Так с кем вы, господин президент?
За індексом демократії, який розробив британський центр The Economist Intelligence Unit, за підсумками 2020 року Україна посіла 79 місце зі 167 країн. Така демократія ще називається "гібридною". Наш зовнішній ворог Росія в цьому ж дослідженні на 124 місці, і була визнана країною з авторитарним режимом.
У своїй зовнішньополітичній промові 4 лютого президент США Джо Байден заявив про "жорсткий підхід" до "авторитарної загрози" з боку Китаю та Росії.
3 березня Білий Дім оприлюднив документ "Проміжні стратегічні принципи національної безпеки" основний посил якого – захист демократії в усьому світі є центральним елементом національної оборонної стратегії.
Оскільки "Авторитаризм в усьому світі знаходиться на підйомі" у стратегічних принципах відмічена необхідність "працювати разом з партнерами і союзниками в боротьбі з загрозами для наших демократій". У якості загроз, в документі, зокрема, приведені агресивні порушення суверенітету інших країн.
Про Росію ж у цьому документі сказано що вона "повна рішучості посилити свій глобальний вплив і грати деструктивну роль на світовій арені".
Підтвердженням серйозності своїх намірів стала реакція найвищого керівництва США на концентрацію російських військ на кордоні з Україною.
Президент США Джо Байден у розмові з Володимиром Зеленським підтвердив непохитну підтримку США суверенітету і територіальної цілісності України. Разом з тим, пан Байден наголосив на "прихильності своєї адміністрації активізації нашого стратегічного партнерства на підтримку плану президента Зеленського щодо боротьби з корупцією і реалізації програми реформ, що базується на наших спільних демократичних цінностях".
Сам Зеленськийу своєму Twitter запевнив: "Україна цінує підтримку США на різних рівнях. Ми стоїмо пліч-о-пліч, коли йдеться про збереження наших демократій. Я серйозно налаштований реформувати Україну, збільшити прозорість і досягти миру. Американське партнерство має вирішальне значення для українців".
Проте, в Україні сьогодні діються речі, котрі суперечать демократичним цінностям, зокрема політично вмотивовані ув`язнення громадян, арешти тих, хто протестує проти політично вмотивованих ув`язнень, риторика очільників силових структур, котра усе більше нагадує силовиків часів Януковича.
Показовим є те, що учасниками протестів проти свавілля нинішньої української влади і влади Януковича є нерідко ті ж люди, котрі не готові миритись із свавіллям влади, під якими б кольорами ця влада не була. Нагадаю, що право на протест є невід’ємною складовою демократії і прописане у 39 статті Конституції України.
Вишенькою на торті стала постанова, ухвалена на позачерговій сесії Верховної Ради щодо засудження дій протестувальників 20 березня, у якій жодним словом не йдеться про причини протесту, якими власне і є політично вмотивовані переслідування, які чинить нереформована система провосуддя в Україні.
Постанова, що по духу нагадала диктаторські закони 16 січня. Фактично, сьогоднішня влада робить те ж, що і влада Януковича: арештовує активістів за фейковими доказами, влаштовує показове голосуваннями провладної більшості у Верховній Раді і жодним чином не намагається вирішити причину протестів. Іншими словами влада ставить протестувальникам ультиматум: або поводьтесь "чемно", або будете покарані.
Звісно, це не має нічого спільного з демократією, а є ознакою того, що влада намагається закрити рота протестувальникам, а не дослухатись до того, що вони вимагають.
Проте, носії повноважень таким чином поставилять ультиматум і собі. А що, якщо протестувальники не замовкнуть і не стануть "чемними", а навпаки радикалізуються ще більше? А що, якщо протестувальників ставатиме на порядок більше з кожним домашнім арештом, чи киданням за грати? Така уже природа українського протестного руху – коли рух вимагає справедливості, а отримує чергову порцію свавілля, рух радикалізується аж до нестримної люті і тоді палають беркутівські автобуси, у самих беркутів летить каміння і коктейлі молотова і цю лють не зупиняють навіть озброєні вогнепальною зброєю силовики.
Усе це ми уже бачили на Майдані у 2014 році. Певен, що ми не хочемо цього знову.
Зміна запобіжного заходу Сергію Стерненку з тримання його під вартою на цілодобовий домашній арешт, викликає обережний оптимізм щодо подальших кроків влади на шляху демократизації країни. Разом з тим, це рішення Апеляційного суду Одеси викликало істерику тих, хто мріяв про тоталітарну Україну ще за часів Януковича.
На мою думку, президент Володимир Зеленський стоїть перед вибором, чи сприяти руху України до стабільної демократії, чи рухатись у бік авторитаризму. Іншими словами: або робити вигляд відданості демократичним принципам, а на ділі порушувати ці принципи, усе більше входячи у конфлікт з проактивною частиною суспільства, чи будувати демократичну країну разом з потужними демократіями світу і українським громадянським суспільством. То з ким Ви, пане Президенте?
Олександр Ябчанка, громадський активіст
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
