Как эффективно обновить судебную систему: украинский рецепт

У липні цього року із фрагментів записів, оприлюднених Національним антикорупційним бюро, вся країна дізналась, що судовою системою керує не Вища рада правосуддя, а маленький київський суд. Цей суд через шантаж, корупційні рішення та політичні зв’язки ляльководить чиновниками і навіть президентами. 

Судді Окружного адмінсуду Києва (ОАСК), а саме про нього йдеться, могли бути звільнені з посад ще у 2018 році, в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, яку проводила Вища кваліфікаційні комісія суддів України (ВККС). Однак ВККС затягувала з оцінюванням суддів ОАСКу, а деяких з них успішно переатестувала. 

Навіть в 2019-му, коли понад 30 суддів ОАСК не прийшли на тестування через удавану пошесть, ВККС продовжувала в це вірити і давала їм другі, треті і четверті шанси. Врешті, загравання з вовками закінчилось плачевно для самої ВККС – судді успішно блокували роботу комісії своїми рішеннями, а голова ОАСК Павло Вовк навіть організовував звільнення нелояльних до нього членів ВККС і призначення на їхні місця своїх "друзів". 

Шанс на якісне перезавантаження кваліфікаційної комісії, вже без "друзів Вовка", з’явився рік тому із законом №193-ІХ, який передбачив звільнення всіх чинних на той момент членів ВККС та обрання нових на відкритому конкурсі за участі міжнародних експертів. Однак реалізацію закону тоді заблокувала Вища рада правосуддя, яка захотіла контролювати обрання членів ВККС. 

У червні цього року президент подав новий законопроєкт №3711 про конкурс до ВККС. Однак цей проєкт не лише не позбавляє ВРП можливості контролювати конкурс, але й нівелює роль міжнародних експертів в процесі та віддає формування конкурсної комісії в руки Павла Вовка і ОАСК.  

Дуже ймовірно, що вже до кінця жовтня цей проєкт ухвалить парламент, і за кілька місяців ми отримаємо нову ВККС на старий лад.

Ключовий аргумент Офісу президента, який форсує прийняття проєкту №3711, та Вищої ради правосуддя, яку цей проєкт цілком влаштовує (ще б пак, повний контроль над ВККС та відсутність механізмів контролю за самою ВРП), такий: Україні бракує понад 2000 суддів, тому необхідно терміново сформувати ВККС, аби розблокувати добір нових суддів.  

Справді, термінове формування ВККС за правилами, написаними в Офісі президента, розблокує процес добору суддів, але його результатом стане наповнення судової системи ще більшою кількістю корупціонерів, які судитимуть по дзвінку з Банкової або окружної. У ВККС зміняться прізвища, але не зміняться принципи роботи. І останні чотири роки це добре продемонстрували. 

Після Революції гідності склад Вищої кваліфкомісії суддів повністю оновився – в межах масштабної люстрації топчиновників часів Януковича. Нова редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" гарантувала суддівським представникам більшість у новій ВККС. В такий спосіб було запроваджено європейський стандарт забезпечення незалежності судової влади від втручань політиків. 

У 2016 році влада пішла на експеримент і залучила до судової реформи представників громадянського суспільства. Так було створено Громадську раду доброчесності, орган, який на 100% складається з експертів, делегованих громадськими організаціями. 

Перший склад Громадської ради доброчесності (ГРД) було сформовано у листопаді 2016 року, до нього увійшли 20 представників від дев’яти громадських організацій, серед яких Центр політико-правових реформ, Трансперенсі Інтернешнл, Центр спільних дій, Асоціація правників України, Нова країна, Автомайдан, Громадський люстраційний комітет. 

Завдання ГРД – оцінювати суддів та кандидатів на суддівські посади на відповідність критеріям доброчесності і професійної етики. Така оцінка здійснюється в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, яку проводить вже згадана ВККС. Окрім доброчесності та етичності поведінки суддів і кандидатів ВККС також оцінює їхню компетентність. 

За новим законом, процедуру кваліфікаційного оцінювання мають одноразово пройти всі діючі судді. Ті, які провалили тест на компетентність чи перевірку на доброчесність, мають бути звільнені. Також кваліфікаційне оцінювання проходять кандидати до Верховного, вищих та апеляційних судів. 

Члени ГРД взяли за основу для оцінки Бангалорські принципи поведінки суддів – уніфіковані правила суддівської поведінки, укладені суддями з усього світу та схвалені на рівні ООН. Бангалорські принципи – це шість універсальних критеріїв: 

1. незалежність
2. неупередженість
3. чесність і непідкупність
4. дотримання етичних норм
5. рівність
6. компетентність і старанність. 

Саме за цими критеріями Громадська рада доброчесності оцінювала кандидатів до Верховного Суду на конкурсі 2016-2017. Тоді члени ГРД в стислі терміни проаналізували близько 380 кандидатів та затвердили 134 висновки про невідповідність цим критеріям. 

У цих висновках члени ГРД описали факти негідної поведінки кандидатів та пояснили, які критерії доброчесності було порушено. Усі висновки були публічними, кожен бажаючий міг ознайомитись з ними на сайті ГРД. 

Згодом ГРД узагальнила власну практику та виділила типові випадки порушення критеріїв, а пізніше оприлюднила деталізовані Індикатори визначення невідповідності критеріям. Приміром, стійкі зв’язки суддів з політичними силами чи втручання в систему авторозподілу справу – це порушення принципу незалежності; ухвалення свавільних рішень чи приховування майна від декларування – це порушення принципу чесності і непідкупності;  неграмотне оформлення суддівських рішень чи порушення практики ЄСПЛ – порушення вимог щодо компетентності тощо. 

Натомість, як оцінювала кандидатів і суддів ВККС, досі залишається невідомим. Напередодні старту конкурсу ВККС затвердила Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання. В цьому документі на 38 сторінок ВККС детально визначила процедуру оцінювання, але не її зміст: суть перевірки на доброчесність і етичність звелась до 12 окремих пунктів, які дублюють один одного і є або вибірково конкретними або дуже загальними.

Більшість своїх рішень щодо доброчесності кандидатів комісія не оприлюднила, а у в тих, які стали публічними, ми не побачили аргументів. Варто згадати, що ВККС відхилила більшість висновків ГРД. Чому так сталось, суспільству не пояснили – у своїх рішеннях ВККС просто процитувала пояснення кандидатів та погодилась із ними. 

В результаті суддями Верховного Суду стали: 

• Богдан Львов, який на співбесіді не міг згадати, чи платив мито, коли ввозив до країни свої коштовні годинники; скільки він за них заплатив, Львов теж не зміг пригадати; 
• Ольга Ступак, яка на співбесіді розповідала, що елітний будинок під Києвом її свекруха придбала за кошти, виручені від продажу ягід на ринку; 
• Станіслав Кравченко і Сергій Слинько, які в далекому 2003-му на догоду тодішньому президенту відпустили з-під варти вбивцю Гонгадзе Олексія Пукача, чим дали йому втекти; 
• Олександр Золотніков, який свавільно  забороняв мирні зібрання в Одесі та Максим Тітов, який карав учасників поїздки до Межигір’я на підставі сфальшованих документів. 

ВККС не змінила свою практику і під час кваліфікаційного оцінювання суддів – процесу переатестації усіх діючих суддів, метою якого було очищення судової системи. В період з 2017 по 2019 роки ВККС встигла оцінити понад 2,5 тисячі суддів, і попри сотні обґрунтованих висновків про недоброчесність від ГРД за оцінкою комісії майже всі судді виявились гідними своїх посад (лише близько 6% суддів, яких оцінила ВККС, не пройшли оцінювання, і то, переважно через провалені тести на знання права). 

Таким чином, останні чотири роки продемонстрували, що два десятки експертів від громадських організацій, які працювали на волонтерських засадах майже без будь-якої фінансової підтримки, виявились ефективнішими, аніж 16 членів ВККС, на яких працював цілий апарат із понад 200 осіб. 

Членам ВККС не бракувало знань для належної оцінки кандидатів, усі вони були правниками і мали багато років юридичного стажу. Основна різниця між членами ВККС і ГРД в тому, що останні не були частиною системи, яку мали очистити, і не завдячували своїми місцями "рішалову" і договорнякам.  І самі не вчиняли того, у чому звинувачували суддів, що теж не менш важливо. 

Втілення європейського стандарту про самоврядність і незалежність суддів зіграло з нами злий жарт, бо ми довірили очищення судової системи тим самим нечесним суддям, від яких систему і треба було очистити. А представники адвокатури і науковці, які розділяють із суддями тягар відповідальності за корупцію в системі, не змогли стати гідною опозицією системі. 

Фактично, Громадська рада доброчесності стала єдиним органом в судовій системі, який боровся за її доброчесність, підзвітність, і врешті, незалежність. Однак у ГРД не було реальних повноважень, тому в результаті ми і отримали  провалену судову реформу. 

Тому законопроєкт Зеленського №3711 точно не про реформу і вирішення проблем. Члени ВККС, обрані за цим сценарієм, лише продовжать практику договорняків, телефонного права і нічних походів на Банкову. 

Звільнити нечесних суддів можуть лише ті, хто не завдячує цим самим суддям своїми посадами; призначити на їхні місця чесних фахівців можуть лише ті, хто не має за собою шлейфу з сумнівних рішень та прихованих статків. Досвід ГРД цінний тим, що він доводить: справжня судова реформа в Україні можлива, її лише треба віддати в гідні руки. 

Галина Чижик, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.