Дело Наримана. Как должен реагировать Киев
Більшість людей, з якими мені довелося спілкуватися останніми днями, говорили, що відчувають майже фізичний біль через нову хвилю арештів в окупованому Криму.
Протягом 3 та 4 вересня співробітники ФСБ відвезли в невідомому напрямку 5 кримських татар. Після доби пошуків та хвилювання з'явилося повідомлення, що трьом затриманим – Асану та Азізу Ахтемовим та першому заступнику голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріману Джелялу – висунуто звинувачення у підриві газогону в селі Перевальне.
Для окупаційної влади не було секретом, що арешт першого заступника голови Меджлісу одразу ж буде сприйнятий, як політичний тиск.
Враховуючи прогнозований міжнародний резонанс, дозвіл на арешт Джеляла неодмінно довелося узгоджувати в Москві.
Тоді, чому Кремль навіть не намагався імітувати правосуддя? По-перше, вони вже давно нічого не імітують. Росія діє в Криму зухвало. А, по-друге, за декілька днів до незаконного арешту Наріман Джелял був учасником міжнародного форуму "Кримської платформи", де звучали обіцянки посилення санкцій у разі посилення репресій.
Демонстративними арештами Росія переконує своїх громадян, що це світ імітує невизнання "російського Криму".
Кремль дає зрозуміти і своїм прихильникам, і ворогам, що світ не готовий підтримувати тих, хто бореться за деокупацію Криму
Кожен раз, коли виникає публічна дискусія про Крим, знаходиться хтось, хто вказує: "Дивіться. Тут вони засуджують репресії, а тут – мовчать. То де вони щирі?".
Вчиняючи розправи, Росія створює підтвердження, що питання Криму закрите, просто світ поки що соромиться визнати це де-юре. Все це виглядає як знущання над міжнародним правом та тими, хто мав би бути його гарантом.
Читайте також: Щоденник полоненого Нарімана Джеляла
Поки західні політики намагаються знайти таку формулу деокупації, яка б допомогла Путіну "зберегти лице", він знайшов та успішно застосовує формулу їхньої ганьби.
За допомогою показного свавілля Путін наче каже їм: "Ми будемо робити в Криму все, що нам заманеться, а ви самі придумайте причини, чому все це не має "ставати на шляху конструктивного діалогу з Москвой по інших питаннях".
Є ще один момент. Мова про інформаційний вплив, який Росія намагається спрямувати на кримських татар та проукраїнських мешканців окупованого Криму.
В опублікованому окупаційними силовиками відео Асану та Азізу Ахтемови визнають провину. В ФСБ РФ заявляють, що за вказівкою одного з керівників Меджлісу "в червні виконавці виїжджали на Україну в Херсон, де співробітники ГУР навчили їх вибухової справи".
"За вчинення диверсії військова розвідка України обіцяла їм грошову винагороду близько 2000 доларів США", – стверджується на сайті ФСБ .
Створюється картинка, яка має надати діяльності Меджлісу на півострові негативного забарвлення, виставляючи його чи не вербувальним центром.
Мовляв, вони стверджують, що захищають права корінного народу, а самі вербують молодих людей для диверсійної діяльності на користь України.
Таким чином, застосовується тактика "розділяй та володарюй". Адже будь-яка консолідована група стає вразливою, коли всередині неї відбувається розкол. Відбувається розмиття сенсів та маргіналізація лідерів.
Росія намагається переконати кримських татар відмовитися від своїх національних представницьких органів, перестати вважати їх центром боротьби за звільнення народу від окупації.
Для кожного, хто знає Нарімана Джеляла особисто, висунуті йому звинувачення звучать абсурдно. Навіть більше! Вони настільки нереалістичні, що не залишається жодного сумніву у їх брехливості.
Раніше вважалося, що публічність для українського громадянина, що залишився в окупації, є своєрідним оберегом.
Окупанти намагалися не чіпати людей, які на міжнародних майданчиках доповідають про репресії в Криму. В цьому прослідковувалася своя логіка. Мовляв, вам тут розповідають про репресії, але ж спікери з Кримського півострова на волі, вільно їздять і розповідають всюди за українсько-американські гроші "брехню" про Росію.
Щось подібне представники країни-окупанта неодноразово виголошували у відповідь на виступи кримських активістів та адвокатів в ПАРЄ та ОБСЄ. В цьому плані висунуті Джелялу звинувачення є показовою розправою.
Своєрідним антилюдським сигналом іншим проукраїнським мешканцям окупованого півострова, щоб навіть і не думали згадувати про українську приналежність Криму.
Біль, про який кажуть активісти, коментуючи нові арешти в Криму, спричинений страхом, що далі слів та акцій підтримка затриманих не просунеться.
Що світ і далі буде зустрічатися з агресором, не забуваючи при цьому висловити занепокоєння долею бранців.
Що українські політики так і продовжать перейматися неіснуючими загрозами кримськотатарського сепаратизму кожен раз, як буде виникати тема національно-територіальної автономії.
На арешти в Криму зреагували США, Туреччина та інші країни. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба на брифінгу 9 вересня повідомив, що Київ співпрацюватиме зі своїми партнерами по саміту "Кримської платформи" над звільненням затриманих.
Але одних лише заяв замало.
Росія хизується безкарністю. На очах у всього світу вона послідовно знищує кримських татар, приводячи самобутній народ до загальноросійської холопської відповідності.
Тому, крім покарання агресора, має бути розпочатий рух на системну підтримку прагнень корінного народу на самовизначення в українському Криму.
Україна має всі можливості підтримати засуджених, розпочавши процедуру внесення змін до Конституції та надання корінному народу прав на кримській землі. Найголовніше для засуджених – знати що всі їхні жертви не намарно, що деокупований Крим буде іншим.
Держава може та має показати, що цінує та підтримує кримськотатарський народ у його боротьбі з російською окупацією. Для цього не потрібні західні партнери.
Рішення про статус Кримської автономії – виключно у компетенції Києва: Верховної Ради та президента, який обіцяв, що його правління буде ціннісно іншим за пострадянську практику владної байдужості до страждань громадян.
Лариса Волошина
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія (ретранслятора). Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
