Опыт работы Фонда госимущества в экстремальных условиях 2020 года
29 років тому Україна здобула незалежність від тоталітарного режиму і почала розбудовувати демократію, нові міжнародні відносини, громадянське суспільство та ринкову економіку.
Пліч-о-пліч з цими процесами йде і процес приватизації державних об'єктів. Адже сумний досвід показав, що планова економіка та державне управління підприємствами є вкрай неефективними.
Проте, на жаль, не все так добре склалося з процесом роздержавлення у нашій країні. У буремні дев'яності, коли про десакралізацію влади ще ніхто й не думав, склалися дуже сприятливі умови для олігархів, аби за безцінь викупити найбільше та найпривабливіше національне майно. Масштаб та зухвалість цих дій на роки вплинули негативно на сприйняття слова "приватизація", що найкраще відобразилося у народі у слові "прихватизація".
Далі процес пішов прозоріше, проте значно повільніше, що є іншою негативною крайністю. Україна почала рухатися до правильної мети – приватизації збиткових нестратегічних державних активів, що перетворює їх на продуктивні активи в руках приватного бізнесу. Проте дуже маленькими кроками.
Люди втомилися чути слово "реформи", адже їх впровадження розтягується на роки. Це відбувається насамперед навіть не тому, що у посадовців не вистачає сил чи грошей, а скоріше, бракує політичної волі.
Аби досягти бажаного результату, треба діяти рішуче. Реформи потрібно робити наступом, ламаючи стару систему та створюючи нову, працездатну та ефективну. Це стосується усіх сфер життя, в тому числі й оцінки, оренди та приватизації, за які відповідає Фонд державного майна України.
Сучасні виклики
Окрім негативного іміджу приватизації, ФДМУ у своїй роботі зіштовхується з багатьма іншими перешкодами. Найголовніший ворог – це корупція.
Спротив керівників збиткових держпідприємств та їхніх тіньових хазяїв, які вчепилися за свої "годівнички", просто шалений. Окрім того, численні запити на ФДМУ щодо об'єктів, які перебувають у розпорядженні Фонду, значно загальмовують процес приватизації, адже працівникам доводиться готувати гігантські стоси паперів. І так майже під кожен об'єкт, що виставляється на аукціон.
Від таких шкідливих дій ні держава, ні Фонд, ні громадяни, ні інвестор не мають жодного зиску. Насправді те, що робилося більше 20 років, можна зробити за 2-3 роки, але для цього потрібно докласти багато зусиль та наполегливо працювати, маючи при цьому на руках необхідний інструментарій.
Ключове завдання Фонду – зменшити кількість непрофільних та збиткових активів, котрі витягують соки з держави та створити на їхньому місці працюючі бізнеси. На сьогодні держава утримує більше 3600 підприємств, які тільки у 2019 році завдали збиток бюджету у 170 мільярдів гривень!
Конкретні кроки
Аби змінити ситуацію та максимально швидко досягти поставлених цілей, нам потрібно зробити декілька кроків. По-перше, модернізувати стандарти оціночної діяльності.
По-друге, на законодавчому рівні закріпити передумови для чесної і прозорої великої і малої приватизації. Команда Фонду вже розробила проєкт змін, що торкнеться 27 законів та 2 кодексів. У результаті змін приватизація та оренда держмайна стануть максимально прозорими, чесними та вигідними для усіх сторін процесами.
Як було у 2020…
В цьому році Фонду довелося працювати в екстремальних умовах – до всіх негараздів додалося ще й недофінансування. З виділених на початку року 258 мільйонів гривень з держбюджету 243 мільйони майже одразу забрали – на боротьбу із поширенням коронавірусу.
Лише на початку серпня розпочався процес повернення 48,4 мільйона гривень – критичної суми, що необхідна для продовження приватизаційного процесу, але отримаємо ми ці кошти назад аж у жовтні. Фактично майже весь рік Фонд був змушений працювати без виділених коштів, проте навіть за таких умов ми показали дуже гідний результат.
За 8 місяців ми принесли до бюджету України майже 2 млрд гривень, провівши близько 1500 аукціонів. Проте і це не кінець. До кінця року планується отримати від приватизації біля трьох мільярдів гривень.
Як має бути у 2021
Зауважу, ці досягнення – скоріше надзусилля команди Фонду, а не нормальний робочий процес. Так не має бути. Приватизацію потрібно поставити на надійні рейки, аби вона, у свою чергу, могла стати локомотивом росту економіки. Для цього потрібна підтримка парламентарів, котрі приймуть запропоновані нами зміни до законів, що стосуються приватизації.
Ми не втрачаємо оптимізму і віримо, що так і станеться, тому вже склали амбітний план на наступний рік. Фахівці Фонду планують у 2021 році принести до державного бюджету 12 мільярдів гривень, а за сприятливих умов – навіть 21.
Проте, як не буває диму без вогню, не буває прибутку без інвестицій. Аби виконати цей план, Фонду конче необхідний принаймні технічний та фінансовий мінімум.
Маючи комп'ютери середнього віку 18 років, сотні судових проваджень та мільйони операційних видатків, це складно. Так, нам потрібно фінансування зокрема і на банальне офісне устаткування. Це не нормально, що гроші на оновлення IT-систем виділяють міжнародні організації, бо приватизаційний процес – це не грантова історія, а системна робота держави.
Тож ми розраховуємо на мінімально необхідне фінансування ФДМУ. Взамін приватизація обіцяє великий прибуток. Як показав досвід цього року, кожна гривня, вкладена в приватизацію, повертається 71 гривнею в держбюджет. А кожна гривня, яку інвестор вкладає у купівлю майна, приводить за собою ще 4-6 гривень інвестицій, що гарантує створення нових робочих місць та економічне зростання країни. Ми отримуємо мультиплікативний ефект.
Сучасна приватизація – це не "прихватизація". Це шлях, в кінці якого – заможна Україна, громадяни якої не їздять в Польщу на заробітки, а з гідністю працюють у власній країні.
Дмитро Сенниченко, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
