Есть ли будущее у добровольного медицинского страхования в Украине?

Пандемія СOVID-19 виявила слабкі ланки в медичних системах різних країн. В Україні пандемія показала катастрофічний стан охорони здоров'я в частині забезпечення доступності та якості медичних послуг.

Один із чинників — відсутність ефективної системи фінансування охорони здоров'я. 

Жодна сучасна країна, навіть із найвищим рівнем ВВП на душу населення, не бере на себе такої відповідальності — повністю забезпечити своїх громадян безкоштовними медичними послугами.

Офіційними документами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) визначено п'ять джерел фінансування медичних послуг: 

• кошти платників податків (бюджет), 
• добровільне медичне страхування громадян,  
• програми добровільного страхування роботодавців (витрати приватних компаній), 
• кошти донорів або неурядових організацій,
• безпосередні витрати громадян (або домогосподарств). 

У розвинених країнах світу дієвим механізмом фінансування видатків на охорону здоров'я є добровільне медичне страхування (ДМС). Проте в Україні частка ДМС у структурі витрат на охорону здоров'я —  мізерна і складає менше 1%.

Натомість "основним джерелом" фінансування української медицини є приватні кошти громадян (витрати домогосподарств).

І якщо ми проаналізуємо структуру витрат на охорону здоров'я в Україні з 2010 року і дотепер, побачимо вкрай невтішну картину: державні витрати на охорону здоров'я щороку зменшуються, а витрати громадян, навпаки, зростають. 

Наведу кілька прикладів. У 2010 році питома вага державних витрат на охорону здоров'я складала 56,3%, в 2019 році вона зменшилася до 40% від загальних витрат.

Водночас, питома вага приватних витрат стрімко збільшувалася: якщо в 2010 році вона складала 43,4% загальних витрат, то в 2019 році – вже 58%. З них витрати громадян (домогосподарств) становили в 2010 році 40,8%, а в 2019 році —  56%.

В абсолютному вимірі ці витрати в 2010 році склали 36 780 млрд грн, а в 2016 році — вже 100 млрд грн. 

Читайте також: У Слузі народу розповіли, коли запрацює страхова медицина

Майже 60% українців вважають, що медицина в Україні має бути частково платною

За нашими попередніми оцінками, на сьогодні обсяг витрат приватних витрат (домогосподарств) у структурі загальних витрат на охорону здоров'я в Україні (разом із витратами на лікувальні засоби) становить близько 200 млрд грн на рік.

За даними опитувань Міжнародного Фонду "Відродження", 33% домогосподарств в Україні витрачають більше 10% щомісячних витрат на медичні послуги (в той же час у країнах ЄС ця частка у середньому становить 5,8% місячних витрат).

15% пацієнтів відмовились від лікування через його зависоку вартість, яку не в змозі забезпечити власними коштами. В Україні на повний голос проявило себе таке явище, як медична бідність, від якої не захищене жодне домогосподарство. 

Очевидно, що система фінансування охорони здоров'я в Україні — розбалансована. Згідно з даними ВООЗ, витрати на охорону здоров'я зростають швидше, ніж світова економіка, і зараз становлять 10% глобального ВВП.

Подорожчання медичних послуг викликане декількома тенденціями: зростанням середньої тривалості життя в розвинених країнах (і, відповідно, зростанням потреби в лікуванні вікових хронічних захворювань), впровадженням більш досконалих, але витратних медичних технологій.

До цих тенденцій додаються епідемії та пандемії. Як ми бачимо, український внесок у зростанні частки витрат на медицину в структурі частки світового ВВП формується за рахунок вимивання коштів з сімейних бюджетів українців і збідніння населення.

При цьому українська медицина залишається катастрофічно недофінансованою. 

Перспективи державного фінансування на 2021 рік не обіцяють покращень:

• У другому кварталі доведеться в десять разів зменшити видатки на лікування пацієнтів з COVID-19 і відмовитися від доплат лікарям за роботу з такими пацієнтами. 
• У Програмі медичних гарантій на 2021 рік недостатньо коштів для підвищення фінансування первинної ланки медичної допомоги та вакцинацію від COVID-19. 
• Бюджет у 123 млрд не дозволить НСЗУ запровадити доплати за досягнення індикаторів якості для первинної та екстреної допомоги. 
• НСЗУ доведеться зменшити кількість послуг з ранньої діагностики раку, які держава оплатить пацієнтам.

Цифри показово свідчать: державного ресурсу не вистачатиме на оплату витрат на всі медичні послуги, яких потребують пацієнти. І збільшення державного фінансування  неефективної системи не дасть бажаних результатів.

Тому питання створення ефективної системи фінансування охорони здоров'я актуальне, як ніколи. 

Ефективний механізм фінансування медицини має базуватися на державно-приватному партнерстві та бюджетно-страховій структурі фінансування (бюджети, медичне страхування).

Страховий ринок України має необхідний досвід та може стати ініціатором та активним учасником створення ефективної системи охорони здоров'я. 

Для цього необхідно: 

• Затвердити стратегію та розробити політику в галузі охорони здоров'я;
• Розробити механізми введення їх в дію;
• Створити виконавчий орган для їх практичної реалізації;
• Визначити групи зацікавлених сторін та їх потреби для створення системи медичного страхування; 
• Розподілити їх обов'язки та ролі.

І саме створення умов для розвитку й функціонування медичного страхування як повноцінного джерела фінансування охорони здоров'я дає можливість, по-перше, перевести витрати громадян і домогосподарств (близько 200 млрд грн на рік) в легалізовану форму.

По-друге, медичне страхування є дієвим механізмом контролю якості надання медичних послуг громадянам. Пандемія COVID-19 яскраво показала умови, у яких працює персонал медичних закладів.

Водночас, вона відкрила й інший бік проблеми: наскільки складно людині знайти потрібного саме їй фахівця і отримати ефективне лікування. Медичне страхування створює поле збігу інтересів споживачів, замовників і надавачів медичних послуг.

Ця система дає можливість громадянам скористатись своїм правом на якісне медичне обслуговування і допомагає зробити правила роботи системи зрозумілими для всіх її учасників — і лікарів, і пацієнтів.

За таких умов, створення і впровадження галузевих медичних стандартів (що є основою програми медичних гарантій, передбачених в Законі "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення") буде не просто гаслом, а стане предметом практичної реалізації. 

Деякі фахівці і посадовці бачать реалізацію цієї цілі через створення відповідної державної інституції, яка буде опікуватися обов'язковим медичним страхуванням (або, як дехто каже, "страховою медициною") і акумулюватиме під ці цілі державні кошти, кошти платників податків, кошти роботодавців.

Висловлю кілька застережень щодо таких проєктів.

На думку учасників страхового ринку, створення такої структури і державного фонду страхування насправді не вирішить наболілих проблем, про які йшла мова вище — розбалансованості системи та мізерної частки медичного страхування в структурі витрат на охорону здоров'я.

Натомість створення державного фонду страхування несе кілька ризиків, які сповна проявили себе в функціонуванні інших державних фондів: потенційна корупційна складова, яка вже з самого початку негативно позначиться на репутації цієї структури.

Будь-яке державне регулювання вбиває бізнес. Попит на медичне страхування в Україні зростає. Відповідно страховий ринок зміцнює свою репутацію і створює мотиваційні стимули для розвитку медичних послуг і сервісів.

Тому треба створювати не чергову державну інституцію (при очевидній глобальній державній деінституціалізації), а єдині правила гри, які вже відпрацьовані в усьому світі, і дати страховому ринку і українській медицині розвиватися на благо людини.

Тільки за таких умов догляд за здоров'ям стане для українських громадян розумною та доступною інвестицією, а не непосильним фінансовим тягарем.

Тетяна Бутківська, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.