Жизнь до Prozorro. Почему мы не хотим возвращаться назад?
На честь п’ятиріччя електронної системи публічних закупівель згадуємо, як купували до її появи.
1 серпня система електронних закупівель Prozorro відсвяткувала день народження. Уже 5 років саме через неї в Україні проводять усі публічні закупівлі. За цей час у Prozorro вдалося заощадити понад 188 млрд грн.
Зараз бізнес має рівний доступ до тендерів, і протягом 5 років із державою працювали майже 420 тисяч компаній Водночас кожен громадянин може побачити, що придбала місцева чи центральна влада — усе, від 1 копійки.
Ми звикли до електронних закупівель, до відкритих даних, і сприймаємо їх як щось буденне й зовсім звичне. Проте так було не завжди. До появи Prozorro закупівлі проводили в паперовому форматі, і асоціювалися вони з корупцією.
Після Революції Гідності Трансперенсі Інтернешнл Україна разом із бізнесом, волонтерами та представниками держави створили систему Prozorro та загалом реформу публічних закупівель. Ми добре пам’ятаємо, що було до неї, а тому вирішили нагадати, чому нам аж ніяк не варто повертатися до минулого.
Як оголошували тендери та подавали пропозиції
Колись оголошення про тендери можна було побачити лише в паперовому "Віснику державних закупівель". А в 2008 році з'явився ще й пращур Prozorro – вебпортал tender.me.gov.ua. Там публікували інформацію про закупівлі, однак брати в них участь онлайн було неможливо. Ба більше, за деякий функціонал сайту замовники (організатори торгів) ще й окремо платили – зручність базової безкоштовної версії, м’яко кажучи, кульгала.
Насамперед на tender.me.gov.ua замовники публікували інформацію про майбутні закупівлі.
Компанії, що таки знайшли оголошення про тендер і хотіли позмагатися за контракт, мали передати замовнику (поштою чи особисто) прошитий, пронумерований та скріплений печаткою пакет необхідних документів.
На шляху до реєстрації свого пакету в тендерному комітеті, бізнес міг зіткнутися з неочікуваними перепонами.
Деякі замовники знаходили купу причин аби не прийняти вчасно документи. Для прикладу, щоб пройти на територію замовника, неочікувано могла знадобитися перепустка, яку треба було замовити завчасно. Тому про вільний доступ бізнесу до тендерів тоді не йшлося.
Завдяки електронним торгам цю проблему вдалося вирішити – тепер бізнес має всю інформацію про тендери та може подати пропозицію онлайн із будь-якого куточка країни чи навіть поза її межами.
Читайте також: Prozorro.Продажі: щеплення прозорістю проти корупції
Як відбувався тендер
Пропозиції подали – що ж далі?
Наступним важливим днем була дата розкриття пропозицій. Це робили у запланований час у чітко визначеному кабінеті. На сам процес запрошували учасників торгів – вони могли приїхати за бажанням.
Якщо хтось із підприємців долучався, дуже близько до тендерного комітету під час розкриття пропозицій він сидіти не міг – аби не побачити конфіденційної інформації конкурентів.
Тендерний комітет по черзі розпаковував конверти з документами учасників та зачитував запропоновані ціни. Власне, це єдина інформація, яку можна було дізнатися всім. Її також публікували на tender.me.gov.ua.
Аукціону далі не було. Хто запропонував найнижчу ціну із самого початку, той і ставав переможцем – звісно, якщо з документами все було гаразд.
У Prozorro ситуація кардинально відрізняється: ми можемо в усіх деталях побачити, які документи подали на тендер та як бізнес торгувався під час аукціону. А ще – фінальний договір з усіма його умовами та додатками.
Як порушували правила деякі замовники
Чимало інформації залишалося невидимою, тож і можливостей непомітно обійти правила на закупівлях було більше. Найчастіше замовники на тендерах протягували своїх.
Наприклад, траплялися ситуації, коли під час розкриття тендерних пропозицій замовники могли спершу розпакувати саме конверти конкурентів та зорієнтуватися в їхніх цінах. А потім відкрити пропозицію свого – і озвучити суму, що буде найнижчою. Згодом документи обережно підмінювали, і розпізнати цю хитрість було практично неможливо.
Інколи замовник самостійно готував тендерну пропозицію учасникові, або просто ігнорував нестачу в нього якихось документів. Варіантів багато, адже непрозорість породжує спокусу отримати від закупівель власний зиск.
Запровадження Prozorro дозволило пролити світло на такі моменти.
Ми не можемо сказати, що корупції у публічних закупівлях більше не існує, однак і система електронних закупівель — не суд і не орган контролю. Prozorro зменшує можливості для зловживань і робить їх видимими. А далі вже мають підключатися і Антимонопольний комітет, і Державна аудиторська служба, і правоохоронні та судові органи України.
Як жилося замовникам
Звісно, і раніше не всі замовники порушували правила на тендерах. Але через те, що бізнес та громадськість не могли відділити чесних закупівельників від не дуже (інформації для цього було занадто мало), тінь падала на всіх.
Бізнес розумів, що на торгах може зіткнутися з корупцією та дискримінацією, тому подавав свої пропозиції менш охоче. Та й загалом у суспільстві було упередження, що державні торги – це нечесно. Тому робота з закупівлями часто йшла опліч з недовірою і репутаційними проблемами.
Тепер у Prozorro кожен може подивитися, чому на торгах перемогла та чи інша компанія. І підстав для того, щоб підозрювати всіх у порушеннях, значно менше.
Раніше добросовісним замовникам було важче провести закупівлю з великою конкуренцією. Зокрема й через те, що просто повідомити бізнес про тендер було складніше. Доводилося додатково розміщувати оголошення в місцевій пресі або обдзвонювати компанії й запрошувати їх на торги. А до цього ці фірми та їхні контакти ще треба було десь знайти.
Якщо ж замовник все-таки має острах, що конкуренції буде недостатньо, знайти потенційних постачальників можна у кілька кліків у BI Prozorro. А ще тут можна знайти приклади класної тендерної документації, яка буде вигідна і замовникам, і бізнесу. Аналітика безкоштовна.
А чи була статистика
До Prozorro дані про закупівлі були обмеженими не лише для громадян та бізнесу — їх було набагато менше і в самої держави. Статистичну інформацію отримували завдяки спеціальній формі №1-торги "Звіт про здійснення державних закупівель". Її заповнювали в кожній установі раз на квартал, тобто дані були далеко не оперативними. До того ж, на їхню якість досить сильно впливав людський фактор, адже інформацію вносили у форму вручну.
Сама форма містила загальні показники і не давала уявлення про ситуацію за сферами, замовниками, процесами закупівель. Про які виважені й обґрунтовані рішення держави може йтися, якщо немає розуміння, що взагалі відбувається?
Із запуском Prozorro необхідну інформацію, зокрема для формування політики у сфері закупівель, можна отримати у відкритому доступі на bi.prozorro.org. Цей сервіс адмініструє Трансперенсі Інтернешнл Україна, альтернативи йому на державному рівні немає.
Якби тоді, у 2014-2016 роках, не запустили Prozorro, ми могли б і далі бачити паперові тендери. Хоча, точніше буде сказати – не бачити.
На щастя, повноцінно старі часи вже не повернуться.
Система Prozorro надто міцно вкорінилася в публічних закупівлях України, щоб її можна було безслідно знищити. Однак кожного разу, коли постає питання про те, щоб поповнити список виключень із Закону "Про публічні закупівлі" ще одним пунктом, варто пам’ятати, навіщо ми розпочинали реформу і чого прагнули досягти.
Тому на п’ятиріччя Prozorro хочемо побажати всім гравцям сфери (особливо тим, хто хоче її змінити) розсудливості. Потрібно рухатися вперед і вдосконалювати систему, а не чіплятися за старі практики. І пам’ятайте – усі бачать все.
Іван Лахтіонов
