Строительный бизнес vs Общество Киева. Как примирить два полюса?
Цією колонкою я хочу привернути увагу як представників будівельного бізнесу, так і містян до проблеми відсутності їхньої адекватної комунікації та взаємодії.
На жаль, цю тему можна вважати "вічнозеленою", тому у цього тексту є ще один практичний сенс.
Посилання на цю колонку я надсилатиму щоразу представникам обох таборів при зверненнях щодо чергового конфліктного будівництва. Звичайно, якщо мова йде про законне будівництво.
Програма "максимум", яку я б хотів досягти це те, щоб забудовники нарешті почали слухати та чути громаду. А громада — навчилась захищати свої права ще до того, як замість скверу чи дитячого майданчика у їхньому подвір’ї з’явився будівельний паркан.
Чому ця проблема стоїть так гостро? І для чого між цими двома сторонами нарешті має з’явитися діалог? Почнемо з причин, чому це потрібно.
По-перше. Побудова житлової нерухомості у своїй основі несе соціальний ефект. Зрозуміло, що забудовник, як і будь-який бізнес, в першу чергу має на меті отримання прибутку.
Однак, коли мова йде про житлову забудову у місті, тобто, про появу нових людей у великій кількості – неможливо не спитати думку громади щодо цього. Щонайменше, мова йде про додаткове навантаження на інфраструктуру району, де планується забудова. Школи, лікарні, дитячі садки, комунікації, дороги. Чи достатньо цих об'єктів для комфортного проживання!?
Адже нові люди – нове навантаження. І забудовник в цьому випадку має також нести відповідальність за це навантаження, до речі, разом з міською владою, яка повинна регулювати відносини між громадою та бізнесом.
По-друге. В Україні тільки зараз починає розвиватися клас відповідальних містян. Тобто, мешканців міста, які розуміють, що їхній ареал проживання не закінчується межами власної квартири чи будинку.
Нові будинки мають відповідати загальній концепції району, а не створювати собою нові проблеми як для вже зведених будівель, так і для екосистеми в цілому.
Тому забудовник зобов’язаний враховувати не тільки відповідність свого проекту юридичним нормам, а й точку зору місцевого населення. Яка має бути визначальною.
Адже місто – це місце комфортного прожиття людей, а не майданчик для безконтрольного заробітку будівельників.
По-третє. Внаслідок неконтрольованої урбанізації 60-80-х років ХХ століття в містах під кінець існування Радянського Союзу утворився величезний брак житла. Тому будівельний бум в незалежній Україні в перші десятиріччя її існування був визначений.
Звісно в першу чергу це стосувалося столиці, де через економічну диспропорцію попит на нерухомість був шалений. Це викликало появу цілого прошарку будівельних ділків, які почали варварську забудову Києва, корумпуючи міську владу та спотворюючи образ міста.
Однак зараз настав час ввести процес забудови у цивілізоване русло. Принаймні для нового будівництва.
Треба думати про сталий розвиток міста і комфортність проживання в ньому. Тобто, не про кількість квадратних метрів нового житла, а про їх доречність, гармонійність з інфраструктурою навколо, комплексність з точки зору розвитку міста.
Принцип: вхопили пару соток землі, звели максимально високий "мурашник" і побігли далі — має піти в забуття.
Читайте також: Знести поверхи або "прикрасити". Як Київ рятуватимуть від будинків-"монстрів"
Як відбувається конфлікт між забудовником і громадою на практиці й чому відсутність адекватної комунікації між ними обов’язково до нього призводить — як мешканець київських Позняків опишу на основі власних спостережень.
З 2017 до початку 2020 року на перетині вулиць Ревуцького та Ахматової були постійні скандали та сутички довкола будівництва автозаправної станції. З бійками, ламанням парканів і мітингами. Люди вважали сусідство житлових будинків з новою АЗС небезпечним.
Будівельник і представник мережі заправок до останнього не йшли на діалог із мешканцями мікрорайону, чим тільки підвищували градус протистояння, довівши до жорстоких сутичок.
Що маємо у підсумку? Забудовник попри те, що з юридичної точки зору мав більш-менш аргументовані позиції для успішного завершення будівництва — отримав тільки збитки. Бо взагалі не переймався питанням комунікації з місцевими жителями. А мешканці й донині мають замість впорядкованої ділянки чи важливого інфраструктурного об'єкта — щось схоже на руїни після катастрофи на ЧАЕС.
Потрібно ламати традицію, коли будівельник упевнений, що за протестами проти його об’єкта стоять терористи-вимагачі, а активісти — спеціально навчені проплачені мітингарі, а не небайдужі представники громади.
Звичайно, існують окремі винятки. Але у більшості випадків — забудовник просто нехтує думкою громади та не вважає місцевих жителів суб'єктом процесу, з яким потрібно рахуватися. І це помилка. Прикладів такого відношення безліч і зараз.
Також я маю пропозиції й до представників активної частини громади. Треба розуміти, що не всі забудовники — "злобудовники" й представники дикого капіталізму зразка 90-х.
Громада має навчитися на початкових етапах будівництва використовувати весь можливий як комунікаційний, так і юридичний інструментарій забезпечення свого права на комфортне життя. Потрібен діалог і якщо не консенсус, то хоча б компроміс. Принаймні з цього потрібно починати.
Звісно найбільша відповідальність лежить на міській владі. Саме міська влада в першу чергу має забезпечувати максимальний баланс інтересів всіх суб’єктів процесу і сталий розвиток міста. Інструментів для цього більш ніж достатньо.
Крім того, як державні органи, що регулюють будівельну діяльність так і правоохоронні органи мають бути нейтральними арбітрами та захисниками законності, а не покривачами безвідповідальних ділків від будбізнесу. Але це тема для окремої колонки.
За майже чотири місяці роботи в земельній комісії Київської міської ради я побачив, що значна частина проблемних питань може бути вирішена завдяки адекватній комунікації між сторонами. Коли кожна зі сторін виходить не тільки з власного інтересу, але й зважає на інтереси інших. Такий діалог конче потрібен.
Діалог між забудовниками та міською владою вочевидь існує. Час долучити до цього діалогу громаду.
Григорій Маленко, Голова фракції "Голос" у Київській міській раді, ІТ-підприємець, експерт з управління репутацією та засновник MediaMonitoringBot
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
