Как в Крыму охотятся на украинских "шпионов и диверсантов"
Минулого місяця суд у Криму засудив 66-річну українську громадянку Галину Довгополову до 12 років ув'язнення за шпигунство на користь України. Тоді ж за підозрою у співпраці з українськими спецслужбами було затримано фріланс-журналіста Радіо Свобода Владислава Єсипенка.
Ці та інші ситуації демонструють, що впродовж останніх років Росія влаштувала справжнє "полювання на відьом": ФСБ регулярно звітує про затримання українських диверсантів та шпигунів.
Російська влада досить активно користується власним кримінальним законодавством для покарання осіб за підозрою у співпраці з українськими спецслужбами.
Про те, що відрізняє переслідування осіб за шпигунство та диверсію від інших політичних справ, які саме національні механізми використовує Росія для покарання "українських засланців", та що означає кваліфікація обвинувачених як "шпигунів" та "диверсантів" з точки зору міжнародного права.
Особливості переслідування українських "шпигунів та диверсантів"
Майже всі судові справи щодо так званих українських "шпигунів та диверсантів" приховані від загалу. Вони розглядаються за зачиненими дверима: пресу та родичів не пускають в зал засідань, а вироки у справах не публікуються.
У більшості таких справ, як відмічає ООН, ФСБ Росії змушує обвинувачених погодитись на державного захисника.
Якщо незалежні адвокати все ж допускаються до справи, то вони змушені підписати документ про нерозголошення. Таким чином, вони фактично позбавлені можливості звітувати про перебіг справи або повідомляти подробиці обвинувачення.
В окремих випадках, коли обвинувачені винаймають приватних адвокатів, російські спецслужби, за наявною інформацією, тиснуть на українців з метою відмовитись від них, погрожуючи застосувати силу в разі наполяганні на незалежному юридичному представникові.
Загалом, погрози, а також застосування фізичної сили і психологічного тиску супроводжують хід справ "шпигунів і диверсантів" від моменту затримання.
На відео, знятих після арешту, на яких українці зізнаються в плануванні диверсій або зборі інформації, на їх обличчях можна помітити ознаки побиття.
На практиці, таким відео передують години, а іноді й дні побиття, яке може бути кваліфіковане як нелюдське або жорстоке поводження, а в окремих випадках, можливо, навіть катування. Таким чином російські спецслужби отримують інкримінуючу інформацію, необхідну для судового процесу.
Так, наприклад, адвокат Євгена Панова, одного з українських "диверсантів", розповів, що впродовж шести днів після затримання його клієнта тримали в невідомому приміщенні, де підвісили за наручники, били металевою палицею, застосовували електричний струм та імітували розстріл. Все це для того, щоб отримати його зізнання.
Читайте також: "Правосуддя" РФ з царських часів проявляє ненависть до кримськотатарського народу
Російське законодавство про шпигунів і диверсантів
Де-факто влада Криму переслідує українців за, окрім іншого, підозрою у підготовці, за завданням української влади, диверсій на території півострова або передачу українській владі секретної інформації щодо російських військ.
У першому випадку обвинуваченим особам інкримінується порушення статті 281 Кримінального Кодексу Росії, а саме злочин диверсії. Так, наприклад, українці Євген Панов та Андрій Захтей були засуджені до 8 і 6 з половиною років ув'язнення відповідно саме за обвинуваченням у плануванні диверсій в Криму.
Щодо збору інформації для української влади, то стаття, яка інкримінується, залежатиме від того, чи вважає Російська Федерація звинувачену особу громадянином Росії, чи ні.
Якщо у передачі інформації звинувачують осіб, які не володіють російськими паспортами, то вони обвинувачуються за статтю 276 Кримінального Кодексу – шпигунство. Саме за цією статтею Валентин Виговський та Костянтин Давиденко отримали більш ніж 10-річні тюремні строки.
Через те, що більшість жителів Криму були вимушені отримати російське громадянство після 2014 року, підозри у шпигунській діяльності таких осіб російські владні органи кваліфікують не як шпигунство, а як державну зраду (стаття 275 російського Кримінального Кодексу). За цією статтею до значних тюремних строків були засуджені, зокрема, Галина Довгополова, Дмитро Довгополов та Анна Сухоносова.
Регулювання за міжнародним гуманітарним правом
Міжнародне гуманітарне право ("МГП") виділяє диверсантів і шпигунів в окремі категорії. Згідно з конвенційним і звичаєвим МГП, шпигунами називають осіб, які під час збройних конфліктів таємно або шляхом обману збирають чи намагаються збирати інформацію на території, підконтрольній супротивнику.
Важливо зауважити, що необхідною складовою шпигунства є "обман" чи "таємність" у діях підозрюваних: наприклад, вони мають бути одягнені в цивільний одяг або в уніформу супротивника.
Таким чином, шпигунами не можуть вважатися учасники бойових дій, які збирають інформацію, будучи одягненими у власну уніформу, оскільки вважається, що такі особи здійснюють розвідку, а не шпигунство, що не забороняється міжнародним правом.
Щодо диверсантів, то ними вважаються особи, які навмисно знищують чи пошкоджують споруди, техніку чи конструкції для ослаблення збройних сил противника.
В той же час, підтримка власної держави цивільними особами, які знаходяться під владою держави-супротивника, не може слугувати причиною для їх затримання як загрози безпеці держави-супротивника.
За міжнародними правом, як комбатант, так і цивільна особа можуть бути визнані шпигуном чи диверсантом. В обох випадках особа, яка підозрюється у шпигунській або диверсійній діяльності, не може претендувати на повні гарантії МГП, які розповсюджуються на захищених осіб, але захищена мінімальними вимогами людського поводження.
Так, наприклад, солдати збройних сил, спіймані під час шпигунських дій або планування диверсій, не набувають статусу військовополонених. Цей статус надає учасникам конфлікту захист від кримінального переслідування за участь у збройних діях, гарантії утримання окремо від осіб, засуджених за вчинення злочинів, комунікацію з зовнішнім світом, заборону примусу надавати будь-яку інформацію про себе окрім імені, віку, звання та військового номера тощо.
Однак шпигуни і диверсанти, не маючи статусу військовополонених, можуть бути засуджені судом держави-супротивника за свою діяльність. У той же час, таким особам має бути гарантовано право на людяне ставлення, і справедливий і неупереджений розгляд їхньої справи.
Так само і цивільні особи, які мешкають на окупованих територіях і підозрюються у зборі інформації на користь власної держави або підготовці чи здійсненні диверсій, позбавляються низки гарантій, передбачених МГП.
Наприклад, у Женевській Конвенції IV, що покликана захищати цивільне населення, яке перебуває на окупованій території, прямо прописано, що такі категорії осіб не можуть посилатися на права, передбачені в документі. Тож, хоча цивільні підозрювані у шпигунській і диверсійній діяльності зберігають право на гуманне поводження і справедливий суд, вони можуть бути позбавлені інших важливих гарантій і, зокрема, права на зв’язок із зовнішнім світом. Тим не менш, таке обмеження не має зачіпати можливості "шпигунів і диверсантів" отримати кваліфіковану юридичну допомогу.
Що ж стосується засудження Росією за статтею "державна зрада" тих кримчан, які після 2014 року автоматично отримали російське громадянство, то з точки зору міжнародного права таке вимушене прийняття громадянства не може мати наслідків.
У 2014 році кримчани фактично постали перед вибором: погодитись на російське громадянство, або набути статус де-факто іноземців зі значно обмеженими правами, майже повною відсутністю доступу до соціальних послуг і загрозою виселення за межі півострова.
Таке вимушене прийняття громадянства іноземної держави не може бути визнане міжнародним правом, тому міжнародно-правовий статус таких осіб нічим не відрізняється від українських громадян засуджених за статтею "шпигунство".
Читайте також: Станіслав Асєєв: Всі окуповані території Донбасу — один великий концтабір "Ізоляція"
Висновки
Переслідування жителів Криму за статтями "шпигунство" і "диверсія" дає Росії можливість суттєво обмежувати їх у правах, гарантованих цивільному населенню, яке знаходиться на підконтрольній державі-супротивнику території.
З огляду на те, що Росія і так не виконує всіх своїх зобов'язань за міжнародним правом щодо жителів Криму, мова йде про ще більше звуження прав таких осіб.
У той же час, хоча й і обмежене і дуже базове, коло прав обвинувачених у справах шпигунів і диверсантів все одно захищає їх від застосування фізичної сили російськими спецслужбами, і примусу відмовитись від обраних юридичних представників.
І хоча як і з більшістю політичних переслідувань в Криму, українська влада має не так багато механізмів впливу, вона повинна використовувати усі наявні в неї політичні і юридичні засоби для захисту прав своїх громадян: у першу чергу, наполягати, за наявності відповідних доказів, на незаконності переслідування своїх громадян за шпигунство та диверсію і відновлені їхніх прав як цивільних осіб. Робити це варто не лише в політичному просторі, а й користуючись можливостями міжнародного правосуддя, зокрема, Європейського суду з прав людини.
Поряд з тим, на політичному рівні, варто від самого початку затримання таких осіб розпочинати діалог про обмін таких полонених, адже відсутність виправдувальних вироків у справах "шпигунів і диверсантів" демонструє, що такі обвинувачені будуть відбувати кримінальне покарання за будь-яку ціну.
Анастасія Моісеєва, юридична консультантка Global Rights Compliance
Лідія Волкова, інтерн Global Rights Compliance
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
