Ошибка президента
Майже півтора роки Володимир Зеленський обіймає посаду президента України. Понад рік і два місяці він має підконтрольну йому більшість у парламенті. Жоден з його попередників не отримував такого карт-бланшу.
Але що ми маємо зараз?
Я не користуюсь даними будь-яких соціологічних досліджень і висловлюю лише свою особисту думку: мені здається, що результати "Слуги народу" на місцевих виборах будуть не дуже добрими, і це ще м'яко кажучи.
У цій колонці я наведу свої міркування щодо помилок пана Зеленського, на підставі яких я роблю цей висновок. Варто зазначити, що ці міркування та висновки є виключно моєю особистою думкою та жодним чином не пов'язані з позицією громадських організацій, до керівних органів яких я входжу.
1. На мою думку, пан Зеленський так само, як і всі його попередники, має помилкове бачення ролі та місця президента в Україні як державі та як країні.
Мені здається, що всі наші президенти бачать Україну таким великим домогосподарством, в якому вони є господарями, тому мають опікуватись та втручатись в усі справи.
Президент, відповідно до статті 102 Конституції України, є главою держави, а держава — це лише один з інститутів суспільства. Всі інші інститути у країні є державою, а отже, президент не має втручатися у сферу їхньої компетенції.
Навіть у державі функції президента є досить обмеженими, вони викладені у статті 106 Конституції. Окрім питань призначень та взаємодії з парламентом, президент має великі повноваження у сфері національної оборони та виконує окремі функції у взаємодії з іноземними державами.
Свідченням розширеного бачення усіма президентами України межі їхніх повноважень є роль та розмір допоміжного органу (Адміністрації, Секретаріату чи Офісу президента). Такий орган може бути створений, але не має власної легітимності, а його співробітники не можуть виконувати функції держави чи представляти державу.
Коли такі особи дають якісь доручення, підписують якісь документи (крім внутрішніх документів цього органу) або проводять якісь переговори, це не відповідає Конституції.
Президент де-юре не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Але де-факто це відбувається.
Президент, який перебирає на себе функції інших органів влади, не може впоратись з усім цим тягарем та потребує великої допоміжної структури, що ми і спостерігаємо.
2. На мій погляд, пан Зеленський дотримується помилкового погляду, що уряд має відігравати суто технічну роль і складатися з "технократів", а не відомих політиків.
Відповідно до статті 113 Конституції, вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет міністрів (далі — уряд), і президент України не відноситься до цієї гілки влади.
Саме уряд має розробляти та втілювати у життя стратегію відповідно до політичної програми панівної партії або коаліції. Тому логічно, коли він складається з осіб, що мають власну політичну суб'єктність, політичні погляди та політичну програму, як ми це бачимо на прикладі європейських країн.
Але якщо стратегію формулює президент та його оточення, то більш доречним є інший формат уряду — у ньому потрібні не політики з власною позицією та репутацією, а технічні фігури, які лише виконують розпорядження, а основну політичну функцію починає відігравати саме допоміжний орган при президентові.
Щоб обґрунтувати свій висновок, пропоную відповісти на таке питання: хто з чинного або попереднього урядів може вважатись самостійною політичною фігурою?
Так, з паном Гончаруком ми були у проєкті "Люди важливі", наші погляди на 80-85% співпадають, але хто знав про Олексія та його програму поза межами цього невеличкого кола?
Що стосується пана Шмигаля, то я його прізвище почув лише після призначення, мені невідома його попередня політична діяльність і я взагалі не знаю, які у нього політичні погляди та програма.
Ще такий маленький приклад: президент утворив Національну раду реформ, в указі №245/2020, що визначає її склад, після імен парламентарів, представників громадських організацій та голови НБУ є примітка "за згодою", а після імен членів уряду такої примітки немає.
Це, мабуть, свідчить про те, що пан Зеленський сприймає членів уряду як своїх підлеглих, хоча де-юре це не так.
3. Я підтримую думку, висловлену паном Гордоном в інтерв'ю з паном Ілларіоновим про те, що пан Зеленський має слабку кадрову політику.
З одного боку, він віддає перевагу особисто знайомим людям, не зважає на їхню репутацію та професійні якості. З іншого боку, він не довіряє та не просуває професійних та чесних людей, які йому не знайомі. Це призводить до того, що його оточення знищує репутацію самого президента через зради, зливи, маніпулювання, інтриганство.
До речі, це ж було і за часів Ющенка, і за часів Порошенка. Пан Зеленський, на відміну від них, має дуже добру особисту репутацію, але він несе репутаційні ризики через скандали в його оточенні й у фракції "Слуга народу".
Якщо моя гіпотеза є вірною, то ми маємо те, що англійською мовою зветься vicious circle: президент бачить себе господарем у країні, він намагається в усе втручатись та все контролювати, він має лояльну більшість у парламенті та перетворює уряд у технічний підрозділ, політичні рішення ухвалюються у допоміжному органі його особистими знайомими.
Далі, за вплив на президента починається підкилимна боротьба, інтриги, маніпулювання; особиста лояльність стає цінуватись вище за чесність і професійність; політична програма чи стратегічне бачення відсутні; вся політична конструкція будується на особистому рейтингу президента.
У результаті, президент несе відповідальність за все і за всіх, включаючи репутаційні ризики, і падає під тягарем цієї відповідальності.
Я говорю про викладену гіпотезу обережно, вона ще потребує підтвердження. Деякі факти, які спостерігаємо (композиція двох урядів, роль посадовців Офісу президента, скандали у його оточенні), можуть свідчити про наявність згаданих помилок президента.
Місцеві вибори менш ніж за місяць підтвердять або спростують мої висновки.
Валентин Хохлов, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
