"Раньше люди шли, музыка играет, пирожные!" — инсайты наблюдения за выборами и избирателями
Поки триває підрахунок голосів, а рішення КСУ заблокувало призначення переможців місцевих виборів, можна використати момент, щоб долити жару в полум'я і розповісти трохи про процес голосування на дільницях.
Політологиня за освітою, я дуже давно хотіла дізнатися, як відбувається сам процес голосування на виборах. Адже це такий загадковий бекстейдж: ми отримуємо бюлетень, заповнюємо його і кидаємо у скриньку; далі — дні очікування, і результати.
А що ж відбувається в проміжку, і як працює "фабрика" голосування — залишалося загадкою. Побути спостерігачкою — це як опинитися за кулісами і побачити "внутряк" самого дійства.
Хай там як, вибори — це основоположний елемент будь-якої демократії, її суть. Те, яким чином забезпечується та реалізується цей процес, має не тільки принципове значення, але і визначає та формує те, як ми житимемо кожні наступні чотири–п'ять років, ну і таким чином, власне, все життя. Вибори — це вінець демократії.
Незважаючи на фаховий інтерес та давню зацікавленість, спостерігачкою на виборах я зареєструвалася вперше. Не маючи фінансової мотивації, я була налаштована максимально ефективно і сумлінно виконати місію спостерігачки, а саме — забезпечити чесний і прозорий процес голосування та підрахунку голосів на виборчій дільниці.
Обрала бути спостерігачкою від партії "Голос".
Що потрібно, щоб бути спостерігачем?
Насправді спостерігачем може стати будь-який зацікавлений громадянин України, готовий приділити для цього свій час. Спершу потрібно було подати заяву до штабу партії, потім пройти навчання. Далі, власне, — сам процес моніторингу, і врешті, на наступний день після виборів — відвезти протоколи голосування до штабу партії, після чого отримати невелику фінансову винагороду.
Пройшовши підготовку від юристів партії, із почуттям наукового інтересу, щирого патріотизму і важливості виконання громадянського обов'язку, 25 жовтня о 7:15, як і зазначено було в інструкції, я з'явилась на виборчу дільницю номер 803 Святошинського району, що розташована у гімназії номер 287.
Відповідно до інструкцій, спостерігачі мали о 7:15 зареєструватися у секретаря комісії. Після чого взяти участь у нараді комісії і почати процес спостереження — за тим, як спершу оглядають і пломбують скриньки, як кидають туди контрольні талони. На кожному з них ми мали поставити свій підпис. Далі — дивитися за тим, як відкривають сейф і виймають бюлетені.
Не очікуючи негативу, я переступила поріг виборчої дільниці, де якось одразу все пішло не так.
— Ви хто?? Вийти всім звідси!! — заволала з самого початку голова комісії ("Ви її відразу впізнаєте", — згадалися слова юристки-інструкторки). — О 8-ій годині зайдете і будете спостерігати!
Здивована, я почала пояснювати, що спостерігачі мають реєструватися о 7:15. Не слухаючи мої ввічливі і наполегливі пояснення, вона, так само наполегливо, почала випихати мене фізично, штовхаючи руками.
Лише через кілька секунд, зрозумівши що відбувається, я опанувала себе і, наче в суді, голосом адвокатки твердо сказала: "Ви не маєте права мене торкатися".
Після чого вона таки опустила руки, але взяла лавочку і, вибудувавши перегородку, забарикадувала прохід, тим самим таки витіснивши усіх спостерігачів з майданчика, де все відбувалося.
Не очікувавши таких подій, я подумала, що зараз усі спостерігачі бунтуватимуть і намагатимуться пройти. Та потім я побачила зграйку тітоньок, що стояли подалі під стінкою і мирно чекали. І стало якось очевидно, що підтримки від них отримати не вийде.
— Я спостерігачка, я хочу поставити свій підпис на контрольному талоні, і я маю на це право, — трохи підвищеним, але твердим тоном довелося відстоювати позицію самостійно.
Подивившись як на якусь нахабу, голова комісії поцікавилась, від якої я партії, і з виразом замаскованого презирства на обличчі, ніби робить якусь велику послугу, пустила мене всередину.
— Я бачу, ви мені будете цілий день нерви псувати.
— Я не збиралася нікому псувати нерви, а лише виконувати своє завдання спостерігачки.
Так почався день.
У пам'ятці, яку нам роздали, одним із наступних пунктів, на які обов'язково треба було звернути увагу, була наявність щонайменше двох переносних скриньок на дільниці (для осіб, які за станом здоров'я голосують за місцем перебування).
На дільниці була лише одна скринька. На моє запитання про другу скриньку голова комісії, не стримуючи агресії, затараторила, що школа видала лише одну, і всі питання — до школи! І потім, ніби беручи на слабо: "Пишіть, пишіть, складайте акт!"
Акт — це, по суті, фіксація порушення. Він заповнюється спостерігачем і передається юристам на розгляд.
Вичекавши якийсь час, і зібравшись із думками, я повідомила юристку "Голосу" про порушення й отримала рекомендацію таки складати акт. За кілька хвилин на підмогу з'явився інший юрист від "Голосу", допоміг скласти документ.
Побачивши, що акт я таки склала, та ще й за мною є підтримка, голова якось враз змінила тональність голосу, і з хамського він перетворився на пасивно-агресивний, притишений і спокійний.
Далі весь день я просто спостерігала за процесом. Ніяких порушень для фіксації не було.
Лише в'їдливі нападки і токсичні коментарі, які відпускала час від часу голова на мою адресу, не давали забувати, хто тут справжня хазяйка.
Водночас окремою "насолодою" було слухати діалоги та рефлексії виборців, що скупчувалися над столом-стендом з інформаційними буклетами партій, намагаючись усе-таки зробити свідомий вибір.
Так, зграйка бабусь, схилившись, натягуючи окуляри і прискіпливо розглядаючи кожен буклет, врешті-решт винесли резолюцію: "Тут без ста грам не розбереш", після чого стали в чергу за бюлетенями.
Решта громадян із викликом хапали брошурки: "Ого, скільки їх хоче добратися до кормушки!"
Одна літня жінка з неймовірним роздратуванням, ніби їй хтось щось винен: "Як я маю когось вибрати, я нічого не бачу!" після кількох спроб щось прочитати, кинула буклети на стіл і пішла реєструватись.
Когось тягнуло на якісь давні спогади: "А от раньше люди шли, музыка играет, пирожные!"
Дехто кидав свій бюлетень у скриньку, супроводжуючи це характерним жестом. Один із силою видихнув: "Ех, була не була!"
"Будем жить" — сказав інший і з глибоким поглядом пішов.
Такий моніторинг дав можливість не лише спостерігати за процесом видачі бюлетенів та переміщення виборців по кабінках для голосування, а й дав "їжу для роздумів" із антропологічної точки зору. Висновки з вищезазначених діалогів ви можете зробити свої.
Але з огляду на те, що таке голосування наших співгромадян вирішує, як ми всі з вами житимемо наступні 5 років, ідея про певну систему мінімального цензу в доступі до голосування на той момент не здалась мені аж такою поганою.
Читайте також: Глухонімі вибори
Протоколи для внесення результатів підрахунку голосів мала видати партія, але видали не всім, і нам чомусь теж не видали. Я підійшла до голови попросити зробити ксерокопію для мене.
— Нічого не знаю, вам мала видати партія, зроблю о 20:00.
О 20:00 вже починається підрахунок і кіпіш, тому всі заповнюють необхідні рядки наперед, щоб під час підрахунку не відволікатися і встигати записувати, бо тоді точно не ксероксу.
— А чому не зараз, є ж час? — питаю у голови.
— А от як ви мені, так і я вам! — була відповідь. Очевидно, вона сприйняла мій моніторинг як спробу заважати їй і нападати на неї особисто.
Найцікавіше почалося ввечері, адже наближався ключовий момент — підрахунок голосів.
О 20:00 двері дільниці зачинились, і після оголошення голови комісії: "Дільницю 803 зачинено" розпочався підрахунок голосів. Першу годину тривали підрахунки кожного з членів комісії — рахували списки, корінці від бюлетенів, вносили дані в якісь таблиці. Як спостерігачці чогось особливого робити на даному етапі не випадало.
Після підрахунку членами комісії кількості зареєстрованих виборців на дільниці та тих, хто фактично прийшли здійснити волевиявлення, розпочинається, власне, підрахунок бюлетенів.
Кожну скриньку розпломбовують і виймають із неї весь вміст. У першу чергу виймають і демонструють усім присутнім перший контрольний бюлетень. Після цього розпочинають підрахунок. Згідно з законом, контрольних талонів у переносних скриньках має бути два.
Після опрацювання бюлетенів із усіх великих скриньок (на нашій дільниці — чотирьох) черга дійшла до переносних маленьких (у нашому випадку — однієї). Бюлетені з неї висипають на стіл, голова гордо демонструє один контрольний бюлетень.
— Їх має бути два, кажу.
У залі враз запала тиша, голова комісії підіймає на мене очі: "Має бути один".
— Ні, — кажу, — має бути два, відповідно до статті 250 виборчого кодексу. Звертаю увагу комісії, що має бути складено протокол і прийнято відповідне рішення щодо недійсності бюлетенів, що містилися в такій скриньці.
— Вони дійсні, чого їх вважати недійсними? Там, до речі, голос за вашу партію.
Усі підтримують, що бюлетені зараховуються, піднімають руки і рахують далі.
Бюлетенів у тій скриньці було лише три, але саме незнання і начхання як голови, так і членів комісії на чинні норми закону викликало у мене незрозуміле відчуття чи то суму, чи то злості.
Згідно з роз'ясненням ЦВК №366 від 10 жовтня, дійсним вважається тільки той бюлетень, де навпроти партії стоїть позначка. Якщо навпроти партії позначки немає, а є лише за кандидата, такий бюлетень вважається недійсним.
Зненацька, у момент ведення підрахунку, голова комісії голосно зауважує, що отримала повідомлення від її координаторки про те, що такі бюлетені згідно з новим роз'ясненням, вважаються дійсними. І що тепер рахуватимуть іншим чином, зараховуючи їх також. Члени комісії проголосували за новий спосіб підрахунку одностайно.
На моє прохання показати, що це за рішення ЦВК, голова комісії послалась на протокол підрахунку голосів, де внизу було зазначено:
"Недійсними згідно з частиною дев'ятою статті 250 Кодексу вважаються виборчі бюлетені, якщо не поставлено жодної позначки біля повної назви місцевої організації політичної партії".
Тим самим підтверджуючи, що рахувати ці бюлетені як дійсні, не можна.
Мої намагання добитися пояснення, на підставі чого щойно, під час підрахунку голосів, змінили самі правила підрахунку, і пояснити це іншим членам комісії, мені почали погрожувати проголосувати за моє відсторонення через те, що я заважаю роботі комісії.
Я не збиралася відступати, бо ж для відсторонення необхідні 2/3 голосів членів комісії.
Та коли побачила, що всі налаштовані одностайно, вибору не було, довелось замовкнути.
— Ми тут до ранку будемо так сидіти! — пролунало обурення, всі поспішали скоріше піти додому.
Далі я вже трохи втратила фокус уваги, втома також давалася взнаки. Голова комісії продовжувала відпускати агресивні й токсичні коментарі, не відповідати на запитання і створювати максимально нездорову атмосферу.
Близько 3:20 всі бюлетені були нарешті підраховані і запаковані. Голова комісії перша вийшла назовні — чекати машину, щоб відвезти два мішки з бюлетенями до ЦВК.
Я вийшла слідом, таким чином провівши на дільниці 20 годин. Відверто кажучи, у мене було чітке відчуття, ніби я побувала учасницею якогось реаліті-шоу, де кожну хвилину потрібно було рубатися з усіма іншими. Дивно, якщо згадати, що мета всього — забезпечити чесність виборів.
Найбільше, мабуть, вразила та байдужість, із якою, власне, брали участь у процесі усі присутні.
І я подумала, що держава починається там, де нам не байдуже. За це і варто боротися.
Тетяна Шевчук, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
