Распустить ОАСК – миссия невыполнима?

Окружний адміністративний суд міста Києва (ОАСК). Здається, назву цього суду знають вже всі люди, які навіть не мають жодного стосунку до судової влади. Що в самій столиці, що в маленьких містечках і селах в регіонах. Адже не минає й кількох тижнів без того, щоб не з’явилися якісь новини щодо скандального Окружного адміністративного суду Києва. 

Минулого тижня, наприклад, Вищий антикорупційний суд оштрафував голову ОАСКу, Павла Вовка, за те, що він не з’являється на виклики Антикорупційного суду.

Національне антикорупційне бюро підозрює Павла Вовка разом із іншими суддями ОАСКу у захопленні державної влади.

Більше 2 років минуло з часу, коли НАБУ провело перші обшуки в ОАСК і оприлюднило записи розмов голови ОАСКу, які потім отримали назву "плівки Вовка". На них зафіксовано, очевидно незаконні дії.

Судячи з записів, голова суду вирішував кого призначати і звільняти з Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яких суддів Вища рада правосуддя має покарати, а кому дарувати індульгенцію. 

Читайте також: "Ти сумнівався у нашій політичній проституції?" Як нові плівки Вовка показали суддівську імперію влади

Минулого літа з’явились нові записи НАБУ. Цього разу про те, як голова ОАСКу впливав на ухвалення рішень Конституційним Судом.

Вони мали своє продовження і вже на початку вересня журналісти опублікували нову порцію записів, відповідно до яких голова ОАСКу, разом із Андрієм Портновим, архітектором судової вертикалі часів Януковича, активно просував Олександра Тупицького на посаду голови Конституційного Суду. А заодно і скасування закону про люстрацію, який заважає повернутися на посади багатьом посадовцям-призначенцям того ж президента-втікача.

Очевидно, що підозра, оголошена суддям одного з центральних судів в Україні, не може залишитися без реакції. Адже навіть пересічній людині зрозуміло, що якщо суддю підозрюють у серйозному злочині, особливо пов'язаному із незаконним впливом на органи влади, він не мав би просто продовжувати здійснювати правосуддя.

Реакція "судової влади здорової людини" мала б виглядати так: відсторонення підозрюваних суддів від здійснення правосуддя, сприяння розслідуванню у з’ясуванні всіх обставин справи, відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів і врешті, якщо є достатні підстави – звільнення з посади судді ще до завершення розслідування.

Але, на жаль, українська судова влада – це радше "судова влада курця". Попри те, що закон дає судовій верхівці всі повноваження для описаних вище дій, у випадку Павла Вовка і інших суддів ОАСКу, ми мали абсолютно протилежну реакцію.

Вища рада правосуддя, де судячи з плівок, Вовк не просто впливовий, а має дружні відносини, відмовила навіть у його відстороненні. Навпаки, назвала розслідування щодо ОАСК – тиском на суд.

Юристи Фундації DEJURE неодноразово подавали дисциплінарні скарги до ВРП на основі плівок, які беззаперечно є підставами для притягнення його до відповідальності і звільнення з посади судді. Але його друзі у ВРП залишаються сліпими до очевидних фактів і щоразу вигадують нові і нові відмовки, щоб тільки не розглядати їх. 

Єдиним органом у судовій владі, який спромігся засудити ОАСК, виявився Верховний суд, пленум якого визнав, що "судовій владі завдано значної шкоди від змісту зазначених записів… та зводить нанівець щоденні зусилля тисяч суддів з підвищення довіри громадян до суду". Тобто навіть в самій судовій системі від витівок суддів Вовка і його друзів є втома, адже вони не можуть не впливати на загальне ставлення суспільства до суддів. 

Але поки у ВРП сидять друзі Вовка, вони захищатимуть його спільні з ним інтереси. Закон про очищення ВРП хоч і було ухвалено, однак це процес всіляко блокується іншими суддівськими високопосадовцями з Ради суддів.

Виникає логічне запитання: чи є інший спосіб нейтралізувати суддів-махінаторів в ОАСКу, якщо звичайні для таких випадків механізми не працюють? 

Є – це ліквідація ОАСКу як інституції і поділ його компетенції між іншими судами.

ОАСК вже мали ліквідувати у 2017 році, коли переформатовували всі адміністративні суди. Але впливовість Павла Вовка вже тоді проявилась повною силою, коли в останній момент Президент Порошенко викреслив ОАСК зі списку судів, які ліквідовувались. 

Читайте також: Президентів багато – ОАСК один. Як Павло Вовк став ганебним суддею десятиріччя

Відповідно до Конституції, лише Президент може ініціювати в парламенті закон про ліквідацію суду.

Після чергової порції "плівок Вовка" у 2020 році на сайті Президента зареєстрували петицію з вимогою подати відповідний законопроєкт і ця петиція зібрала більше 25 тисяч підписів громадян.

Після довгих зволікань, у квітні цього року президент Зеленський таки подав до Верховної Ради законопроєкт №5369 як невідкладний. Відповідно до нього ОАСК одномоментно ліквідовується, а тимчасово, до утворення нового суду, його справи розглядатиме Київський окружний адміністративний суд (обласний).

Але невідкладність законопроєкту не підтверджується швидкістю його розгляду парламентом.

Читайте також: Українське правосуддя проти сили тяжіння: одіозні рішення ОАСК

Майже півроку минуло від реєстрації законопроєкту, а комітет правової політики не спромігся навіть його розглянути і дати зелене світло для ухвалення в пленарній залі. І хоча це не є формальною перешкодою (регламент дозволяє розглядати законопроєкти без висновку комітету, якщо він надто довго зволікає), парламентська більшість не бачить потреби поспішати. І це попри те, що ліквідацію ОАСК підтримують майже 60% виборців президента Зеленського.

Вочевидь знадобиться ще кілька нових скандалів з ОАСКом для того, щоб Президент і лідери його політичної сили в парламенті знову згадали про те, що проблема з ОАСКом не зникла.

Наприклад, серед юридичної спільноти вже ширяться чутки про те, що саме через ОАСК спробують скасувати очищення ВРП, якщо формування Етичної ради таки буде відновлено. Недаремно Рада суддів ухвалює положення про конкурс до Етичної ради з очевидним порушенням закону. Такі "закладки" робляться свідомо, щоб потім оскаржити до ОАСКу законність процедури і тим самим підважити цілу реформу ВРП.

Звісно, що навіть якщо такий сценарій і буде зреалізований, реформи це не зупинить.

Юридичний вихід із ситуації можливий завжди, в тому числі і нові зміни до закону. Однак таким зволіканням із ліквідацією головного судового спойлера в Україні ми не тільки відтягуємо судову реформу, але й дозволяємо Павлу Вовку і його друзям розхитувати українські інституції.

Діяльність ОАСКу разом із безкарністю його суддів, яких підозрюють у вчиненні злочинів, ще більше посилює недовіру суспільства до української держави і її інституцій, чим тільки підгодовує наратив держави-агресора про неспроможність України. 

Степан Берко