Безопасность независимости: без стратегии безопасности не может быть независимой Украины
Сьогодні 29-ий День Незалежності України. Не бракує святкових привітань і гучних промов.
Але я би хотів поговорити про менш приємне — про проблеми, які залишаться з нами і після свята. Вони ставлять під велике питання, як ми будемо зустрічати наступний День Незалежності. Та чи будемо взагалі.
Подивіться навколо. Війна, повені та пожежі, спроби прочищення нашого мозку, економічна криза, кібератаки, пандемія коронавірусу. Динамічно змінюються зони впливу великих політичних гравців. Зростає конкуренція між державами. Остаточно трансформується пострадянський простір — це один з уроків подій у Білорусі та отруєння Олексія Навального.
Загроз все більше. Вони комплексні. І підсилюють вплив одне одної, як хвилі.
За таких умов існування України і українців не гарантоване. Але ми не бачимо нових ідей та рішень у сфері національної безпеки. Навпаки, їхня якість катастрофічно падає. Немає комплексного погляду на проблеми і виклики. Панує популізм. Відсутнє лідерство і зрозумілий план дій.
І головна проблема — в Україні досі немає затвердженої стратегії національної безпеки.
Є "проєкти" і бюрократична тяганина. Але у країни, що знаходиться в центрі Європи, що воює з Росією, у країни, чиє майбутнє не визначене, — немає спільного бачення того, що їй загрожує та що варто робити.
Тим не менш, панікувати не треба. Варто просто змінити кут зору.
Національна безпека — не питання лише держави, чиновників та людей у владних кабінетах. Не лише вони постраждають, коли загрози перетворяться на реальні біди.
Національна безпека складається з комплексу факторів. Вона дійсно залежить від державних інститутів — від збройних сил до спецслужб. Але в центрі безпеки — наша спільна стійкість. А це вже залежить від нас.
Сьогодні всі ми — громадяни, бізнес, громадські об’єднання тощо — гравці на полі безпеки. Кожен на своєму місці — де працює, де живе, де відпочиває. Стійкість є тоді, коли всі учасники процесу розуміють свою роль і активно взаємодіють.
То ж з чого варто почати?
1. Отримати цілісний погляд на проблеми. Ми маємо чітко усвідомлювати, звідки прийдуть загрози та як вони пов’язані. Навіть у начебто далеких від безпеки секторах — культурі, освіті, економіці, енергетиці, громадянському суспільстві, бізнесі.
2. Зрозуміти і розподілити відповідальність. Нам потрібно розуміти, які у нас з вами ролі — хто й за що відповідає у новій реальності. Який внесок у безпеку може зробити вчитель, бізнесмен, лікар, програміст, військовий чи чиновник. Підготовка до загроз — зміцнення нашої стійкості.
3. Розробити справжню стратегію національної безпеки. Врешті-решт, не вистачає комплексного документу, написаного зрозумілою мовою, який буде доступним кожному. Який можна взяти і застосовувати на місцях. Він має чітко, чесно та недвозначно описувати кроки, які посилять нашу безпеку.
Чи варто з цим змиритись? Вважаю, що ні. Впевнений, ви теж.
Сьогодні безпека країни — справа кожного громадянина. Наша спільна мета — зробити Україну та кожного з нас стійкими та спроможними діяти. Коли потрібно — разом. Врешті-решт, від цього залежить, чи зустріне Україна свій наступний День Незалежності.
Павло Клімкін, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
