Наша боль и наш бой. Зачем нужна "Крымская платформа"?
Питання Криму з 2014 року є однією з ключових проблем на геополітичній арені світу. Спроба анексії півострова Росією змінила систему координат сучасної міжнародної політики та баланс сил в чорноморському регіоні.
Тут можна багато теоретизувати, але ясно одне – допоки не відбудеться деокупація українського півострова, правила цивілізованого співіснування на європейському континенті не відновляться.
Відповідно цивілізований світ продовжуватиме перебувати під потенційною атакою. Будь-коли. Будь-де. Адже "апетит" диктатора збільшується в процесі вживання "їжі".
Серед всіх вимірів наслідків окупації, ми як держава та суспільство, напевно, не можемо в повному масштабі усвідомити один – індивідуальний, людський. Він не лінійній та неосяжний. Росія не лише здійснила злочин проти суверенітету України, вона позбавила Дому десятки тисяч людей – українців і кримських татар.
Як і багато моїх однолітків-кримських татар, я народилася не в Криму. В 1944 році інший злочин більшовицької Росії позбавив мій народ Батьківщини.
Але, на відміну від батьків, мені пощастило провести дитинство в рідному Криму – ходити в садочок, школу, мати друзів та спілкуватись з великою кількістю родичів.
Мені пощастило майже щодня влітку купатися на морі, їсти смачні кримські фрукти, бачити те, як будується омріяний батьками дім на клаптику кримської землі в Керчі. Його батьки будували 10 років, а я стрибала з каміння до каміння, радіючи стінам, що хай повільно, але ж будуються.
Це був чи не єдиний збудований новий будинок на вулиці у сотні домоволодінь, серед яких ми були єдиною кримськотатарською сім’єю.
За батьківським будинком я сьогодні сумую найбільше. В ньому моє серце. Лише нещодавно я вперше наважилась на телефонну "екскурсію", коли мама через телефон показала кожен кут. Крізь сльози розгледіти шафи та книги своєї кімнати, картини та меблі – я майже не змогла.
Все своє життя намагалась усвідомити, чому бабусі Ніса та Лєвіє, які пережили депортацію, завжди плакали, коли пригадували ті події та свій сум за Кримом. Навіть крізь десятки років, навіть коли повернулись. Я тоді і подумати не могла, що переживатиму дещо схоже.
Читайте також:
Back in the USSR. Як змінюється Крим під російською окупацією. Спецпроєкт
"Це моє особисте пекло". Як окупували Крим: новини, які ми (майже) не помітили в лютому 2014-го
Мені здається цей біль втрати та несправедливості, що пережила під час окупації, живе фізично та дуже по-різному та в різні моменти та обставини дає про себе знати.
Цю "травму" я "лікую" через активну роботу, присвячену Криму. Деокупація півострова для мене передусім про повернення додому. Це наш спільний біль і спільний бій.
Повернення Криму очевидно не є простим завданням. Світова історія знає багато інших прикладів окупації, що тривали роками. Та сьогодні найчастіше від журналістів чую запитання: "коли відбудеться деокупація?"
Я абсолютно переконана, що вона відбудеться. І відбудеться це завдяки тому, що ми як суспільство та держава будемо докладати всіх зусиль для цього. Діяти, ініціювати нові проєкти, не дозволяти "замовчати" злочин окупації Криму та вивести тему за дужки національної та міжнародної уваги.
Цього року Україна створює новий інструмент такої боротьби – Кримську платформу. Її основна мета – консолідація та координація міжнародних зусиль, спрямованих на відновлення територіальної цілісності України та повернення теми Криму до міжнародного порядку денного.
Кримська платформа має низку тактичних завдань. Її цінність, окрім іншого, полягатиме в публічності теми політичних переслідувань та історій бранців Кремля. Бо публічність рятує життя, особливо в умовах безправ’я.
23 серпня – менше ніж через місяць – у Києві пройде інавгураційний саміт Кримської платформи. Факт проведення саміту за української ініціативи вже є успіхом, особливо на тлі російських дій. Як злочинець мріє приховати свій злочин, так і Росія ховає свої в окупованому нею Криму.
Кримський саміт за участі десятків країн на найвищому та високому рівні – на сьогодні вже участь вже підтвердили 30 держав та міжнародних організацій – дозволить нам розповісти своє бачення ситуації в Криму.
Особливу увагу лідери України приділять безпековим викликам, в яких світ опинився через тотальну мілітаризацію та які вимагають більшої консолідації світу.
Тема деокупації Криму також об’єднала в найбільшу експертну мережу аналітиків і науковців. Зараз маємо майже 180 українських та іноземних експертів з 33 країн світу. І ці цифри зростатимуть.
На останок зазначу, що не пригадую за останні 30 років з відновлення нашої незалежності подій такого масштабу – на рівні президентів, прем’єр-міністрів, голів парламентів, членів урядів.
За останні майже 8 років необхідність запуску формату присвяченого Криму, що вимагає від нас проактивного підходу, неодноразово підкреслювалась тими, хто уособлюється з Кримом. Тож запуск Кримської Платформи є проявом найвищої політичної волі лідерства країни та напевно національного дорослішання.
Матеріал підготовлено в рамках інформаційної кампанії на підтримку "Кримської платформи"
Еміне Джепар