Что не так с украинским санкциями и почему Украине нужен новый закон

Чому Україні необхідний якісний новий закон про санкції

Після початку російської агресії проти нашої держави міжнародні санкції стали дієвим механізмом тиску на ворога та засвідчили підтримку України у світі.

Більше того, ми створили власний санкційний список, який показав нашу суб’єктність та здатність захищати інституційні підвалини держави.

Наразі український санкційний список значно розширився та налічує до 2300 фізичних та 1000 юридичних осіб. Для порівняння, ЄС наклав санкції тільки на 190 осіб та 47 компаній.

Тому наш санкційний механізм може виглядати потужнішим за європейський, втім на практиці стан справ абсолютно інший. На жаль, існують проблеми та серйозні прогалини в нашому санкційному механізмі – майже відсутній механізм моніторингу та відповідальність за порушення.

Без цих опор санкційні списки – це всього лиш клаптики паперу.  Тож панове, мусимо поговорити про проблеми та потрібні рішення  для нашої санкційної політики.

Що не так з українськими санкціями

У серпні 2014 року, коли тривали важкі бої на Савур-Могилі та біля Луганська, Верховна Рада ухвалила закон "Про санкції", що мав стати фундаментом нашої безпекової політики.

Ми, як держава, досягли формальної та прагматичної цілі – показали силу та здатність запровадити власні  українські санкції проти Російської Федерації.

Саме ця законодавча ініціатива стала потужним сигналом для українських партнерів, Європейського Союзу та США зокрема, які вже у березні 2014 року запровадили власні санкційні програми проти осіб та компаній, пов’язаних з дестабілізацією ситуації в Україні.

Попри швидкість ухвалення національного закону "Про санкції" у парламенті, практична реалізація положень затягнулась надовго. 

Лише у вересні 2015 року п’ятий президент України Петро Порошенко затвердив перший указ "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", до якого потрапили близько 400 фізичних і 100 юридичних осіб.

Проте розробники закону "Про санкції" через недбалість чи поспіх не передбачили два основоположних елементи санкційної політики: моніторинг та відповідальність за порушення.

Чинний закон "Про санкції" залишив поза увагою питання суб’єкта санкційного контролю: незрозуміло, який орган повинен контролювати та повідомляти про порушення санкцій.

Автори законопроєкту нахабно написали в пояснювальній записці, що реалізація закону не вимагатиме додаткових бюджетних витрат. Однак це ілюзія, оскільки державні інститути не працюють без грошей і спеціалістів. 

Відсутність відповідальності в Україні за порушення санкційного режиму виглядає досить глузливо, навіть більше – загрозливо для українських національних інтересів.

Закон заклав ще, як мінімум, одну міну уповільненої дії. У нас немає ні інститутів, ні фахівців з питань санкційної політики, хоча шість років поспіль ми розширюємо свій санкційний список. Ми, на жаль, інституційно у питаннях санкцій перебуваємо на початковому рівні.

Можливі рішення та іноземний досвід

Як розбудувати ефективні інститути? У Великій Британії є Офіс з імплементації фінансових санкцій, який, з-поміж іншого, нещодавно оштрафував на рекордні 20 млн фунтів стерлінгів британський банк "Standard Chartered", який давав позики турецькому банку, останній де-факто знаходився під контролем "Сбербанку Росії".

Нагадаємо, що "Сбербанк Росії" перебуває під європейськими санкціями. Водночас в Києві по вулиці Володимирській досі працює відділення "Сбербанку", який зазнав змін лише у назві, прибравши слово "Росії" зі своєї назви.

Як мають працювати інститути? У 2020 році Офіс контролю за іноземними активами (OFAC) США стягнув з компанії "Amazon", власником якої є один з найбагатших людей світу Джефф Безос, $134 523 за порушення санкційного режиму.

"Монстр" світової інтернет торгівлі постачав товари та послуги до Криму в обхід американським санкціям. Так виглядає правосуддя по-американськи, і шкода, що подібних гучних розслідувань та результатів немає в Україні.

Як моніторити та реагувати на порушення санкцій? Німецькі журналісти опублікували розслідування про транспортування ільменітової руди до окупованого РФ Криму на суднах Hansa Heavy Lift, Heinz Corleis KG, на жаль, воно залишилось осторонь уваги наших правоохоронних органів.

Хоча відповідні розслідування майже одразу почались в Німеччині та Норвегії. За цілих шість років російської агресії та війни на Сході ми не побачили жодного розслідування щодо порушення санкційного режиму, жодної справи проти підприємств чи осіб, які торгували з підсанкційними компаніями.

Чому санкції – це не тільки про Росію? Перед сучасним ліберально-демократичним європейським співтовариством постають більш складні та багаторівневі невидимі загрози, як-то кібератаки на державні установи під час виборчих процесів, фінансування партій іноземними державами, неправдиві новини, які викривляють події та інше.

У 2020 році Європейський Союз як часткову відповідь на ці виклики запровадив новий санкційний режим за кібератаки. Під нові "кіберсанкції" потрапили шість осіб та три компанії (прим. – з КНР, КНДР, Росія).

Хоча МЗС України на політичному рівні приєдналась до цих санкцій ЄС, утім прикладних кроків з імплементації цих заходів досі не було зроблено.

Новий закон про санкції як дієва альтернатива

На державному рівні перед Україною постала необхідність ухвалення нового пакету законопроєктів, що закладуть підвалини нашої нової санкційної політики.

Невдовзі я його презентую. Перший і найголовніший законопроєкт – "Про національні та міжнародні санкції" – вже написаний. На початку грудня у парламентському комітеті ми плануємо проведення слухання  на цю тему з представниками органів влади, що займаються санкціями. 

За останні 5 місяців ми провели ряд профільних зустрічей з МЗС, СБУ, РНБОУ та іншими відомствами, щоб виявити та окреслити виклики, які стоять перед реалізацією санкційної політики.

Підсумки консультацій знайшли відображення вже в проекті пропозицій по змінам до нашої санкційної політики і їх можна побачити буде в  моєму законопроекті.

Ми пропонуємо аби нова та більш дієва санкційна політика ґрунтуватилася на таких заходах:

– Запуск діяльності координаційного центру з питань санкційної політики при Раді національної безпеки та оборони України – нового робочого органу, який я пропоную створити.

Саме він має стати головним мозковим центром нашої національної санкційної політики, генеруватиме пропозиції, проводитиме ревізію, аналізуватиме ефективність санкцій тощо.

– Передача повноважень щодо міжнародних санкцій до Кабінету Міністрів та МЗС.

Це дозволить швидко та компетентно приймати рішення про приєднання до санкції ЄС або США.

– Встановлення фінансової, адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення санкційного режиму.

Поповнимо державну скарбницю коштами тих, хто не слідкує та порушує санкційне законодавства.

– Бюджетні асигнування на належне функціонування координаційного центру та роботу доступного санкційного реєстру.

Підходимо до державної політики серйозно та зважено, на питаннях національної безпеки ми не маємо права економити.

Отже, санкційна політика України вимагає перезапуску. На це й націлений мій законопроект "Про міжнародні та національні санкції". Переконана, що санкційна політика є інструментом забезпечення національної безпеки.

І зміцнення сектору безпеки не можна звужувати до одного завдання з розбудови Збройних Сил. 

Мій законопроект дає органам влади належний інструментарій, щоб ефективно працювати над розробкою санкцій та контролювати їхнє дотримання. Такі законодавчі кроки будуть ефективними та дозволять наблизити відновлення територіальної цілісності.

І, головне, пам’ятаймо, що санкції працюють! І мають працювати краще та ефективніше.

Єлизавета Ясько, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.