Наказание за коллаборационизм: какие уроки мировой истории следует учесть Украине?

З початком збройної агресії Російської Федерації в Україні гостро постало питання кримінальної відповідальності за співпрацю українців з Російською Федерацією, її адміністраціями та так званими "ДНР" та "ЛНР" на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської областей та в Криму.

Забезпечення справедливості та покарання винних у співучасті в збройній агресії важливе не лише зараз для протидії російській агресії під час війни. 

Це потрібно також у довгостроковій перспективі, адже лише встановлення правди та покарання винних у сприянні зовнішній агресії необхідне для примирення в суспільстві після завершення війни.

За останні декілька місяців у Верховній раді України були зареєстровані три законопроєкти, в яких народні депутати пропонують встановити кримінальну відповідальність за так званий "колабораціонізм".

Це поняття розуміється доволі широко – від "ведення господарської діяльності спільно з окупаційною владою" (№5135) до "дій громадян України, спрямовані на впровадження освітніх стандартів держави-агресора у навчальних закладах" (№5144). 

Однак, чи не створить така ініціатива додаткові юридичні проблеми із притягненням до відповідальності за співпрацю з Російською Федерацією? 

Чи не спровокує встановлення кримінальної відповідальності за "колабораціонізм" політичний відкат України від вектору реінтеграції нині окупованих територій? 

Походження терміну "колабораціонізм"

Термін "колабораціонізм" зараз використовують на позначення явища добровільної співпраці з окупаційною владою населення, яке знаходиться під окупацією. Він походить від французького слова "collaboration"  і дослівно означає "співпраця". 

В буквальному сенсі його використовували у Франції та Бельгії після Першої світової війни на позначення співпраці місцевих жителів з німецькою окупаційною владою.

Однак під час Другої світової війни "колабораціонізм" набув гострого політичного забарвлення через те, що "колаборація" стала офіційною назвою співпраці між Німеччиною та урядом маршала Петена ("вішистською Францією"). 

"Колабораціонізм" став синонімом добровільної співпраці громадян та урядів під час окупації Країнами Осі ("гітлерівською коаліцією"), ідеологічною підтримкою нацизму, зрадою власної держави та співучастю у воєнних злочинах нацистської Німеччини.

В наш час термін "колабораціонізм" зберігає емоційне забарвлення з часів Другої світової війни. Сучасні історики з обачністю використовують його через політичне навантаження. 

Неможливо запровадити термін "колабораціонізм" в українське законодавство у відриві від історичного багажу, який стоїть за ним.

"Колабораціонізму" як злочину ніколи не існувало

"Колабораціонізм" ніколи не був юридичним поняттям. Після Другої світової війни, часу, коли "колабораціонізм" набув знайомого нам сенсу, за співпрацю з державою-ворогом карали за двома категоріями злочинів.

Перша категорія злочинів – це державна зрада та злочини проти порядку несення військової служби. Ці склади злочину застосовувалися в усіх країнах Європи та СРСР. 

Друга категорія – це воєнні злочини та злочини проти людяності. Союзні держави переслідували за ці злочини лише етнічних німців чи громадян Німеччини, які мешкали на їх територіях. В СРСР та країнах, які знаходилися під його політичним впливом (Угорщина, Фінляндія тощо), ці злочини застосовувалися для переслідування своїх громадян на рівні з державною зрадою.

В деяких країнах для переслідування за менш тяжкі форми співпраці з німецькою окупаційною адміністрацією були запроваджені склади злочинів "непатріотичної поведінки" (наприклад, ‘indignité nationale’ у Франції, ‘incivisme’ у Бельгії). За них покаранням було позбавлення громадянських прав та обмеження доступу до певних посад та професій. 

Однак покарання у вигляді позбавлення громадянських прав застаріло вже навіть на кінець 1940-х років і вийшло в ужитку в 1950-х роках.

Читайте також: "Нічого для нас і про нас без нас". Чому важливо залучати внутрішньо переміщених осіб до діалогу

Що робити з відповідальністю за "колабораціонізм" в Україні?

В Україні вже зараз достатньо правових механізмів для переслідування за співпрацю з державою-ворогом без створення нового складу злочину "колабораціонізму". 

Кримінальний кодекс України передбачає основні категорії злочинів, за якими карали за допомогу ворогу після Другої світової війни.

Склади злочинів державної зради та інших злочинів проти основ національної безпеки вже зараз застосовуються на практиці для обвинувачення за співпрацю з державою-ворогом. 

Наразі склад злочину державної зради охоплює основні аспекти співпраці з державою-ворогом, але важливим напрямком державної політики зараз має бути критична оцінка, наскільки він відповідає потребам практики в ході війни, та внесення відповідних змін за потреби. 

Окрім того, нещодавно, 20 травня Верховна Рада проголосувала за доповнення Кримінального кодексу України складами воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які гармонізовані з міжнародним гуманітарним та міжнародним кримінальним правом.  

Читайте також: Помилки в законі про воєнні злочини: усунути, не можна залишити

Відповідно, для встановлення справедливості та покарання винних у співпраці з державою-ворогом – Російською Федерацією та так званими "ЛНР" та "ДНР" не потрібно запроваджувати поняття "колабораціонізму" в законодавство. 

Новий злочин "колабораціонізму" не створить більш ефективних механізмів встановлення справедливості та покарання за співпрацю з Російською Федерацією, але буде узгоджуватися з російською пропагандою, яка теж активно ототожнює нинішню війну з Україною з Другою світовою війною і залякує страшилками населення окупованих територій.

Натомість для України важливо застосовувати та вдосконалювати ті засоби притягнення до кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом, які вже існують в законодавстві. 

Адже головна мета державної політики у цій сфері – це забезпечити встановлення справедливості та покарання винних у сприянні агресії Російської Федерації в Україні.

Надія Добрянська

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.