"На восточном фронте без перемен": о чем свидетельствует новая статья Медведева об Украине?
Чільні діячі російського путінського режиму продовжують свою непрохану серію статей про Україну. Попереднього разу сам президент РФ Володимир Путін безуспішно намагався довести тезу про "один народ".
Цього разу з затяжної сплячки вийшов колишній блюститель президентського крісла Дмитро Медведєв у статті для російського видання "Коммерсантъ".
Таємниці немає: стаття вийшла в день візиту заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд в Москву. Таким чином, заявляється одна з тем обговорення. Тому основний акцент ― Україна не здатна вести переговори, хочемо говорити з США.
Які ж висновки для нас можна зробити з цього опусу Дмитра Медведєва?
- "Миші плакали, кололися, але продовжували гризти кактус". В Кремлі так нічого не зрозуміли про Україну
Вони далі продовжують вірити у вигадані ними ж тези про "один народ", відсутність в українців самоідентифікації.
Кремлівська методичка не оновилась ні на йоту, хоча восьмий рік спротиву у розв’язаній Кремлем війні, здавалося, мав би їх чомусь навчити. Принаймні, підштовхнути до певних роздумів про те, що ворожі відносини між Україною і Росією – наслідок саме імперських амбіцій Москви і злочинного ставлення до українців протягом тривалого часу.
Медведєв стверджує, що Україна "сочиняет свою отдельную историю", чомусь забуваючи про те, що саме Росія безсоромно краде нашу справжню історію, приписуючи собі не лише цілі періоди історії, але й видатних діячів минулого – митців, науковців, спортсменів і так далі.
Факт залишається фактом: коли Київ вже був головним центром Східної Європи, Москви ще не було в помині, що вже говорити про Петербург. Але в Кремлі про це воліють змовчати.
"Коза с вовком тягалася, тiльки шкура вiд козi зосталася" – в цьому начебто українському прислів’ї, написаному одразу з двома помилками, уся "глибина" їх пізнань про Україну. Нам же і краще.
Читайте також: Русскій міф про "історичну єдність русскіх та українців"
- Питання Криму – болючий тригер для Кремля
Вся стаття написана начебто "високим стилем", але коли доходить справа до Кримської платформи, Медведєв називає її просто (цитую) "дебильной".
Варто згадати, що сам автор подає статтю як "пять коротких полемических тезисов", чомусь вважаючи, що цей жанр дозволяє вживати подібну лексику.
Безперечно, той факт, що за стільки років, при такому вливанні ресурсів, ніхто в цивілізованому світі не визнав окупацію Криму, доводить Кремль до сказу.
Водночас, згадується Орвелл і його концепція "двоєдумства". Медведєв водночас кричить про втрату Україною суб'єктності і в той же час канючить "ну не проводьте Кримську платформу, будь ласка".
Нічого нового Медведєв не придумав, Росія давно нав'язує цю свою вигадку і закликає спілкуватися про Україну без України.
Ось і зараз нашу країну за очі (а як же ще?) називають васалом. Замість неї хочуть поспілкуватися з "сюзереном". Це те, що російські представники постійно просувають на під час переговорів по Донбасу і на що нам в жодному разі не можна погоджуватись.
Водночас, якщо дивитися на зовнішню політику Москви, за фіговим листком пропаганди, легко помітити розбиту країну, в якій населення збирає хмиз на зиму, поки "Газпром" качає в Європу газ.
Амбіції Росії бути ключовим гравцем на світовій арені неспівмірні з її реальними потугами.
- Медведєв вказує, що на чолі України стоять "слабые люди, которые стремятся только к тому, чтобы набить свои карманы". Варто констатувати, що офшорний скандал Зеленського, на жаль, дає нашим супротивникам в руки подібний аргумент
Однак, відразу хочеться апелювати – а хто б говорив?
Медвєдев з його неймовірними багатствами, які показав у своєму розслідуванні Навальний? Путін з його "найдорожчим пам’ятником несмаку" в Геленджику?
Можливо прессекретар Путіна Пєсков, з квартирою в Парижі? Пропагандист Соловйов з віллою на озері Комо?
Та хоч будь-який дрібний чиновник з Московської Думи, який корупційним шляхом набиває кишені на захмарні суми. Але, що показово, всі російські корупціонери надають перевагу зберігати награбоване не "дерев'яних" рублях, а в валюті таких ненависних Сполучених Штатів.
- Теза про українських "неонацистів" залишається однією з ключових у російській пропаганді. Досі
Дуже смішно, якби не було так сумно, слухати про українських "нациків" від поплічника путінського режиму.
Путін – новий Гітлер Європи. І я про це заявляв ще в березні 2014 року в Страсбурзі, виступаючи на Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи.
Дуже смішно, якби не було так сумно, чути про нацизм від представника режиму, який своїми грошима утримує відвертих нацистів на Донбасі.
Який продовжує вбивати українців, окуповує території України, Грузії, Молдови, проводить агресивні дії по всьому світу, підтримує диктаторів і тиранів.
Який роками і навіть століттями проводить криваву асиміляцію завойованих народів, змушуючи їх забути про своє коріння, стираючи їх ідентичність.
Чого лише вартує лише один приклад ― української Кубані, на якій в 1926 році 62% населення називали себе українцями.
Підсумовуючи, варто зазначити, що стаття Медведєва не дала нам чогось принципово нового, але вчергове нагадала про те, що Росія просто так нізащо не відчепиться від України.
Єдиний прийнятний для Кремля варіант ― щоб нас не існувало, як народу і держави. Тому потрібно продовжувати тверезо дивитися на речі і бути готовими до довгої, затяжної боротьби за свою незалежність. Тримаймо стрій!
Олексій Гончаренко
