Один год войны НАБУ против меня. Промежуточные результаты
За рік війни НАБУ проти мене втрати моєї компанії більші, ніж мої втрати активів в окупованому Криму і Донецьку внаслідок російської агресії.
18 вересня 2020 – рівно рік з моменту відновлення незаконно порушеної справи проти мене, яка була ініційована Богданом, Рябошапкою і Ситником.
Хочу підвести певні підсумки, оскільки цей рік показав, наскільки недолугою є система прийняття рішень антикорупційними органами і якими є наслідки цих рішень для держави і для бізнесу.
Рівно рік тому було відновлене кримінальне провадження по VAB банку, де я був основним акціонером. Дане провадження розслідували всі правоохоронні органи нашої країни – ГПУ, СБУ, МВС. Справа була закрита за відсутністю складу злочину.
Законність цих рішень щодо закриття підтвердили ухвали судів різних інстанцій. Йдеться про надання рефінансування НБУ для VAB банку, яке за офіційними висновками ФГВФО і заявами НБУ повністю пішло на виплати вкладникам в період кризи 2014 року.
Читайте також: Справа Бахматюка. Чому НАБУ затримало ексзаступника Гонтаревої та банкірів бізнесмена
Як одним підписом зруйнувати справу проти Бахматюка на 1,2 мільярда
До речі, свого часу дану справу порушили за заявою шантажистки, яка співпрацювала з детективами НАБУ. За дивним збігом обставин ці же детективи ведуть справу проти мене. По даному факту вимагання і шантажу з боку цих осіб ДБР зареєструвало кримінальне провадження.
1,1% довіри суспільства. Що не так з нашими "антикорупціонерами"
Читаючи повідомлення українських ЗМІ, ми бачимо дуже цікаву тенденцію: за рік, що минув, рівень підтримки НАБУ і діяльності Ситника впав до дна. Лише 1,1% опитаних повністю підтримують діяльність Ситника на цій посаді.
НАБУ має рекордні антирейтинги в оцінці роботи, а рівень зневіри суспільства в декларованій владою боротьбі з корупцією в державі чітко дає оцінку роботі цього органу і його керівника.
Я не буду, звісно, стверджувати, що саме ця справа відкрила очі суспільству на реальну цінність перебування Ситника на цій посаді, на красномовну оцінку українцями ефективності діяльності НАБУ.
Читайте також: Не здивуюсь, якщо Ситник впише мене в кожну справу НАБУ
Але справа Писарука і Бахматюка є хорошим прикладом, певним маркером того, що антикорупційна система не працює, що вона є лише імітацією бурхливої діяльності окремих чиновників і інструментом боротьби з особистими чи політичними ворогами.
Ні Ситник, ані його глашатай Шабунін зараз не називають прізвище іншого головного фігуранта справи НАБУ – колишнього виконуючого обов'язки голови НБУ Олександра Писарука.
Не називають тому, що він був представником МВФ, а сваритись з західними партнерами вони бояться. Чому Писарук? НАБУ має право відкривати справи лише проти чиновників, тому без присутності держслужбовців справу проти бізнесмена просто не вдалося б відкрити.
Цей приклад демонструє тотальну практику подвійних стандартів, яку толерує НАБУ.
Якщо згадати інші справи, що мали суспільний резонанс, які також не мали ні доведених збитків, ні потерпілої сторони, вони після гучних звинувачень, роздутого навколо цього хайпу були просто "злиті" НАБУ.
В чому різниця між тими справами і справою проти мене? Я є великим бізнесменом, але не є олігархом – у мене немає ні політичних партій, ані телеканалів. Їм набагато легше боротись зі мною, ніж з тими, кому вони програють не тільки в юридичній площині, а й в політичній і інформаційній.
Які наслідки для економіки країни принесла особиста війна Ситника проти Бахматюка
Що таке агрохолдинг "Укрлендфармінг", який так цікавив Андрія Богдана? 30 тисяч робочих місць, сплачені тільки за останні три роки 7,7 млрд податків, 1% ВВП.
Це тисячі реалізованих для місцевих громад соціальних, інфраструктурних, культурних проектів, це підтримка творчих колективів і дитячих спортивних команд. Це компанія, яку я створював з 1991 року.
Якраз тоді, коли один з засновників Центру протидії корупції відсиджував 10 років за крадіжки, я активно розбудовував 1800 об'єктів в 20 областях України. Тепер той же ЦПК стверджує, що справа проти мене жодного впливу на компанію не має.
Я можу зрозуміти їхні мотиви: люди, які ні дня не працювали руками чи головою в реальному секторі економіки, не розуміють, як тиск на акціонера компанії призводить до обмеження доступу до кредитних ресурсів, обмеження фінансування проєктів, рішення контрагентів мінімізувати свої ризики при роботі з компанією, яку "мочать" силовики.
Насправді вплив є, і його легко порахувати:
- мінус 9 тисяч робочих місць;
- закриття порядка 20 птахофабрик, комбікормових заводів;
- зменшення податкових сплат до бюджету на 50%;
- зменшення виробництва готової продукції на 30%;
- зменшення фінансування соціальних проєктів у регіонах.
В усьому світі бізнес, що генерує реальний ВВП, підтримується державою. У нас чомусь все навпаки.
Ми не претендуємо на підтримку, ми претендуємо хоча б на те, щоб нас почули чиновники в високих кабінетах і оцінили наслідки. А наслідки є не тільки для Бахматюка і його компанії, наслідки є для економіки України – це прямі зменшення надходжень до бюджету.
Ви можете сказати: хай Бахматюк сам вирішує свої проблеми. Так, ми їх вирішуємо.
Звернення до прем'єра та президента не принесли жодного результату. Економіка падає, а 9000 українців, які опинились протягом року на вулиці, скоріш за все рушили на заробітки в поки ще відкриті для нас країни, бо держава не генерує робочі місця. І це нікого в високих кабінетах не хвилює. Система знищує те, що може наповнювати бюджет.
Що буде з Бахматюком і його компанією
Ми не знаємо, як ми вийдемо з цієї ситуації – з частковими втратами чи з повністю знищеною компанією. У війні системи проти бізнесу чиновники цієї системи не несуть ніяких особистих втрат – втрачає тільки бізнес.
Показовим є шлях, який ми пройшли з моїм банком "Фінансова ініціатива". 5 років ми доводили в судах, що банк міг жити і працювати, мав здорові активи і всі можливості для нормальної роботи навіть в умовах цейтноту – банківської кризи 2014-2015 років. Ми пройшли всі судові інстанції. І ось є рішення Верховного Суду про те, що банк був виведений з ринку НБУ і знищений незаконно.
Так, ми виграли. Але в результаті у нас тепер є повністю знищений банк, повністю знищені активи. Тобто крім морального задоволення від відновлення справедливості, ми не отримали нічого.
Я не хочу, щоб апогеєм боротьби чиновника проти компанії був повністю знищений потужний бізнес. Звісно, у мене є всі підстави очікувати перемоги в європейських судах. Але чи не буде це пізно для компанії, яка генерує 1% і без того невеликого ВВП країни?
Ми не хочемо втратити можливість жити і працювати в Україні. Так, ми робили помилки, але при цьому ми будували економіку України, ми створювали робочі місця. Ми є частиною України.
Не хочу бути пророком, але наша історія демонструє, що така історія може повторитись з будь-ким в нашій країні.
Чи не прийшов час для держави припинити війни окремих чиновників з бізнесом і сісти за стіл переговорів?
Чи не прийшов час почути ще когось, крім колишніх корумпованих чиновників і псевдоактивістів, які чомусь визначають в Україні ворогів народу за власним бажанням замість слідства і судів?
Мені здається, що "рекордний" 1,1% підтримки Ситника з боку суспільства дає красномовну відповідь на це питання.
Олег Бахматюк, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
