Генпрокурор Венедиктова разрушила надежду на наказания военных преступников
В моєму під’їзді вже рік прибирає молода жінка на ім’я Катя (ім’я змінено). Минулого тижня, повертаючись додому, мій чоловік, привітавшись з нею, запитав "Як справи?" – і замість відповіді Катя розридалась.
Справа в тому, що Катя – з Донецька. З початком війни вона була вимушена переїхати в Київ, бо через постійні вибухи за вікнами їхнього будинку її маленький син почав заїкатись.
Переїхавши до Києва, єдине, куди жінка змогла влаштуватись, – це прибиральницею в кілька різних місць, щоб бодай якось забезпечувати сім’ю, але головне – забезпечити заняття з логопедом для сина.
Катя розридалась від відчаю і втоми. А ще тому, що напередодні вона їздила на лінію розмежування, ближче до дому та до того життя, яке зрештою було зруйновано війною.
Таких історій, як історія Каті, мільйони. Ці люди – жертви збройного конфлікту на Сході України – чекають на справедливість і покарання тих, хто завдав їм найгіршого болю.
Зруйновне житло, катування, вбивства, незаконні затримання, вимушене переміщення населення, незаконні призови, використання цивільного населення в якості живих щитів – це все найтяжчі міжнародні злочини, які вчинялись і продовжують вчинятись під час збройного конфлікту на території України. Всі вони мають конкретні імена і обличчя.
Держава відіграє ключову роль у притягнені до відповідальності воєнних злочинців. І ключовий відповідальний орган – це Офіс Генерального прокурора (ОГП).
На жаль, судячи з останніх подій, ОГП в особі генеральної прокурорки Ірини Венедіктової не усвідомлює своєї відповідальності у забезпеченні цих процесів.
Спеціалізований Департамент нагляду щодо злочинів вчинених в умовах збройного конфлікту, відомий як "департамент війни", було створено в ГПУ в 2019 році. Його очолив заступник генеральної прокурорки Гюндуз Мамедов. І поки він координував роботу цього департаменту, у нас як у правозахисників, представників постраждалих від збройного конфлікту та самих постраждалих була надія на те, що держава виконає свій обов’язок і забезпечить належні процеси правосуддя щодо найтяжчих злочинів.
Читайте також:
Гюндуз Мамедов: Воєнним злочинцям немає виправдання: чи відбудеться Нюрнбергський процес в Україні?
Гюндуз Мамедов: До річниці депортації 1944 року. Чому важливе заочне розслідування воєнних злочинців?
Наша організація почала співпрацю з Гюндузом Мамедовим ще за часів, коли він працював у Прокуратурі АР Крим та м. Севастополь, хоча особисто ми представляли інтереси тих, хто постраждав від злочинів на Сході України.
Тоді разом з іншими колегами – правозахисниками та експертами – ми намагались налагодити роботу з прокурорами Департаменту у воєнній прокуратурі, якою керував Анатолій Матіос, але це було надзвичайно складно: Матіос не вітав таку співпрацю.
Керівництво, в свою чергу, нічого не робило для того, щоб забезпечити їх відповідними знаннями, а отже, практика розслідування злочинів в умовах збройного конфлікту на сході України, які формувалась впродовж перших п’яти років війни, була хибною, адже базувалась на підходах до воєнних злочинів як до загальнокримінальних злочинів.
На відміну від воєнної прокуратури, з приходом Гюндуза Мамедова до Прокуратури АР Крим, ми спостерігали протилежну картину: він розумів важливість навчання і розвитку в цій сфері для того, щоб забезпечувати ефективне, якісне та сумлінне виконання своїх обов’язків прокурорами, регулярної взаємодії з експертами та відкритості до громадянського суспільства. Він сам розвивався і забезпечував цей розвиток своїм підлеглим.
Дивлячись на такий здоровий підхід, нам дуже хотілось, щоб він застосовувався й у випадку розслідування злочинів, вчинених на Сході України.
Тому коли у 2019 році в Генпрокуратурі нарешті було створено "департамент війни", це стало втіленням прагнень багатьох, хто опікувався питанням правосуддя в умовах збройного конфлікту.
Кандидатура Гюндуза Мамедова як заступника генпрокурора, відповідального за цей напрям, була єдиною зрозумілою і логічною.
Нарешті з’явилась можливість уніфікувати підходи щодо забезпечення відповідальності як по Криму, так і по Сходу, вибудувати єдину стратегію та побачити цілісну картину щодо участі та ролі РФ.
У Мамедова була належна мотивація, але найголовніше – він вже мав накопичений масив знань та досвіду у розслідуванні та здійсненні процесуального нагляду в таких провадженнях, була налагоджена співпраця з організаціями громадянського суспільства та міжнародними організаціями та експертами, а ще було бажання розвивати і удосконалювати знання та навички серед прокурорів Департаменту.
Минулого тижня Ірина Венедіктова усунула Гюндуза Мамедова від координації роботи Департаменту, перепорядкувавши його іншому заступнику, Максиму Якубовському, який не тільки має сумнівну репутацію та не користується довірою громадянського суспільства, він не має жодного необхідного досвіду у розслідувані найтяжчих міжнародних злочинів.
Наступного дня Венедіктова скасувала цей наказ для того, щоб підпорядкувати Департамент собі напряму, а також позбавити Мамедова доступу до державної таємниці, що є критично важливим у випадку здійснення процесуального нагляду в такій категорії злочинів.
Як і Максиму Якубовському, Ірині Венедиктовій також бракує досвіду та знань в цій сфері а, отже, й спроможності координувати цей напрям роботи.
Читайте також: Слухняне "око государеве": чим запам’ятається перший рік Венедіктової у Генпрокуратурі
До речі, це вже вдруге за останній рік, коли Генеральна прокурорка ставить під невиправдану загрозу роботу Департаменту.
Для більшості з нас це є приводом для сумнівів у її професійності, незалежності та неупередженості і серйозних занепокоєнь щодо реального продовження юридичної протидії агресії РФ проти України.
Я відчувала, як наша надія на забезпечення належних процесів правосуддя щодо найтяжчих злочинів після 7 років руйнується необережними і несвідомими рішеннями.
Питання залишається одне: хто тепер понесе відповідальність за неспроможність держави виконувати свій обов’язок по відношенню до мільйонів постраждалих внаслідок збройного конфлікту?
Надія Волкова
