Сотрудничество общественности и судебной власти – миссия (не)выполнима?
Ще перед Революцією гідності рівень довіри до суду в Україні був критично низьким. За даними Центру Разумкова, судам повністю довіряли лише 3% громадян.
А після того, як у часи Майдану судді стали репресивним інструментом у руках влади та винесли сотні неправосудних рішень, очищення та радикальна зміна судової системи стала однією з ключових вимог суспільства.
Громадянське суспільство, яке зміцніло і значно подорослішало на Майдані, почало активно долучатись до процесів реформування судової системи. Тоді багато хто повірив, що конструктивний діалог з суддями можливий, а здорові сили у судах допоможуть побороти ганебні явища системи.
Саме із закликом разом боротись за чесні суди я звертався до суддів у виступі на ХІІІ З'їзді суддів України у листопаді 2015 року.
Влада пообіцяла очистити та оновити суди у співпраці із громадськістю.
Влітку 2016 року парламент вніс зміни до Конституції та прийняв новий закон "Про судоустрій та статус суддів". Відтоді у Конституції закріплено, що суддя має бути не лише компетентним, але й доброчесним.
Закон запровадив спеціальну процедуру кваліфікаційного оцінювання кожного чинного судді, тобто перевірку на компетентність та доброчесність. Судді, які не відповідають цим критеріям, мали бути звільнені.
Читайте також: Як 20 людей будуть оцінювати доброчесність українських суддів
Двома ключовими гарантіями досягнення поставлених перед реформою цілей були відкритість процесу та реальне залучення громадськості з правом голосу, який мали би чути.
Для цього утворили спеціальний орган – Громадську раду доброчесності (ГРД), яка складається з 20-ти представників фахової громадськості – правозахисників, науковців, журналістів та адвокатів.
Вона отримала право збирати та аналізувати інформацію щодо суддів та кандидатів у судді та робити висновки про їхню невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.
Далі ці висновки розглядаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС) за спеціальною процедурою: суддя мав набрати 11 голосів членів ВККС для того, щоб залишитися на посаді чи продовжити участь у конкурсі.
Перша ГРД була сформована у листопаді 2016 та одразу ж взялась до роботи. Ми дійсно повірили, що нарешті з'явився шанс на конструктивну співпрацю судової влади та громадськості задля формування чесних судів, до яких буде суспільна довіра.
Проте дуже швидко стало зрозуміло, що у владі явно не планували реально очищати судову систему. Хотіли лише перетасувати кадри, зберігши кероване правосуддя, та забезпечити лояльність до влади шляхом залишення на посадах дискредитованих суддів.
Для гарної картинки показово звільнили та не допустили до Верховного Суду декількох одіозних персон, призначили декількох справді достойних. А за цією ширмою зберегли практично усі найганебніші явища у судах, а також усюди розповідали, що реформа проводиться за участі громадськості. Насправді ж це була лише імітація реформи.
Коли ж ГРД почала активно протидіяти цій імітації та вимагати звільнення усіх, щодо кого є переконливі докази їхньої недоброчесності, ВККС почала відверто ігнорувати її та розвернула інформаційну кампанію проти ГРД.
Це вкрай негативно позначилося на результаті конкурсу до Верховного Суду. Згідно з дослідженням Фундації DEJURE, 62% висновків про недоброчесність кандидатів до суду, які затверджувала ГРД, були скасовані Комісією.
При проведенні перевірки діючих суддів ВККС зробила усе, щоб унеможливити адекватний аналіз інформації щодо суддів та підготовку висновків. Щотижня ВККС "проганяло" через співбесіди по 120 суддів, а деякі співбесіди тривали всього по 6 хв. Зрозуміло, що це була лише імітація, яка не мала нічого спільного із справді якісною перевіркою.
ГРД та громадські організації неодноразово звертались до ВККС та президента з вимогами зупинити цей конвеєр та припинити імітувати реформу. Висловлювались конкретні пропозиції, як можна повернути процес у конструктивне русло для досягнення цілей реформи.
Через відверту імітацію та блокування участі громадськості з боку ВККС Громадська рада доброчесності вийшла з процесу кваліфікаційного оцінювання та озвучила конкретні вимоги для відновлення співпраці з громадськістю.
Але усі пропозиції були проігноровані, а ВККС зробила вигляд, що не побачила вихід ГРД з процесу, та продовжила "конвеєрне оцінювання".
Натомість влада взяла собі у союзники голову Окружного адміністративного суду м.Києва Павла Вовка, про що яскраво говорять "плівки НАБУ". Все це дуже плачевно закінчилось для ВККС та президента. Але найбільше постраждало українське суспільство, чиї очікування на справжню судову реформу знову не виправдались.
Як підсумок очищення судів не відбулось – за весь час оцінювання за невідповідність займаній посаді звільнено лише 45 суддів. А до Верховного Суду призначили 44 особи, які мають висновки про недоброчесність від ГРД.
Через таке "оновлення" довіра до суду впала ще більше – на початку 2020 року повністю довіряли судам в Україні лише 1,7% громадян, що навіть менше статистичної похибки.
Через провал реформи попередній склад ВККС розпустили у листопаді 2019 року, а новий склад так і не сформували через протидію членів ВРП. Таким чином, вже майже рік не відбувається ні перевірка старих, ні призначення нових суддів. А довіра до судової влади продовжує падати.
Чи можлива співпраця громадськості та судової влади у питаннях судової реформи? Вважаю, що так, але виключно за умови отримання громадськістю справжніх, а не ефемерних повноважень. Її представники мають увійти до складу нових Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів та мати там достатню кількість голосів для того, щоб якісно змінити систему.
І президент Зеленський, і його політична сила під час виборів підтримали ідею надання громадськості реальних повноважень у реформуванні судочинства. Незабаром парламент знову повернеться до питання судової реформи. Чи згадають там про обіцянки, які їх привели до влади, скоро побачимо.
Роман Маселко, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
