Заботу об экономике и национальной безопасности украинцы ставят выше борьбы с пандемией

Глобальна пандемія коронавірусу поставила держави всього світу перед складним вибором: кинути всі сили на захист здоров'я своїх громадян чи поєднувати боротьбу проти розповсюдження вірусу з турботою про підтримання економіки?

У перші місяці пандемії більшість держав вибрали жорсткий локдаун, щоби стримати зростання рівня захворюваності й не допустити перевантаження системи охорони здоров'я. Про економіку вони планували подбати після подолання чи принаймні обмеження пандемії, що, як тоді гадалося, настане досить скоро.

Але коли ця стратегія привела до зниження числа заражень, і більшість обмежень було скасовано, крива захворюваності невдовзі знову поповзла вгору. Розуміючи, що друга хвиля пандемії може бути довшою, ніж перша, а запас міцності економіки й терпіння людей вичерпується, уряди не поспішають повертатися до загальнонаціонального локдауну і намагаються обмежитися локальними й не дуже жорсткими заходами.

Для України цей вибір ще важчий, ніж для розвинених країн Заходу, на дії яких наша влада та громадяни неминуче орієнтуються. Річ не тільки в тому, що в бюджеті держави й "заначках" громадян набагато менше грошей, тож країна просто не зможе довго протриматися зі значно сповільненою економікою. 

Не менш важливим є те, що українська влада має також активно перейматися безпекою – набагато більше, ніж у тих державах, де немає війни. Тим паче, що багато громадян пильно стежать, аби вона не зробила суттєвих поступок ворогові, й за умов пандемії їхня пильність лише посилилася.

В кожному разі, роблячи вибір поміж цими важливими завданнями, демократична держава має знати, якому з них надають перевагу громадяни. Хтозна, чи наша влада намагалася це з'ясувати – принаймні в запланованому на день виборів опитуванні таких запитань немає. 

Читайте також: Економічні сценарії пандемії: як трансформуватися Україні

Але науковці, які досліджують українське суспільство, їх поставили й таким чином здобули важливу інформацію, яка могла б допомогти у виробленні належної державної політики.

Наша міжнародна дослідницька команда у складі Генрі Гейла (Університет імені Джорджа Вашинґтона, США), Ґвендолін Зассе (Центр східноєвропейських і міжнародних досліджень, Німеччина), Ольги Онух (Манчестерський університет, Велика Британія) та Володимира Кулика (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України) ще навесні почала вивчати, як українські громадяни сприймають пандемію коронавірусу та заходи держави на її стримування. 

Хоча в час жорсткого карантину "очні" опитування майже припинилися, соціологи активізували опитування в телефонному форматі, які за умов майже повного охоплення населення мобільними телефонами мають таку саму точність. 

Уже в квітні Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) на наше замовлення поставив респондентам низку запитань, що стосувалися державної політики у відповідь на пандемію. 

У проведеному від 28 вересня до 8 жовтня новому опитуванні деякі з цих запитань було повторено, тож маємо змогу оцінити, наскільки зі зміною масштабів пандемії та накладених владою обмежень змінилися преференції громадян. В обох випадках опитано трохи більш як 2000 громадян, а похибка опитування не перевищує 2,4%.

Одне з поставлених обидва рази запитань стосувалося вибору між стримуванням пандемії та збереженням економіки. В недавньому опитуванні 23% респондентів погодилися з думкою, що "ми повинні зробити все, щоб зупинити коронавірус, незалежно від того, як це вплине на економіку", а 29%, навпаки, вважали, що треба надавати перевагу збереженню економіки. Ще 41% вибрали проміжний варіант: "іноді ми повинні уникати кроків, які могли б допомогти зупинити поширення коронавірусу, але завдали б занадто великої шкоди для економіки".

У весняному опитуванні співвідношення пріоритетів було протилежним: 31% надавали перевагу боротьбі з пандемією, а 19% – турботі про економіку. Що не дивно, адже тоді пандемія була новою і тому здавалася страшнішою, а економічні наслідки обмежувальних заходів іще не стали відчутними. 

Тепер, попри зростання масштабів пандемії, люди бояться її менше, що підтверджують відповіді на спеціально поставлене обидва рази запитання. Зате, треба розуміти, більше бояться втратити роботу й не мати за що годувати родину.

Водночас за пріоритет турботи про економіку виступають насамперед ті, хто більше відчуває економічні наслідки карантинних обмежень, тобто економічно активні категорії населення, які зазвичай більше мають і не хочуть втрачати. Тому прибічників цього пріоритету більше серед заможних, ніж серед бідних, серед молодих, ніж серед літніх, серед містян, аніж серед мешканців сіл, і серед чоловіків, аніж серед жінок. 

Прикметно, що молодь та містяни навесні вирізнялися більшою підтримкою заходів на боротьбу з вірусом, а до осені стали особливо прихильними до захисту економіки. Хоча підвищена мобільність цих категорій населення означає також більшу ймовірність підхопити вірус, вони насамперед переймаються не здоров'ям, а економічним добробутом.

Ще більше боротьба з пандемією "програє" в головах українців заходам на захист національної безпеки. 

У жовтневому опитуванні всього 16% респондентів погодилися, що "ми повинні зробити все, щоб зупинити коронавірус, незалежно від того, як це вплине на безпеку й територіальну цілісність України", зате аж 39% висловилися за пріоритет безпеки. Як і випадку з економікою, вибір на користь безпеки з часом посилюється: у квітні прибічників першочергової протидії вірусові було 20%, а людей, яких більше турбує безпека країни, – 26%. 

Але якщо пріоритет економіки посилюється внаслідок дедалі чіткішого усвідомлення загрози, яку обмежувальні заходи становлять для повноцінної діяльності й добробуту населення, то для безпеки такої залежності начебто не мало би бути, адже явного погіршення ситуації на Донбасі не спостерігається. Проте навіть за умов зменшення частоти атак і числа смертей українці дедалі більше надають перевагу турботі про безпеку над протидією пандемії.

Щоб зрозуміти, чому так відбувається, варто звернути увагу на те, які категорії громадян особливо схильні перейматися безпекою, а не боротьбою з вірусом. З одного боку, це ті, хто найменше боїться вірусу, а з другого – ті, хто найбільше переймається безпекою.

Серед цих останніх вирізняються насамперед люди, які не підтримують компромісу з Росією задля досягнення миру на Донбасі, про ставлення до якого ми запитували окремо. Іншим маркером підвищеної турботи про безпеку є критичне ставлення до діяльності президента Зеленського – що не дивно, адже саме він насамперед асоціюється в суспільстві з ідеєю компромісу заради миру. 

Як показали наші опитування, люди, що виступають проти такого компромісу, назагал заможніші й освіченіші, ніж його прибічники. 

Їхній вибір на користь збереження економіки та захисту національної безпеки – це турбота не лише про добробут своєї родини, а й про долю країни, і цю турботу вони схильні виявляти не лише в соціальних мережах, але й на виборчій дільниці, а дехто ще й на протестних акціях. Вони мають досить сильну мотивацію та чималі ресурси, щоб змусити владу зважати на їхню позицію.

З огляду на такі настрої в суспільстві держава навряд чи може дозволити собі повернення до жорсткого локдауну. Певною мірою стримуючи поширення пандемії, влада має водночас дбати про підтримання життєдіяльності економіки та захист національної безпеки, насамперед на Донбасі. 

Втім, поки що президент і його команда не демонстрували належного розуміння та врахування преференцій громадян. Досить згадати, що гроші зі створеного на боротьбу з пандемією фонду було витрачено головно на поліцію, а не на армію, на велике будівництво, а не на підтримку економічно вразливого малого бізнесу. 

Немає жодної певності, що цей підхід найближчим часом зміниться, тим паче що після виборів загроза покарання громадянами влади за неправильні пріоритети на певний час стане неактуальною.

Володимир Кулик, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.