Какие есть соблазны для злоупотребления властью над ЦИК во время местных выборов
Наближення виборів змусило партію президента помітити очевидне: магія імені Зеленського не працює на місцях.
За відсутності сильних та впізнаваних локальних лідерів партія, яка набрала майже половину голосів на парламентських виборах, ризикує програти на виборах місцевих.
Схоже, це усвідомлення змушує керівництво "Слуги народу" шукати альтернативні засоби якщо не для перемоги у ключових містах та їхніх радах, то хоча б для зменшення репутаційного удару від ймовірної поразки.
Заява голови ЦВК про тиск з боку Офісу президента та вимоги звільнитися вказує на те, що одним із засобів боротьби за владу на місцях буде вплив на виборчий процес безпосередньо через Центральну та інші комісії.
Однак справжня мета існування Центральної виборчої комісії полягає не в обслуговуванні політичних інтересів влади, а у забезпеченні прозорого та об'єктивного процесу виборів. Бо без нього неможлива ні справжня демократія, ні довіра суспільства до влади.
Центрвиборчком розбрату
Центральну виборчу комісію – як орган, покликаний організовувати виборчий процес в Україні, – створили внаслідок ухвалення в 1996 році Конституції України, де виписана її роль.
За задумом авторів, ЦВК мала забезпечувати операційні процеси для реалізації виборчих прав громадян та права на участь в референдумах. А заодно на неї покладали роль захисту політичного плюралізму як одного з інструментів парламентської демократії.
Читайте також: За якими правилами відбуватимуться місцеві вибори. Пояснюємо
Вперше увага всієї країни до діяльності Центрвиборчкому була прикута у 2004 році. Тоді головна виборча комісія країни намагалась віддати перемогу Віктору Януковичу попри результати паралельних підрахунків та екзит-полів, які свідчили, що переміг його опонент Віктор Ющенко.
Сотні тисяч людей вийшли на вулиці через те, що в них намагались вкрасти право вибору. Так Помаранчева революція та рішення Верховного суду допомогли народу повернути собі статус єдиного носія влади.
Ще одна масштабна проблема, пов'язана з ЦВК, з'явилась після наступної революції – Революції гідності. Парадоксально, але післямайданна влада не спромоглась швидко змінити склад ЦВК навіть попри причетність Центрвиборчкому часів Януковича до зловживань на виборах.
Зокрема у п'яти мажоритарних округах у 2012 році не був встановлений переможець, через цілий ряд порушень в ході виборчого процесу.
Більшість її членів навпаки працювали близько чотирьох років після того, як пройшов семирічний строк їхнього перебування на посадах. І лише наприкінці своєї каденції Петро Порошенко, більшість з БПП та "Народного фронту" спромоглися затвердити новий склад ЦВК.
Президентські і парламентські вибори 2019 року проводив новий склад Центрвиборчкому. Виборчий процес отримав схвальні відгуки міжнародних спостерігачів та експертів, зокрема завдяки нормальній роботі ЦВК.
Однак, отримавши одноосібну більшість у Верховній Раді, президент вирішив знову змінити склад комісії – під себе. Обґрунтував своє рішення встановленими судом порушеннями з боку ЦВК, які, на його думку, свідчили про необ'єктивність та заангажованість її членів.
Зважаючи на несистемність порушень з боку ЦВК та їхній незначний вплив на результати виборів, схоже, що справжня причина зміни складу ЦВК в тому, що новий президент вважав її лояльною до свого попередника.
Не останню скрипку в рішенні про зміну складу Комісії і добору нових кандидатів відіграв тодішній всесильний голова офісу Президента Андрій Богдан, який зміг провести у новий склад комісії декількох наближених до себе людей.
Тож зовсім не дивно, що ініціатива зміни членів ЦВК, яких пов'язують з Богданом, йде саме від Офісу президента. Це закономірний відголосок недавньої боротьби Богдана і Єрмака за доступ до вуха президента.
Напередодні місцевих виборів в офісі Президента та фракції "Слуга народу" визріла ще одна пропозиція щодо зміни роботи ЦВК. Депутати планують надати Центрвиборчкому право проводити соціологічні дослідження в день виборів.
Замість того, щоб організовувати процес народного волевиявлення для ефективного делегування влади, депутати монобільшості хочуть, щоб в день виборів ЦВК ще запитувало в громадян про якісь важливі речі.
Така новація не лише збільшуватиме навантаження на Комісію, але і дозволить владі маніпулювати результатами таких опитувань у власних політичних інтересах, адже в публічній комунікації можна буде наголошувати, що в опитуванні взяли участь мільйони українців.
Діюча влада при цьому забуває, що ЦВК не може бути заручником впливу чи то Офісу президента, чи будь-кого іншого. Навпаки, вона має бути незалежною від будь-якого стороннього втручання. Саме тому закон містить цілий ряд норм, гарантій і механізмів для зменшення політичного впливу на цю інституцію.
Три спокуси для влади скористатися ЦВК під час місцевих виборів
На місцевих виборах, які мають відбутися наприкінці жовтня, роль Центрвиборчкому значно менша, ніж під час виборів президента чи народних депутатів.
Повноваження ЦВК зводяться до надання роз'яснень щодо виборчого процесу, які є обов'язковими до виконання для всіх його учасників, затвердження форми і кольору бюлетенів, зразків виборчих документів, печаток і штампів, встановлення вимог до обладнання виборчих дільниць та інвентарю, який вони використовують.
Центральна виборча комісія може за власної ініціативи скасовувати незаконні рішення територіальних виборчих комісій і замість них ухвалювати нові рішення.
Також вона може самостійно встановити результати виборів та зареєструвати обраних кандидатів на посади місцевих голів чи депутатів місцевих рад, якщо відповідна територіальна комісія не виконує свої обов'язки у визначені строки. А на додачу до всього вона може скасувати вибори на окремих територіях.
Одне з них ЦВК вже використала. За сумнівних обставин, визнавши неможливим проведення виборів у Лисичанську та Сєвєродонецьку, в яких безпекова ситуація є доволі спокійною.
Ба більше, вона покращилась у порівнянні з 2015 роком, коли місцеві вибори там проводили, адже за ці роки інтенсивність бойових дій спала до мінімуму, а просування лінії фронту практично не змінювалось.
Гарантії незалежності не захищають від президентів
У праві незалежність не є абсолютним поняттям. Вона полягає у наборі спеціальних процедур, які зменшують вплив інших органів влади та політиків на прийняття рішень.
Серед них можуть бути багатоетапні процедури добору на посади, захист від безпідставного звільнення, прийняття таким органом рішень не одноособово керівником, а колегіально. Також сюди входить соціальний пакет, який за рахунок високої платні та інших умов зменшує спокусу до корупції.
В саме такому ключі написано закон про ЦВК. На відміну від більшості органів виконавчої влади рішення в Комісії ухвалюють не одноособово керівником, а колегіально. Це зменшує ризики зловживань, бо з однією людиною домовитись простіше, ніж із десятком.
Процедура призначення членів ЦВК є доволі складною.
Спочатку президент радиться із парламентськими фракціями щодо кандидатів на посади, а потім вносить подання про їхнє призначення до Верховної Ради. Далі кандидатури розглядає профільний комітет парламенту. І лише після цього вони можуть потрапити до зали парламенту, який і розглядатиме питання про їхнє призначення.
Через особливу важливість роботи членів Центрвиборчкому закон вимагає від парламентарів оцінювати не лише професійні якості претендентів на посади, але і їхню репутацію. Аби відібрати людей, які не тільки є професіоналами своєї справи, але й тих, хто за своїми якостями здатен не піддаватися на спроби політичного чи корупційного впливу.
Складно не тільки призначати, але й звільняти одного або весь склад ЦВК.
Звільнити всіх разом можливо лише на підставі обґрунтованого подання президента, яке має підтримати щонайменше 300 народних обранців.
Окремо взятого члена ЦВК можна звільнити лише за декількох підстав – смерті, втрати громадянства чи виїзду за кордон, власного бажання піти з посади і досягнення пенсійного віку.
Також свою посаду можна втратити у випадку притягнення до адміністративної відповідальності за корупцію, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, порушення вимог щодо несумісності з іншими видами діяльності та порушенням присяги.
І наостанок законодавець гарантує членам Центральної виборчої комісії гідну оплату праці. Звичайний член комісії отримує платню у розмірі 25 прожиткових мінімумів, а голова – 30. Станом на 2020 рік це понад 52 та 63 тисячі гривень.
Отже, закон створює цілком достатні механізми для того, аби мінімізувати вплив на роботу членів Центральної виборчої комісії з боку органів влади та політиків.
Однак жоден закон не може сам по собі дати стовідсоткову гарантію від тиску та зловживань. Адже, як вже згадувалось вище, президент Зеленський зовсім недавно зміг за сумнівних підстав почати процедуру звільнення всього складу ЦВК.
Верховна Рада замість того, щоб захищати незалежність головної виборчої комісії країни більш ніж двома третинами голосів, підтримала його ініціативу.
Разом із законодавчими гарантіями має працювати публічність, яку забезпечують опозиційні політики та інститути громадянського суспільства. А коли є підстави, то і правоохоронна система, для якої робота у подібних справах є лакмусовим папірцем зрілості і самостійності.
Зрештою, політичні лідери, котрі завдяки довірі українців потрапляють на найважливіші державні посади, мали б нарешті зрозуміти, що інструменти держави створені служити саме людям, а не їхнім вузьким політичним інтересам. А повноваження президента чи депутата не можна використовувати для власних потреб.
Інакше гарні політичні гасла про "життя по-новому" чи "кінець епохи бідності" так і залишаться на папері. В той час як на ділі влада залишиться самоціллю, а не засобом покращення життя для співгромадян.
Найпарадоксальнішим у ситуації з ЦВК є те, що руйнуючи незалежність цього органу, політики підривають довіру людей до власної влади.
Бо зміна складу Центрвиборчкому під кожного президента чи кожного голову його офісу змушує виборця засумніватися, чи справжнім є результат виборів?
Чи справді відображають дані на моніторі ЦВК народне волевиявлення, чи лише волю однієї людини, яка зловживає своєю владою?
Назар Заболотний, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
