Есть ли будущее у добровольного медицинского страхования в Украине?

Пандемія СOVID-19 виявила слабкі ланки в медичних системах різних країн. В Україні пандемія показала катастрофічний стан охорони здоров'я в частині забезпечення доступності та якості медичних послуг.

Один із чинників — відсутність ефективної системи фінансування охорони здоров'я. 

Жодна сучасна країна, навіть із найвищим рівнем ВВП на душу населення, не бере на себе такої відповідальності — повністю забезпечити своїх громадян безкоштовними медичними послугами.

Офіційними документами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) визначено п'ять джерел фінансування медичних послуг: 

• кошти платників податків (бюджет), 
• добровільне медичне страхування громадян,  
• програми добровільного страхування роботодавців (витрати приватних компаній), 
• кошти донорів або неурядових організацій,
• безпосередні витрати громадян (або домогосподарств). 

У розвинених країнах світу дієвим механізмом фінансування видатків на охорону здоров'я є добровільне медичне страхування (ДМС). Проте в Україні частка ДМС у структурі витрат на охорону здоров'я —  мізерна і складає менше 1%.

Натомість "основним джерелом" фінансування української медицини є приватні кошти громадян (витрати домогосподарств).

І якщо ми проаналізуємо структуру витрат на охорону здоров'я в Україні з 2010 року і дотепер, побачимо вкрай невтішну картину: державні витрати на охорону здоров'я щороку зменшуються, а витрати громадян, навпаки, зростають. 

Наведу кілька прикладів. У 2010 році питома вага державних витрат на охорону здоров'я складала 56,3%, в 2019 році вона зменшилася до 40% від загальних витрат.

Водночас, питома вага приватних витрат стрімко збільшувалася: якщо в 2010 році вона складала 43,4% загальних витрат, то в 2019 році – вже 58%. З них витрати громадян (домогосподарств) становили в 2010 році 40,8%, а в 2019 році —  56%.

В абсолютному вимірі ці витрати в 2010 році склали 36 780 млрд грн, а в 2016 році — вже 100 млрд грн. 

Читайте також: У Слузі народу розповіли, коли запрацює страхова медицина

Майже 60% українців вважають, що медицина в Україні має бути частково платною

За нашими попередніми оцінками, на сьогодні обсяг витрат приватних витрат (домогосподарств) у структурі загальних витрат на охорону здоров'я в Україні (разом із витратами на лікувальні засоби) становить близько 200 млрд грн на рік.

За даними опитувань Міжнародного Фонду "Відродження", 33% домогосподарств в Україні витрачають більше 10% щомісячних витрат на медичні послуги (в той же час у країнах ЄС ця частка у середньому становить 5,8% місячних витрат).

15% пацієнтів відмовились від лікування через його зависоку вартість, яку не в змозі забезпечити власними коштами. В Україні на повний голос проявило себе таке явище, як медична бідність, від якої не захищене жодне домогосподарство. 

Очевидно, що система фінансування охорони здоров'я в Україні — розбалансована. Згідно з даними ВООЗ, витрати на охорону здоров'я зростають швидше, ніж світова економіка, і зараз становлять 10% глобального ВВП.

Подорожчання медичних послуг викликане декількома тенденціями: зростанням середньої тривалості життя в розвинених країнах (і, відповідно, зростанням потреби в лікуванні вікових хронічних захворювань), впровадженням більш досконалих, але витратних медичних технологій.

До цих тенденцій додаються епідемії та пандемії. Як ми бачимо, український внесок у зростанні частки витрат на медицину в структурі частки світового ВВП формується за рахунок вимивання коштів з сімейних бюджетів українців і збідніння населення.

При цьому українська медицина залишається катастрофічно недофінансованою. 

Перспективи державного фінансування на 2021 рік не обіцяють покращень:

• У другому кварталі доведеться в десять разів зменшити видатки на лікування пацієнтів з COVID-19 і відмовитися від доплат лікарям за роботу з такими пацієнтами. 
• У Програмі медичних гарантій на 2021 рік недостатньо коштів для підвищення фінансування первинної ланки медичної допомоги та вакцинацію від COVID-19. 
• Бюджет у 123 млрд не дозволить НСЗУ запровадити доплати за досягнення індикаторів якості для первинної та екстреної допомоги. 
• НСЗУ доведеться зменшити кількість послуг з ранньої діагностики раку, які держава оплатить пацієнтам.

Цифри показово свідчать: державного ресурсу не вистачатиме на оплату витрат на всі медичні послуги, яких потребують пацієнти. І збільшення державного фінансування  неефективної системи не дасть бажаних результатів.

Тому питання створення ефективної системи фінансування охорони здоров'я актуальне, як ніколи. 

Страховий ринок України має необхідний досвід та може стати ініціатором та активним учасником створення ефективної системи охорони здоров'я. 

Для цього необхідно: 

• Затвердити стратегію та розробити політику в галузі охорони здоров'я;
• Розробити механізми введення їх в дію;
• Створити виконавчий орган для їх практичної реалізації;
• Визначити групи зацікавлених сторін та їх потреби для створення системи медичного страхування; 
• Розподілити їх обов'язки та ролі.

І саме створення умов для розвитку й функціонування медичного страхування як повноцінного джерела фінансування охорони здоров'я дає можливість, по-перше, перевести витрати громадян і домогосподарств (близько 200 млрд грн на рік) в легалізовану форму.

По-друге, медичне страхування є дієвим механізмом контролю якості надання медичних послуг громадянам. Пандемія COVID-19 яскраво показала умови, у яких працює персонал медичних закладів.

Водночас, вона відкрила й інший бік проблеми: наскільки складно людині знайти потрібного саме їй фахівця і отримати ефективне лікування. Медичне страхування створює поле збігу інтересів споживачів, замовників і надавачів медичних послуг.

Ця система дає можливість громадянам скористатись своїм правом на якісне медичне обслуговування і допомагає зробити правила роботи системи зрозумілими для всіх її учасників — і лікарів, і пацієнтів.

За таких умов, створення і впровадження галузевих медичних стандартів (що є основою програми медичних гарантій, передбачених в Законі "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення") буде не просто гаслом, а стане предметом практичної реалізації. 

Деякі фахівці і посадовці бачать реалізацію цієї цілі через створення відповідної державної інституції, яка буде опікуватися обов'язковим медичним страхуванням (або, як дехто каже, "страховою медициною") і акумулюватиме під ці цілі державні кошти, кошти платників податків, кошти роботодавців.

Висловлю кілька застережень щодо таких проєктів.

На думку учасників страхового ринку, створення такої структури і державного фонду страхування насправді не вирішить наболілих проблем, про які йшла мова вище — розбалансованості системи та мізерної частки медичного страхування в структурі витрат на охорону здоров'я.

Натомість створення державного фонду страхування несе кілька ризиків, які сповна проявили себе в функціонуванні інших державних фондів: потенційна корупційна складова, яка вже з самого початку негативно позначиться на репутації цієї структури.

Будь-яке державне регулювання вбиває бізнес. Попит на медичне страхування в Україні зростає. Відповідно страховий ринок зміцнює свою репутацію і створює мотиваційні стимули для розвитку медичних послуг і сервісів.

Тому треба створювати не чергову державну інституцію (при очевидній глобальній державній деінституціалізації), а єдині правила гри, які вже відпрацьовані в усьому світі, і дати страховому ринку і українській медицині розвиватися на благо людини.

Тільки за таких умов догляд за здоров'ям стане для українських громадян розумною та доступною інвестицією, а не непосильним фінансовим тягарем.

Тетяна Бутківська, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.