Ким Чен Ын или Ким Чен Ун? Ким Ыр Сен или Ким Ир Сен?

Одним з дуже спірних положень українського правопису 2019 р. є нововведення про початкову букву "и" в низці слів. 

Спільними зусиллями громадськості вдалося здихатись "индика", але ним зразки безглуздя далеко не вичерпувалися. 

Безперечно, ті плутані, недоладні правила потребують ретельного розбору, позаяк виявляють свою явну неспроможність і непридатність для справи утвердження нашої мови в усіх ділянках державного й суспільного життя. 

Приступлю до цієї роботи з розгрому вочевидь надуманого відтворення українською імен двох північнокорейських душителів свободи. 

Віяння в переломні часи 

Кривопис (він же правопис 2019 р.) "ощасливив" усіх нас новими-старими віяннями в українській мові. До таких сміливо можемо віднести й икання. І йдеться цього разу вже зовсім не про вимову звука [і] як [и]. 

Видатні (до неможливості) вітчизняні мовознавці сучасності пішли далеко вперед-назад і запровадили написання букви "и" на початку деяких виражальних одиниць. Послалися при тому на Словар української мови Бориса Грінченка далеких 1907–1909 рр. Інших козирів не виявилось, оскільки навіть правопис 1928-го чітко наголошував: "В початку слова и ніколи не пишеться, тільки і". 

Немає нічого дивного в тому, що в непевного починання виявилося чимало визнавців. Як-не-як, а два десятиліття цілеспрямованого одурманення, отруєння свідомості молоді маячнею про "сталінський правопис" не могли не датися взнаки. 

Дуже сумнівне правило приспішники його творців згодом висвітлили дуже скромно, немов соромлячись тієї недолугості: "Український правопис 2019 р. помітно розширив особливості вживання И на початку слова, наближуючи правописні норми до природної вимови звуків українцями у потоці мовлення". І нітелень про те, що ж то за такі "особливості вживання", у чому вони полягають. Цікаво: вони хоч самі зрозуміли, що написали? 

По-перше, "и" на початку слова в усіх попередніх основних законах мови (1928, 1933, 1946, 1960, 1990, 1993 рр.) не було, то яким же чином удалося "розширити" порожнечу? По-друге, як можна "розширити" не саме вживання, а якісь незрозумілі його "особливості"? Таке поєднання дієслова й іменника – свідчення щонайменше невігластва й нечуття мови. 

Особливості можна: вивчати, визначати, виявляти, відображати, знати, описувати, плекати, помічати, ураховувати... Особливості бувають: важливими, виразними, головними, загальними, індивідуальними, істотними, національними, неповторними, основними, помітними, природними, рідкісними, специфічними, унікальними, характерними... Проте в жодному разі вони не можуть бути "вузькими" або "широкими", тому нікому не вдасться їх "розширити" або "звузити". 

Тож відразу видно: мовознавство – достеменне покликання тих писак. От тільки саме мовознавство про це не здогадується. 

Їх послухати, то до цього знаменного, переломного часу ми ті самі звуки виводили якось силувано, натужно, невиразно. Одне слово, не так, як годилося б. Тому всім варто затямити: икання притаманне справжній, не спотвореній радянщиною українській мові. Понад те, це та риса, яка свідчить про самобутність і неповторність квітучої та солов’їної, вирізняє її з-поміж інших язиків. 

Отже, це дуже корисне явище. Тому йому треба було невідкладно дати зелене світло й конче закріпити в правописі. Саме це з небаченим досі успіхом і зробили. 

Утім, спробунок мав би всі ознаки неповноти, якби для и-вживання не підшукали бодай однієї власної назви. Таких знайшли дві. І піддослідними щурами пощастило стати двом північнокорейським бузувірам – онукові та діду. 

Зокрема, у § 2 кривопису як один із прикладів, де є "и" на початку слова, згаданий такий собі "Кім Чен Ин", раніше нам відомий як Кім Чен Ун (він же – голова Державної ради Корейської Народно-Демократичної Республіки, її сьогоднішній найвищий керівник). Про його покійного дідуся Кім Ір Сена, якого заради шляхетної справи икання перетворили на "Кім Ир Сена", тут забули, але згадали "незлим тихим" у §§ 146 і 147. 

Читайте також: "Индика" там нема! Остаточна редакція нового Українського правопису: основні новації

"Ун" – чи не в усьому світі 

Як же ми докотилися до життя такого, що раптом з’явились "Ин" та "Ир"? Насамперед з’ясуємо, як іменують третього з посімейства Кімів, нинішнього керманича Північної Кореї, в усьому світі. 

Спершу дамо слово найпоширенішим європейським мовам. Англійська, іспанська, французька, португальська, німецька: Kim Jong-un. 

Далі звернемо погляд на слов’янські народи. Болгарська: Ким Чен Ун. Боснійська та хорватська: Kim Jong-un. Македонська, сербська та чорногорська: Ким Џонг Ун. Польська: Kim Dzong Un. Словацька та чеська: Kim Čong-un. Словенська: Kim Džong-un. 

Інші європейці також усе зводять до "Ун". Албанська: Kim Xhong-un. Баскська, данська, ірландська, ісландська, італійська, каталонська, нідерландська, норвезька, румунська, турецька, фарерська, фінська, шведська та шотландська: Kim Jong-un. Грецька: Κιμ Γιονγκ Ουν. Естонська: Kim Chŏng-un. Латиська: Kims Čonins. Литовська: Kim Džong Unas. Угорська: Kim Dzsongun. 

Икання засвідчено тільки в російській (Ким Чен Ын) та білоруській (Кім Чэн Ын). 

Не завадить згадати, що на загальносвітовому політичному обрії Кім-онук з’явився у 2011 р. І спочатку його наші новинарі та державні діячі, наслідуючи країни Заходу, називали саме Кім Чен Уном. 

Однак через деякий час у Російській Федерації ім’я цього правителя з необмеженими повноваженнями почали писати й вимовляти як "Ким Чен Ын". Оскільки в Україні то була доба правління Віктора Януковича, то й у нас молодого корейського нелюда швиденько перехрестили на "Кім Чен Ина". 

"Ин" та "Ир" – справжні знахідки мудрагелів 

Янукович іще у 2014-му втік з України, але та справа його поплічників живе та процвітає. Виявилося, що таке новітнє икання радо зустріли в деяких зашкарублих мовознавчих колах. 

Декого дотепер нестерпно мучило переконання, що буква "и" в нас якась неповноцінна, позаяк немає слів, які б з неї починалися (одиниць "икати", "икання" до уваги не брали). 

У 1999 р. осоружні особи здійснили спробу проштовхнути оскомистий "Проект найновішої редакції українського правопису", в якому передбачалося "в деяких словах перед приголосними "н" та "р" на початку слова" писати "и". Тоді крутіям довелося спіймати облизня, але впродовж двох наступних десятиліть нестямні крики про потребу "відновлення автентичної фонетичної системи української мови засобами правопису" не припинялися. 

Як наслідок, жахливий "Ин" для горе-діячів тепер виявся справжньою знахідкою. Тут усе – немов на замовлення: "и" стоїть перед якимсь особливим для нього приголосним "н". 

Тільки при всьому цьому залишається загадкою, яким чином до гурту свідків чи то "индика", чи то початкового "и" у власному імені потрапив Кім Ір Сен (у вигляді "Кім Ир Сена"). Адже навіть у Москві його завжди подавали й подають так: "Ким Ир Сен". Та й на Заході цього почилого в Бозі владолюбця та гнобителя власного народу називають Kim Il-sung (англійська, іспанська, французька, португальська, німецька...). Тобто ні про яке "ы", як у випадку з онуком, тут не йдеться. 

Непослідовність і запитання без відповідей 

Як же укладачі нових мовних правил так уляпались із отим надуманим "и на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах... відповідно до їх вимови в цих мовах" (§ 2) і прикладами §§ 146 і 147? Ким, де й коли таке корейське лепетання підтверджене? 

Виною всьому – закостенілість у прагненні за всяку ціну народити оте початкове "и". 

Є діяння, які виразно вказують на нещирість, обман і непослідовність. І тоді ні про яку довіру й говорити не доводиться. 

Скажімо, навіщо ті світила в галузі словесності запровадили написання "Атени"? Вони запевняли: це зроблено тому, що "в усьому світі говорять "Атени"". Мовляв, і ми не повинні відставати. 

А як же тоді в усьому світі складаються справи з писемним знаком "y" (ігрек) – відповідником нашого "и"? У жодній європейській мові немає слів, які починаються з ігрека, коли при тому він позначає ще й відповідний звук. "Y" на першому місці буває лише перед буквами на позначення голосних і читається він, як наш [й]: "York" (Йорк), "yuan" (юань)... 

Можна довго розводитися про те, що "український звук [и] зовсім не такий, як російський [ы]". Звісно, [и] не такий, як [ы], але ж тим більше він не такий, як [і]. Тим часом існує відповідність: у більшості слів слов’янського походження, в яких у московській говірці пишеться "ы", в українській мові пишеться "и" (вимовляється [и]). Наприклад: бык – бик; дым – дим; мышь – миша; рыба – риба; сыр – сир... 

Так само не заборонено, мов заклинання, повторювати, що мовленнєва одиниця, позначувана українською буквою "и", утворилася внаслідок злиття звуків [ы] та [і] в одному. А втім, істина проста – нічим наш [и] не відрізняється від польського, словацького, чеського [y]. Порівняймо: бик – п. byk, слц., ч. býk; дим – п., слц., ч. dym; миша – п. mysz, слц., ч. myš; риба – п., слц. ч. ryba; сир – слц. syr, ч. sýr. 

Слов’янський світ (і східний, і західний, і південний), як і загалом європейський, не знає такого явища, як икання. У жодному з усіх його проявів. І українська мова аж ніяк не виняток! 

Натомість одиниці з початковим "ы" є в язиках алтайської сім’ї народів: тюркських, монгольських… Серед них були ті племена, які в середні віки створили Золоту Орду, а та, своєю чергою, викохала-виколихала московитів. 

То до яких мов лукаві душі прагнуть уподібнити нашу неповторно співучу? 

Чому ж на вищезазначені обставини вчені мужі вперто не звертають уваги? Що ж у нас за науковці такі, в яких взірцем є дикунство просторічної вимови, котрі не здатні відрізнити алофон фонеми /і/ від звука [и]? 

Нарешті, як так вийшло, що з "Атенами" велемудрі нібито рівнялися на "весь світ", із "Кім Чен Ином" – на Росію, а з "Кім Ир Сеном" – узагалі на власну зашкарублість? 

Віктор Радіонов, український мовознавець