законом, Програма мала пройти зокрема стадії:
- розроблення та громадського обговорення концепції програми;
- схвалення концепції та розроблення проекту програми;
- проведення державної експертизи проекту.
Усього цього зроблено не було, оскільки це не лише бюрократія, а й потреба залучення громадськості та проведення експертних досліджень. З одного боку – час, а з іншого – ризик отримати обґрунтоване "ні".
Деградація річок та зміна клімату на фоні стратегічності водних ресурсів, вже не дозволяє відносити гідроенергетику до відновлювальних джерел енергії.
Тому Кабмін просто ухвалив Програму без цього клопоту. Давши офіційний сигнал Укргідроенерго та потенційним кредиторам Світовому банку, ЄІБ, ЄБРР про намір розвитку галузі.
Наведене дозволяло мати повну переконаність власній правоті і виграшності справи. Тільки от Окружний адміністративний суд Києва, як суд першої інстанції, поглянув на це інакше.
Колегія суддів Федорчук А. Б., Каракашьян С. К., Смолій І. В. провівши декілька засідань, вирішила що це ніяк не порушує права чи інтереси громадськості і відмовили у позові.
Розгляд в Київському апеляційному адмінсуді колегією Файдюк В. В., Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В. взагалі відбувся формально і без жодної зацікавленості у чомусь розбиратися – відмовили.
Таке відношення суддів, не залишило сподівання навіть на людське розуміння проблеми. Натомість бажання швидше пройти Верховний Суд щоб звертатися до ЄСПЛ. Однак після відкриття справи у жовтні 2019, розгляд навіть не розпочався.
Хоча вже минуло більше 5 років від початку Програми. Деякі проекти почали реалізовувати.
Читайте також:
Чому Україні загрожує дефіцит водних ресурсів і як цьому можна запобігти?
Справа міжнародного водного шляху Е40, або поглиблення річки Прип’ять
У 2019 у нас почали всерйоз обговорювати повідомлення про відновлення (будівництво) навебто древнього водного шляху з "Варягів у греки" від Балтійського до Чорного моря. Через Польщу, Білорусь та Україну, який пролягав насправді іншим маршрутом.
Таким чином Уряди країн вбачали можливість відновлення судноплавства і підвищення товарообміну.
Фактично довелося б рити канал на місці річок. Оскільки значна частина не прохідна. А також поглиблювати українську ділянку річки Прип’ять. Однак за дослідженням МАГАТЕ від 2006 року встановлено, що річка має місця де лежить радіоактивний мул утворений Чорнобильською катастрофою.
Натомість Білорусь та Україна вирішили говорити просто про днопоглиблювальні роботи у кожного на своїх ділянках для уникнення клопотів з різними експертизами та громадськими обговореннями.
Однак навіть таке згідно закону потребувало оцінки впливу на довкілля (ОВД).
Попри відносну оперативність процедури ОВД – менше півроку, був значний ризик не отримати позитивного висновку. І не лише через радіологічне питання, адже підняття мулу, пішовши далі по Дніпру, могло завдати шкоди, а й безпекові та довкільні питання.
Тому, Адміністрація морських портів України, вирішила уникнути будь-яких не передбачених подарунків долі і просто провела тендер на послуги з поглиблення дна (черпання) обсягом 100 тис. куб.м піску на суму 10 млн грн.
До слова, питання подальшої долі добутого піску, який може бути будівельним матеріалом, так і не знайшло відповіді в Управлінні поліції у Київській області.
Натомість використавши інше юридичне поняття "ремонтне черпання" замість "днопоглиблювальні роботи" АМПУ уникнула ОВД.
Вбачаючи порушення законодавства та прав громадськості ми звернулися до Господарського суду м. Києва з позовом про оскарження договору та просили суд одразу зупинити будь-які роботи до вирішення справи. Проте перші двоє суддів просто відмовилися розглядати справу заявивши самовідводи.
Після того визначили суддю Данилову М. В., яка відмовилася забезпечувати позов зупинкою днопоглиблювальних робіт. Суддя вирішила, що НЕЦУ не надало доказів неможливості у майбутньому після поглиблення дна, повернути його до попереднього стану. І що це загалом передчасно - вражаюча абсурдність.
Попри дотримання процедури розгляду, отримання чималого обсягу доказів та наявності підстав для задоволення нашого позову, суддя відмовила, визнавши дослідження МАГАТЕ недопустимим доказом.
Звернувшись до Північного апеляційного господарського суду, максимуму якого вдалося досягти – вираження співчуття головуючим суддею Яковлєвим М. Л.
Відмовивши нам в апеляції, суддя не соромився казати, що кожного ранку встає і думає про своїх внуків, аби дамба у Вишгороді не бахнула. Якось перед тим зауваживши, що ми взагалі маємо бути вдячними, що наш позов допустили до розгляду.
Залишався Верховний Суд. Однак рішення апеляції ми так і не отримали, тому для заощадження часу звернулися виходячи з відомостей у реєстрі рішень. Суддя Бакуліна С.В. відмовила у відкритті провадження.
Справа 3-го енергоблоку Южно-Української АЕС
Історія боротьби на Миколаївщині з атомниками Южно-Української АЕС має тривалу історію. Охолодження реакторів потребує чимало води з Південного Бугу, який втрачає водність. Більше того, через зміну клімату і підвищення температури води, збільшується її втрата.
До слова, у Франції 2003 року та США 2006 року вже траплялися зупинки АЕС через високу температури води, яка не дозволяла охолоджувати реактори.
Більше того, наміри збільшити Олександрівське водосховище передбачатиме затоплення одного з семи чудес України – частини НПП "Бузький Ґард" історичного ландшафту центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорізького, що має статус пам’ятки національного значення.
1998 року Міністерство природних ресурсів вже надавало негативний висновок Енергоатому щодо наміру підняти рівень водосховища до 20,7 метрів з затопленням Ґарду.
Висновок погоджувала унікальна у сфері природозахисту людина, один з засновників НЕЦУ, а тоді заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища Ярослав Іванович Мовчан. Однак на тому історія не закінчилася.
В кінці 2019 закінчувався 30-річний термін експлуатації 3-го енергоблоку (один з трьох) Южно-Української АЕС – філії Енергоатому. Для охолодження якого використовується вода з Південного Бугу.
Разом з Державною інспекцією ядерного регулювання України вони планували продовжити термін експлуатації енергоблоку на 10 років.І вони це зробили.
Попри проведення радіологічних досліджень (ЗППБ), не виконали вимоги закону про оцінку впливу на довкілля.
Не провели громадських обговорень у порядку визначеному законом, не провели незалежної експертизи впливу не радіації, а загалом об’єкту, зокрема використання води з річки та наслідків від цього. Також не дослідили альтернативи та не отримали висновку Міністерства екології.
Подібне, на фоні нашого історичного досвіду, залежності у секторі від Російської Федерації, спротиву значної частини місцевих жителів та закінчення терміну експлуатації 7 енергоблоків АЕС в Україні до 2030 року змусили НЕЦУ реагувати.
Через Окружний адміністративний суд Києва ми пред’явили позов Державній інспекції ядерного регулювання, яка погодила продовження експлуатації та ліцензію на 10 років.
У результаті суддя необґрунтовано відмовила у позові. Знову вказавши що ніякі права громадськості не порушені.
Ми подали апеляцію. Справу розглядала колегія суддів Шостого апеляційного адмінсуду Оксененко О. М., Лічевецький І. О. та Мельничук В. П. Знову відсутність інтересу розбиратися – відмовили.
Залишається звертатися до Верховного Суду.
Висновки
Ми не маємо технологічних, чи фінансових переваг перед іншими країнами. Тому зобов’язані раціонально використовувати природні ресурси, які нам дала природа. Зокрема воду.
Але, Уряд і підприємства – проти. А судді, живучи у цій країні, немов дихають іншим повітрям і безтурботно п’ють неочищену воду з під крану.
Віталій Цокур
