Последний год возможностей для Зеленского
Пригадуєте 2019 рік? Так, він дійсно був роком Зеленського. Ейфорія від перемоги, турборежим, підконтрольна Рада, "100% свій генпрокурор" і високий рейтинг довіри.
Можна було робити все, що вважалося потрібним, не зважаючи на такі "дрібниці" як регламент, демократичні порядки та інституції. "Революційна доцільність" дозволяла все.
Однак, час йшов, обставини змінились. Змінилась навіть його команда. А от сам Зе ― ні. Стало очевидним, що Зеленський піймав "запаморочення від успіху". 2020 рік став першим роком випробувань для президента на міцність. І зараз, під кінець року, можна сказати, що останній.
Давайте підіб’ємо підсумки президентства Зеленського у 2020 році за трьома основними напрямками ― боротьба з коронавірусом, внутрішня політика, зовнішня політика ― та спробуємо з’ясувати, чому все вийшло саме так, як є наразі.
Боротьба з коронавірусом
Так, нині пандемія стала головною "відмазкою", на яку можна скинути фактично усі провали у внутрішній політиці. Катастрофічне падіння економіки, інвестицій, зростання боргу і так далі.
Однак, чим пояснити абсолютно абсурдні рішення, які приймали і продовжують приймати представники уряду, який особисто "одобрював" Зеленський?
Починаючи від необґрунтованого закриття метро, "психологічного тиску" у вигляді закриття парків і продажу масок весною до непідготовлених ліжок з непідведеним киснем та самозаперечних заяв про тестування восени.
Ключова проблема полягала в тому, що у влади не було стратегії боротьби. Однієї чіткої лінії, якої ми б мали дотримуватися.
Тому протягом року ми стрибали від "азійських" жорстких локдаунів весною до повного мавпування "шведської моделі" літом, щоправда, у наплювацькій модифікації, а потім і до чи то "вітчизняного винаходу", чи то ні ― "карантину вихідного дня".
Чи дав він результати чи ні – теж зрозуміти просто неможливо. "Немає часу мислити стратегічно", як свого часу заявляв Зеленський.
Так, усі уряди усіх країн світу не знали, що робити з хворобою. Але переважна більшість з них принаймні розуміли, чого робити не варто.
Зеленський, як ключова фігура влади, був надзвичайно поганим прикладом для наслідування. Демонстративно порушуючи карантин, він продовжував у всіх бідах звинувачувати "опонентів".
Однак такі дії і заяви лише підривали довіру українців до карантинних заходів. Паралельно з тим, на вівтар боротьби за місцеві вибори поклали коронавірусний фонд та програму "Велике будівництво". В результаті, не скажу, що несподівано, воно перетворилося у "Велике крадівництво".
І як вишенька на торті ― лікування в ізольованій окремій палаті в лікарні "Феофанія", можна сказати у "ВІП-палаті", які Зеленський ще весною доручав розформувати. В той самий час, як лікарі, які боролися на "передовій" з хворобою, так і не могли повністю отримати обіцяні надбавки.
"Всі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших" — надто швидко Зеленський став персонажем знаменитої притчі Джорджа Орвелла "Колгосп тварин".
Як наслідок, колосальна втрата довіри, згаяний час, гроші та, на жаль, поставлені під ризик життя людей ― такий невтішний результат продемонструвала влада у боротьбі з коронавірусом.
Внутрішня політика
Вердикт внутрішній політиці Зеленського було винесено на місцевих виборах. "Слуги народу" тотально програли по всій Україні, що було особливо боляче після феєричної перемоги у 2019 році.
Президентська партія не змогла виграти мерські вибори ні в одному обласному центрі. Програли навіть у рідному для Володимира Олександровича Кривому Розі, куди він активно приїжджав агітувати, що вже може бути більш символічним.
У влади був колосальний адміністративний ресурс, а в виборчу кампанію залучений особисто Зеленський. Він проїхав Україною з агітаційним туром під прикриттям "інспекції Великого будівництва" і організував незаконне всенародне опитування "5 питань президента".
Не допомогло. "Магія Зеленського" зникла, а "Слугам народу" не було чого запропонувати виборцям натомість.
Чому так сталося? Вся проблема у системі владної вертикалі, яка по факту стала заточеною під одну людину ― Зеленського.
За цей рік він так і не зміг зрозуміти базову установку демократії: інституції важливіші за кадри. Нереалізовані диктаторські амбіції все ще підказують Зеленському рухатися за сталінським принципом "кадри вирішують все".
Тому від "молодих облич він плавно перейшов на "старі", а врешті закінчив тим, що вимушений призначати людей, які показали свою ефективність за президентства Петра Порошенка.
Коло замкнулось, але держава так не може нормально працювати.
У такій владній структурі (чи то у її відсутності) абсолютно незрозумілою є система взаємовідносин. І чим далі від центру, тим незрозумілішою вона стає. Чим далі від фізичного і символічного "тіла" президента людина, тим менше вона розуміє, де вона в цій структурі знаходиться, яка її роль і як по ній можна рухатися.
В результаті, на місцях виник "владний вакуум", який заповнили ті політичні сили, у яких були сильними справжні осередки. Практична політика здобула переконливу перемогу над віртуальною політикою відосиків та серіалів.
Разом з тим, за цей рік ми не отримали відповіді на питання, а куди ж ми власне рухаємося? В ЄС і НАТО? Зберігаємо нейтралітет, як Туркменістан? Чи знову входимо в епоху багатовекторності? В чому полягає наша ідея?
"Велике будівництво" може бути непоганою ціллю для мера міста, але не для президента 40-мільйонної країни. Вона не здатна рухати державу. Але Зеленському немає чого запропонувати натомість.
Єдине досягнення у внутрішній політиці, яке варто визнати, ― це діджиталізація. Проєкти "Дія" та "Дія City", у разі якщо вони продовжать реалізовуватися, дійсно сприяють якісній модернізації нашої країни.
Зовнішня політика
Аналогічна ситуація із зовнішньою політикою, у тій частині де за неї відповідає президент. "Цікавий", в дечому екстравагантний, образ Зеленського на міжнародній арені швидко вичерпав свій потенціал.
Як кажуть в народі, зустрічають по одягу, проводжають по розуму. А що ж міг запропонувати міжнародним партнерам і супротивникам Зеленський за маскою актора? Грубо кажучи, нічого.
На складних переговорах з РФ ми поставили частину наших безпекових гарантій під загрозу. Для чого? Війна не закінчилась. Якогось відчутного прориву не відбулося. Наші вояки продовжують вмирати. "Мир" не вийшов далі за межі "очей Путіна".
Випробуванням на міцність нашої вірності демократичним цінностям та прагматичному вмінню відстоювати національні інтереси стала ситуація в Білорусі.
Лукашенко фальшував вибори, вбиває і переслідує власних громадян, будує ізольований від цивілізованого світу диктаторський режим, який переходить під повний контроль Кремля.
А президент України в цей час навіть не може чітко назвати диктатора диктатором і належним чином засудити дії злочинця. Ми втрачаємо тисячу кілометрів північного кордону, який переходить під контроль ворога. Але Зеленський продовжує мовчати.
Так само і в ситуації з міжнародними партнерами. "Євроімітація" замінила євроінтеграцію. Замість того, щоб прискорено рухатися в НАТО і ЄС, ми тупцюємо на місці. А в нашому випадку, це означає, що рухаємося назад.
В додаток до цього, Зеленський примудрився поставити під ризик міжнародну допомогу Україні та безвіз, втрачаючи береги у спробах подальшої узурпації влади.
На щастя, ми досі маємо хороший дипломатичний корпус і сформований за попередні роки кістяк міжнародників, які здобували перемоги для України на міжнародній арені раніше та оберігають від відвертих провалів зараз.
***
Що ж маємо у підсумку? Можна констатувати, що 2020 рік став останнім роком можливостей для Зеленського. Далі уже нічого зробити не вдасться. Свій шанс він згаяв. Контроль над Радою втрачений, запас можливостей, які дали такі ненависні "попередники", також.
Далі буде тільки болото, в якому він не зможе нічого зробити навіть при всьому бажанні. Розумним рішенням стало б записати чергове відео, в якому б пролунала відома фраза: "Я втомився. Я йду". Але на це сподіватися марно, Зеленський залишиться.
Хоча сенсу в цьому немає ні для країни, ні для нього самого.
Олексій Гончаренко, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
