"Слуга народа" и реформы. Выборы проиграли, децентрализацию остановили

Представники пропрезидентської монобільшості у Верховній Раді продовжують знайомити громадськість з деталями законопроєктів "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань діяльності та організації органів державної влади, органів місцевого самоврядування у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів (№ 3651) та нових редакцій законів "Про місцеве самоврядування" і "Про місцеві державні адміністрації".

Навіщо це парламентській більшості "слуг" — невідомо, адже і так зрозуміло, що остаточний варіант буде вироблено всередині їхньої фракції. А погодження з боку усіх інших парламентарів, так само, як і згода громадськості їм не потрібна.

Вочевидь, справа в іншому. А саме у тому, що фінальний варіант анонсованої на наступний рік кардинальної реформи місцевого самоврядування у частині децентралізації влади настільки відрізняється від взятих владою на себе у цій частині зобов'язань, що інформацію суспільству вирішили подавати у дозованому вигляді.

Попри усі бадьорі гасла, якими перенасичені назви статей на провладних інформаційних ресурсах, стає зрозумілим, що махінації слід очікувати на двох напрямках. Напрямок перший — закріплення повноважень місцевих громад розпоряджатися наявними ресурсами.

Провладні спікери, отримавши методички, переконують нас, що буде "чітко розмежовано власні та делеговані повноваження муніципалітетів".

По-перше, мова йде про низку положень про т.зв. "місцеві референдуми", до яких пропонується залучати й молодь до 18 років.

Нардеп Гурін, який зробив цю частину чернетки законопроєкту надбанням широкої громадськості, навів приклад у контексті можливого голосування за "новий стадіон".

А тепер моделюємо ситуацію, коли орган місцевого самоврядування уже вирішив будувати, або не будувати цей стадіон.

І тоді апеляція влади до "думки громадськості" стане не аргументом на користь народовладдя, а лише черговим важелем впливу на місцевих депутатів в інтересах центральної влади.

Питання про муніципальну символіку, яку центральна влада "милостиво" залишає у віданні міст, залишаємо, як непорозуміння, чого взагалі багато у сумбурній діяльності "слуг".

Але звернемо увагу на інше. Після всього марнослів'я про користування землею, про збір податків до місцевих бюджетів, акцизів і зборів, "червоною стрічкою" проходить інформація про:

а) можливість оскарження акту органу місцевого самоврядування належить не лише прокурору, а й окремим громадянам, або їх об'єднанням. А це вкотре свідчить про бажання апелювати з Києва до "простих людей", яким заважають жити місцеві депутати;

б) порядок реєстрації повноважень і внесення рішення місцевого самоврядування до Єдиного державного реєстру актів місцевого самоврядування все одно встановлює Кабмін.

І він же (уряд) зможе на власний розсуд переглянути норми про всі ці податки й акцизи, що за останні роки неодноразово відбувалося в Україні.

Таким чином, на папері органи місцевого самоврядування отримують максимум, а на виході — тільки те, що дозволить центральна влада.

Але за великим рахунком, всі ці маніпуляції — дрібниці у порівнянні з епохальним рішенням "слуг" — відмови від ліквідації обласних і районних державних адміністрацій та передачі їхніх функцій виконавчим комітетам місцевих рад.

Читайте також: Президент (без) регіонів. Як Зеленський хоче втримати вплив на країну

Це — ще один штрих до щирості заяв представників влади навесні минулого року, коли вирішувалося питання про укрупнення районів. Пам'ятаєте, що народні депутати тоді в один голос зауважували, що райони відтепер залишаться лише номінальною адміністративною одиницею, а у районних структур не буде жодних повноважень.

Тепер же депутати почнуть переконувати, що й створити виконкоми, що є по-суті єдиним логічним завершенням децентралізації влади, ніхто нікому не обіцяв.

Не обіцяв Володимир Зеленський.

Не обіцяла офіційна передвиборча програма політичної партії "Слуга народу".

Не вів роботу майже рік у цьому напрямку уряд.

Не презентував наміри ліквідувати місцеві державні адміністрації голова "Слуги народу" Олександр Корнієнко 

Чому так? А тому що "слуги" програли місцеві вибори. Не отримали більшості у жодному регіоні та не перемогли на виборах мера жодного обласного центру. Є від чого втратити інтерес до передачі повноважень на місця.

Місцеве самоврядування відреагувало так, як і мало відреагувати — визнанням, що їх банально ошукали й кинули.

Фактичний зрив децентралізації створює "революційну" ситуацію, коли ресурси і повноваження (принаймні, окреслені на папері) будуть у місцевих структур, а Київ всю свою діяльність спрямовуватиме лише на стримування розвитку регіонів.

Читайте також: Зіпсований телефон або Що не так з реформами в Україні?

А у такому випадку можливі лише два сценарію розвитку подій.

Конструктивний, коли переможці на місцевих виборах у різних регіонах країни, а також усі політичні та громадські сили, що виступатимуть за реальну, а не декларативну децентралізацію влади, об'єднуються, і оголошують центральній владі ультиматум зробити те, що вона обіцяла.

І деструктивний, коли деякі регіональні еліти можуть схилитися до центробіжного курсу.

Резюмуємо. Усіма своїми маневрами і відвертими маніпуляціями центральна влада втратила можливість відвертого діалогу з громадськістю і місцевим самоврядуванням.

Зрозуміли це й виборці, які віддали перевагу регіональним політичним проєктам, тобто симпатії громадян не на боці виконавчої влади.

А у останньої немає більше інших важелів впливу на ситуацію, аніж намагатися врятувати обласні та районні державні адміністрації, які уже віджили своє.

Це однозначний тупик державного будівництва. І визнання тупиковості шляху, на який встала нинішня центральна влада — перший крок до подолання цієї капітальної кризи.

Микола Філонов спеціально для "Української правди"

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.