Равенство в армии – это не только права, но и обязанности

Суспільний резонанс, що виник навколо підборів, на яких готувалися марширувати курсантки на параді до Дня Незалежності, підтверджує, що тема рівних можливостей для жінок і чоловіків в армії залишається надалі актуальною.

Попри те, що законодавство та й погляди суспільства загалом прогресують, на практиці залишаються деякі прогалини, які перешкоджають жінкам, а в деяких випадках і чоловікам, реалізувати свої права повною мірою.

Як не дивно, ці проблеми також стосуються військових, адже більшість керується застарілими підходами, що захисником держави повинен бути чоловік, а обов'язок жінки – виховувати дітей.

Але чи дійсно кожен чоловік є фізично сильнішим за жінку і чи в кожної жінки основним пріоритетом у житті є сім'я?

Актуальність цього питання у військовій сфері зумовлена постійним зростанням чисельності жінок у лавах збройних сил. Наприклад, у 2008 році на службі в ЗСУ було 1 800 жінок.

Згідно з інформацією, наданою інформаційним агентством Міністерства оборони України (МОУ), у порівнянні з 2014 роком, коли кількість військовослужбовців-жінок дещо перевищувала 14 000, у 2020 році їхня чисельність збільшилася у понад 2 рази.

Наразі в Збройних силах України проходить службу 31 757 жінок, що складає 15,6% від загальної кількості військовослужбовців. Якщо порівнювати з багатьма арміями світу, то це один із найвищих показників кількості жінок, які служать у війську, у співвідношенні до загальної чисельності збройних сил. 

Попри такий високий відсоток жінок в армії, в Україні продовжують існувати перешкоди в доступі до деяких офіцерських посад, чоловіки і жінки забезпечуються санаторно-курортним лікуванням на нерівних умовах та мають різні права в контексті виховання дітей, навіть різний рівень відповідальності за однакові правопорушення тощо.

Коли згадують про гендерну рівність, то перше, що спадає на думку – розширення прав жінок. Але на практиці це не завжди так.

Наприклад, ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє військовослужбовцям-чоловікам під час дії особливого періоду, воєнного стану використовувати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного або (у деяких випадках) шестирічного віку. У мирний час таким правом можуть скористатися лише чоловіки, які виховують дитину самостійно. Для жінок таких обмежень немає.

Найчастіше такі преференції для жінок пов'язують із забезпеченням принципів материнства і дитинства.

Водночас ніде немає визначення, що мається на увазі під указаними принципами материнства, а про принципи батьківства законодавство навіть не містить жодної згадки. 

Чи дійсно надання відпустки для догляду за дитиною переважно жінкам виправдано особливою соціальною роллю матері у вихованні?

У період, коли дитина дійсно потребує особливого догляду, матір може скористатися відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами (70 днів до пологів та 56 після), яка насамперед забезпечує її відновлення після пологів.

Відпустка для догляду за дитиною належить до наступного етапу та гарантує надання можливості бути вдома й особисто її виховувати. Батьки в цьому разі є в однакових умовах і мають рівні права.

Такого висновку дійшла Велика палата Європейського суду з прав людини в справі "Костянтин Маркін проти Росії" (заява № 30078/06) ще у 2012 році.

ЄСПЛ зауважив, що відпустка для догляду за дитиною повинна надаватися рівноцінно як чоловікам, так і жінкам навіть під час проходження військової служби, інакше це буде вважатися порушенням статті 8 та 14 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, які гарантують право на повагу до приватного та сімейного життя, а також заборону дискримінації.

Відповідно до чинного законодавства чоловіки повинні обирати між вихованням дитини та військовою кар’єрою, водночас жінки не постають перед таким вибором, адже мають можливість скористатися декретною відпусткою.

Проте не всі чоловіки, які мають дитину, можуть звільнитися зі збройних сил навіть у мирний час, а лише ті, які виховують її без матері, мають як мінімум троє дітей або ж дитину з інвалідністю тощо. 

У сучасних реаліях батьки повинні самостійно вирішувати, хто з них піде в декретну відпустку, зважаючи на їхні особливі сімейні обставини, а також фінансовий дохід кожного, інакше це може порушувати статті 141,157 Сімейного кодексу України, де вказано, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини й усі питання щодо її виховання вирішують спільно.

У п.4.9 звіту Комітету з питань рівності та недискримінації ПАРЄ за 2016 рік указано, що право на декретну відпустку, сімейні виплати тощо мають надаватися військовослужбовцям так само, як і цивільним особам. До того ж, наприклад, у таких країнах, як Австралія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Канада, Хорватія, Німеччина, Греція, Угорщина, Литва, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія тощо, які є членами НАТО, декретна відпустка надається на однакових умовах чоловікам і жінкам із можливістю використовувати її частинами по черзі.

У національному трудовому законодавстві відповідні права вже забезпечуються на однаковому рівні для обох статей, проте спеціальне законодавство у військовій сфері потребує доопрацювання.

Переваги жінок щодо декретних відпусток якось можна пов'язати з принципами материнства і дитинства, але чому відповідальність в разі вчинення жінкою і чоловіком однакового правопорушення різна?

Хоча жінки і чоловіки можуть бути суб’єктами правопорушень та злочинів, законодавство містить певні обмеження щодо накладання на жінок деяких стягнень та покарань.

Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення вказує, що арешт з утриманням на гауптвахті не може застосовуватися до військовослужбовців-жінок, а Кримінальний кодекс України забороняє призначення жінкам-військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні.

Ідеться про всіх жінок, а не лише тих, які, наприклад, вагітні чи мають дітей, що явно не стосується принципів материнства і дитинства.

Кожна санкція за військове адміністративне правопорушення передбачає утримання на гауптвахті, а 12 санкцій із 34 норм, які визначають склади військових злочинів, передбачають такий вид покарання як тримання в  дисциплінарному батальйоні.

Наприклад, якщо чоловік і жінка військовослужбовці самовільно вирішать продовжити собі відпустку ще на тиждень і не з'являться на службі протягом цього часу, то жінці в такому разі загрожуватиме лише штраф, а от на чоловіка може  бути накладений арешт з утриманням на гауптвахті.

Зі слів самих військовослужбовців, багато жінок навіть користуються своєю перевагою і порушують розпорядок дня та військову дисципліну. 

Тут проблема полягає не лише в тому, що це нечесно щодо чоловіків, а й у тому, що порушується право на справедливий і незалежний суд, що є складовою верховенства права, яке, до речі, у силу статті 8 Конституції визнається і діє в Україні.

Під час вирішення справ, у яких притягується до відповідальності жінка-військовослужбовець, судді змушені вибирати альтернативне стягнення/покарання, яке зазвичай є м’якшим, наприклад, накладання штрафу чи службове обмеження.

Варто розуміти, що коли йдеться про гендерну рівність, то маються на увазі не лише права, але й обов'язки та відповідальність.

Не можна не звернути увагу також на обмеження, які діють для жінок у доступі до деяких офіцерських посад, хоча в статті 12 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" указано, що жінки виконують військовий обов’язок на рівних засадах із чоловіками. 

Читайте також: Партизани для Путіна. Хто і як захищатиме Київ у разі повномасштабного вторгнення Росії

Нещодавно МОУ прийняло наказ № 74 від 22.03.2021, який дозволив жінкам займати посади, що пов'язані з використанням вибухових речовин, водолазними роботами, а також усі посади протипожежної охорони (раніше посади, пов'язані з безпосереднім гасінням пожеж, були закриті). Але надалі залишаються деякі офіцерські посади, які для жінок недоступні.

Так, на сьогодні продовжує діяти наказ МОУ від 20.06.2012 № 412/ДСК, яким затверджено перелік військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками.

Існування окремого переліку для жінок уже свідчить про вирізнення їх з-поміж інших військовослужбовців.

Міністерство оборони та законодавство в уже згаданій статті 12 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу"  пов'язують такі обмеження з охороною материнства і дитинства. Виникають логічні запитання: чому відповідні обмеження застосовуються в доступі жінок-військовослужбовців до посад офіцерського складу й водночас вони відсутні для посад рядового, сержантського та старшинського складу?

Невже принципи охорони материнства і дитинства порушуються лише під час служби на офіцерських посадах?

Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, був скасований ще у 2017 році. До речі, існування цього наказу було зумовлено гарантуванням того ж принципу охорони материнства і дитинства.

Під час відбору кандидатів на посаду насамперед повинні враховуватися професійні якості, а не стать чи сімейний стан. 

Національна програма під егідою комісії "Україна – НАТО" на 2021 рік (Указ Президента України № 189/2021 від 11.05.2021) передбачає створення ефективної недискримінаційної системи добору, просування по службі, умов проходження служби жінок і чоловіків, а Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2025 року встановлює створення умов для проведення моніторингу призначення жінок на керівні посади.

Міністерство оборони Норвегії ще в 1985 році відкрило всі військові посади для жінок, Ізраїль – у 2000 році, США – у 2015.

Такі обмеження також відсутні в більшості держав – членів  НАТО, як-от: Бельгії, Болгарії, Канаді, Хорватії, Франції, Німеччині, Угорщині, Італії, Латвії, Литві, Люксембургу, Чорногорії, Нідерландах, Португалії, Румунії, Словаччині, Словенії, Іспанії, Північній Македонії тощо.

У військових структурах цих держав  створені та функціонують підрозділи, відповідальні за дотримання гендерної рівності в кадровій політиці. Тому такі заборони в Україні важко пояснити фізичними чи іншими особливостями жінок, адже фізіологія жінки не залежить від країни її проживання. 

Читайте також: "Був у мене друг, а тепер є подруга". Як українські ЛГБТ-військові виходять з тіні 

Звичайно, для того, аби жінки дійсно могли на рівних умовах із чоловіками проходити службу й нести відповідальність, потрібно передбачити для них належне речове забезпечення, зокрема обмундирування та екіпірування, що є дуже важливим в умовах війни, а також відповідно облаштовані місця для утримання на гауптвахті та в дисциплінарному батальйоні.

З огляду на ці проблеми та численні звернення військовослужбовців на "гарячу" лінію ГО "Юридична сотня", команда організації разом із народними депутатами України, представниками міжфракційного об'єднання Верховної Ради України "Рівні можливості", представниками  громадських організацій, Жіночим ветеранським рухом напрацювали зміни до законодавства, які можуть бути першим кроком на шляху до вирішення вказаних проблем.

Так, 29 червня 2021 року було зареєстровано законопроєкти № 5713 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях" та № 5714 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо кримінальної та адміністративної відповідальності під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях".

Проєкти пропонують:

• надати чоловікам рівне право з жінками в мирний час та з деякими обмеженнями під час дії особливого періоду, воєнного стану на використання відпустки для догляду за дитиною, включно з виплатою грошової компенсації під час звільнення за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки для осіб, які мають дітей;
• забезпечити військовослужбовців оплачуваною відпусткою у зв'язку з народженням дитини не лише в мирний час, а й під час особливого періоду, воєнного стану;
• забезпечити рівний доступ до всіх офіцерських посад з обов’язковим дотриманням принципу уникнення дискримінації за ознаками статі;
• зрівняти чоловіків і жінок, окрім вагітних, в обов’язках несення військової служби, зокрема в контексті добових нарядів;
• установити, що за фактами дискримінації за переконаннями та ознаками, що визначені статтею 24 Конституції України, а також сексуальних домагань службові розслідування повинні проводитися в обов’язковому порядку;
• надавати жінкам путівки на санаторно-курортне лікування на таких же умовах, як і чоловікам, тобто з пільговою оплатою;
• речове, медичне, психологічне та соціальне забезпечення військовослужбовців здійснювати з урахуванням потреб жінок і чоловіків;
• установити однаковий рівень відповідальності для жінок і чоловіків за військові правопорушення та злочини, але з деякими обмеженнями щодо вагітних та тих, які мають дітей віком до 7 років. Ідеться про арешт з утриманням на гауптвахті та тримання в дисциплінарному батальйоні.

Отже, у військових формуваннях існує особливе ставлення до жінок, яке не лише перешкоджає розвитку їхньої військової кар’єри, а й дискримінує чоловіків у доступі до певних соціальних гарантій, зокрема тих, що пов'язані з вихованням дітей.

Рівність в армії, що передбачає не лише однакові права, а й обов'язки, є запорукою для успішного вступу України в НАТО, а запропоновані проєкти узгоджуються з національними планами та програмами на наступні роки.

Вікторія Фацієвич