Мы обязательно вернем Крым

Важко описати емоції, які відчуваєш на кордоні з Кримом. 

На кордоні, якого не мало бути. Але він є. Справжній: з контрольними постами, вартовими в уніформі, бетонними блоками.

Останнім часом ми звикли, що навіть між різними країнами кордони стали умовними. В Євросоюзі це просто дорожній знак, а подекуди нема і його. А тут – лінія розмежування із власною країною. 

Виглядає так, ніби ти у своїй квартирі не можеш пройти з кімнати на кухню. Чи не можеш забрати дитину зі школи навпроти дому.

За останні 7 років Крим для більшості українців став чимось далеким, з дитячих спогадів.

"Коли ще був Крим…" – такою фразою ми починаємо розповіді про студентські поїздки, фактично визнаючи, що зараз Криму нема.

Читайте також: Як окупували Крим: новини, які ми (майже) не помітили в лютому 2014-го

Донбас з’являється "на радарах" пересічного українця через війну, фронт, загиблих, постійну загрозу загострення. На кордоні з Кримом не стріляють – тому й проблеми начебто немає.

Це помилка! Професор Преображенський з "Собачого серця" казав, що розруха починається не на вулицях, а в головах. Так само і тут: кордон з Кримом спочатку проходить в нашій свідомості, а вже потім – по асфальту.  

"Простити і відпустити" Крим – хибний шлях.

Ті, хто не вірять у повернення Криму, наводять два основні аргументи. І обидва не витримують критики.

Перший – "їм там з Росією добре, а Україну вони ненавидять". Це узагальнення таке ж хибне, як думка, що "всі українці носять шаровари".

Україна ніколи не вважатиме всіх кримчан зрадниками. Більше того, завжди піклуватиметься про них всіма доступними шляхами.

Під час візиту на Південь я відвідав ЦНАП, що працює біля КПВВ "Каланчак". Центр надає більше сотні адміністративних послуг: тут можна отримати закордонний паспорт, український паспорт у вигляді ID-картки, пенсійні послуги, консультації щодо земельних питань і багато іншого. ЦНАП ніколи не буває порожнім. Хіба це не доказ того, що "по той бік" також живуть українці?

Побував я і в Херсонській державній морській академії, де до окупації півострова 15-20% студентів традиційно складали кримчани. Зараз потік абітурієнтів з Криму аж ніяк не припинився. Близько 20% бюджетних місць академія виділяє для абітурієнтів з Криму, і ця квота заповнюється. 

Ми пишаємося тим, що змогли налагодити схему прийому підлітків з окупованих територій до українських вузів. Ці учні фізично не мають змоги скласти українське ЗНО, тому для них передбачені особливі умови вступу. 

З початку роботи освітніх центрів "Крим-Україна" та "Донбас-Україна" кількість вступників подвоїлася. Якщо у 2016 році до українських вишів було зараховано 1008 студентів, то у 2020 році – 2026. Всього за роки дії програми ми прийняли більше 8 тисяч абітурієнтів.

Це люди, які побачили Україну на власні очі, а не на екрані російського ТБ. І яких вже не вдасться нагодувати міфами про "розіп’ятих хлопчиків". 

Читайте також: "Ми вчили мову, але приховували це". Як учні з окупації вступають у виші і чому в цьому немає "зради"

8 тисяч – не так мало, як здається. Це невелике місто – Чигирин, Рава-Руська або Яремче. Уявіть, що ми звільнили одне таке місто від окупантів – хіба це не перемога?

Другий аргумент на користь #крымнаш такий: Росія – потужна ядерна держава, її ніколи не перемогти. 

Наведу приклад з відносно недалекого минулого. 30 років тому СРСР був ще міцнішою ядерною імперією, яку боялися не менше. У можливість створення незалежної України вірили хіба що дисиденти. Але це сталося!

Якщо Крим "російський навіки", тоді чому офіційна Росія реагує на "Кримську платформу", та ще й називаючи її "посяганням на територіальну цілісність РФ"? 

Може, ця "цілісність" не така вже й стійка?

"Кримська платформа" стартує 23 серпня за ініціативи Президента Володимира Зеленського. Це не просто форум, учасники якого зберуться, заявлять про український Крим і роз’їдуться. 

Це – дипломатична ініціатива, яка працюватиме безперервно. І закінчиться лише після деокупації півострова.

За допомогою державної, культурної, партійної та парламентської дипломатій, інформаційних кампаній по всьому світу, облаштування КПВВ та ЦНАПів, піклування про переселенців та багатьох інших реальних дій ми поступово повертатимемо Крим. Спочатку – в свідомості, згодом – в реальності.

Ще раз повторюю: головні кордони – всередині нас. Саме по цій схемі працює російська пропаганда, малюючи в головах телеглядачів політичну карту світу, де українці штучно створені Австро-Угорщиною, а усі їхні землі "исконно русские". 

Зауважте: пропагандисти роблять це попри здоровий глузд. То чому ми не можемо повірити в український Крим, який визнає весь цивілізований світ?

Ми ніколи не визнаємо Крим російським. Ніколи не вважатимемо нормальною цю цинічну крадіжку. І обов’язково повернемо нашу українську землю.

А тим політикам, які люблять багато говорити на кримську тему, раджу поїхати на КПВВ. І хоча б просто подивитися в південному напрямку. Це допомагає побачити кордон на асфальті, але водночас стерти його у себе в голові.

Олександр Корнієнко