Вагнергейт. История "зрады"

Не зважаючи на те, що активістам Руху Опору Капітуляції вдалося через суд зобов’язати Державне Бюро Розслідувань відкрити кримінальне провадження у справі "вагнерівців" за статтею 111 "Державна зрада", ДБР відмовляється виконувати рішення суду, а на суддю, який ухвалив це правосудне рішення, здійснюється тиск. 

Такий собі серіал довкола міжнародної спецоперації із затримання російських найманців-терористів з ПВК "Вагнер" триває вже достатньо довго. 

І хоч Bellingcat так і не оприлюднив своє розслідування, із заяв самого Зеленського всім стало очевидно, що операція дійсно була, вона дійсно була зірвана вищим державним керівництвом України, і це дійсно варто кваліфікувати не інакше, як державною зрадою.

Зрив операції знищив авторитет українських спецслужб в очах міжнародних партнерів, Україна втратила можливість отримати як цінних свідків у справах збитого малайзійського літака та у справі російської агресії, так і обмінний фонд для звільнення наших бранців з російського полону.

Проте це не перша справа, відкрита за 111 статтею за дії вищого керівництва країни. 

Першу справу ще у 2019 році відкрило Миколаївське ДБР за фактом відведення військ та спроби реалізації "формули Штайнмаєра". Тоді, нагадаю, в Україні відбувались перші масові протести "Ні капітуляції".

На той час Зеленський ще мав захмарний президентський рейтинг, і мало хто думав про його відсторонення, а тодішні кроки в бік капітуляції вважали спробою примирення, однак і суд, і ДБР вже тоді погодились із доводами заяви про злочин і побачили в діях наших керманичів ознаки державної зради.

Читайте також: 

330 днів брехні. Що влада України, Росії та Білорусі казала про "вагнерівців"

Врятувати нерядового Зеленського. Викрадення Чауса як елемент Вагнергейту

"Вагнергейт": як зрив спецоперації може призвести до імпічменту президента Зеленського

Згодом, в рамках цього ж провадження СБУ, якій ДБР передало слідство у справі, почала розслідувати і інші епізоди, зокрема візит Зеленського в Оман та спробу легалізації терористичних утворень "ЛДНР" через створення спільної з представниками України "консультаційної ради".

Через купу інших подій українці вже й забули, як на початку минулого року Зеленський таємничим чином зник з України і виявився в Омані, за "дивним збігом" – саме в той час, коли туди прилетів секретар Радбезу РФ Патрушев. 

Щодо візиту в Оман, до речі, було також відкрите окреме кримінальне провадження, за заявою народного депутата Володимира В’ятровича, теж за статтею "державна зрада", і теж через рішення суду.

Всі ці справи, хоч і були відкриті за рішеннями судів, звісно ж, не мають жодного шансу бути розслідувані повноцінно, доки Зеленський – президент, але цілком можуть мати продовження після його відставки, або ж навіть стати підставою для його імпічменту.

І це свідчить про те, що підозри у державній зраді вищого керівництва України – не безпідставні. В іншому разі Володимир Зеленський був би сам зацікавлений у об’єктивному і публічному розслідуванні, щоб зняти будь-які підозри щодо себе. Натомість, ми бачимо не сприяння, ми бачимо протидію.

Думаю, в Офісі президента теж це розуміють, тому, щоб збивати суспільний резонанс від кожної чергової зради, щоразу намагаються зробити щось патріотичне і державницьке, дати своєрідний хабар патріотичному електорату. Саме в такому режимі "гойдалки" українцям доводиться жити вже третій рік.

Однак перебування зрадників при владі, чим би не пояснювалась їхня зрада, і чим би не намагалися її перекрити – це небезпечно для існування держави.

Тому або під тиском вулиці, або під загрозою імпічменту, або у комбінації обох факторів – Зеленський і його команда мають піти. І чим швидше – тим краще для них самих.

Дмитро Сінченко