Дело об убийстве 5-летнего Кирилла Тлявова может развалиться в суде
Гідність держави зрештою залежить від гідностей особистостей, які її створюють.
Дж. Мілль
17 серпня – чергове судове засідання у справі про вбивство минулого року в Переяславі-Хмельницькому 5-річного Кирила Тлявова. Доля притягнення до відповідальності поліцейських, обвинувачених у цьому злочині, – повністю у руках Феміди.
За версією слідства, обвинувачені, стріляючи з вогнепальної зброї в бік житлових будинків, не передбачали, що їхні дії можуть мати реальні суспільно небезпечні наслідки. Такий висновок викликає питання, як і те, чи зробить суд крок назустріч здоровому глузду та перегляне підхід слідчих та прокурорів. Яким же буде фінальне слово держави у цій справі?
Нагадаємо в двох словах про справу.
31 травня 2019 року двоє співробітників поліції Іван Приходько та Володимир Петровець, а також цивільний Дмитро Кривошея, перебуваючи напідпитку, вирішили постріляти по мішенях в одному з житлових районів Переяслава-Хмельницького.
З ними також був неповнолітній син Володимира Петровця – Станіслав.
Внаслідок одного з пострілів, нібито зроблених Іваном Приходьком, куля потрапила в голову 5-річного Кирила Тлявова, який у той момент знаходився на вулиці з трьома іншими хлопчиками. Через 4 дні Кирило помер у лікарні.
Зброю, застосовану Приходьком, за версією слідства, передав останньому Володимир Петровець.
Після вказаних подій тоді радник міністра внутрішніх справ, нині заступник Антон Геращенко заявив: "Ми в Україні навчилися діяти по-іншому. Ми не покриваємо поліцейських, які явно вчинили злочин, і негайно передаємо їх в руки слідства і правосуддя".
Читайте також: Що відомо про вбивство 5-річного Кирила і затриманих поліцейських на сьогодні
Натомість вже через рік двоє з трьох обвинувачених, які перебували під вартою, – Володимир Петровець та Дмитро Кривошея – виходять під заставу.
Приходько лишається в СІЗО. А в нас залишається величезне питання щодо інкримінованого йому злочину.
Що не так із кваліфікацією злочинів у справі вбивства Кирила Тлявова?
В обвинувальному акті в описі фактичних обставин злочинів вказано, що обвинувачений у вбивстві поліцейський Приходько, вчиняючи постріли з вогнепальної зброї у житловому районі Переяслава-Хмельницького посеред дня, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків таких дій.
Ще раз: співробітник поліції, стріляючи з вогнепальної зброї посеред дня серед житлових будинків, НЕ ПЕРЕДБАЧИВ, що такі дії можуть мати суспільно небезпечні наслідки.
Таким чином, слідство кваліфікує дії Івана Приходька за статтею 119 Кримінального кодексу – вбивство через необережність, а саме злочинну недбалість.
Тобто йдеться навіть не про злочинну самовпевненість, яку допускає ця ж стаття Кримінального кодексу, що означає, що особа абстрактно передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а йдеться про просту недбалість.
Але з такою версією слідства ми не згодні. І ось чому.
На нашу думку, це діяння має бути кваліфіковане як "умисне вбивство" малолітньої дитини, вчинене з непрямим умислом.
При непрямому умислі винний передбачає, що суспільно небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії, вчиненої у даний момент, у певній обстановці і за певних обставин. Водночас винний може сподіватися, що в силу випадкового збігу обставин вказані наслідки можуть не настати: "либонь, нічого не станеться".
Тоді як при злочинній самовпевненості винний абстрактно передбачає настання злочинних наслідків свого діяння, тобто не усвідомлює дійсного розвитку причинного зв'язку, хоча при належній мобілізації своїх психічних сил міг би усвідомлювати це.
Чи реально, щоб співробітник поліції не усвідомлював, що постріли з вогнепальної зброї серед житлових будинків посеред дня можуть призвести до загибелі людей, які знаходилися навколо та в яких могла влучити куля? ЦЕ ОДНЕ З КЛЮЧОВИХ ПИТАНЬ, відповідь на яке має дати суд.
Володимир Петровець, до речі, який за версією обвинувачення, надав Івану Приходьку знаряддя вбивства (вогнепальну зброю), попри загибель Кирила, обвинувачується не в пособництві у вбивстві, а в пособництві у хуліганстві.
Але це не все, що нас турбує у цій справі. Ми маємо чотирьох обвинувачених, час та місце скоєння події, встановлені набої та кулі і водночас не встановлений вид вогнепальної зброї, яку було застосовано.
Таким чином, доведення інкримінованого обвинуваченим носіння, зберігання, придбання чи передачі вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу щодо знаряддя, яким було вбито Кирила, має всі шанси розвалитися в суді. Чому? Бо слідство разом із прокуратурою не встановили, яку саме вогнепальну зброю було застосовано, що є обов'язковою вимогою для доведення скоєння злочину за цією статтею.
Крім цього, маємо ще один дзвіночок, який вказує на неналежне виконання прокуратурою своєї функції з підтримки державного обвинувачення у цій справі. На це вказали адвокати родини загиблого хлопчика.
Сьогодні у цій справі саме суд є єдиною надією родини Кирила на правосуддя. Але і для нас з вами, суспільства, цей суд відіграє визначальну роль. Якщо суд вирішить, що поліцейський (або будь-хто інший) може гратися пострілами в житловому кварталі, перестріляти під видом консервних банок пів двору і максимум бути покараним за вбивство з необережності, то завтра ми всі можемо стати жертвами кривавих поліцейських розваг.
Як бути далі?
Ця справа – суспільно важливий прецедент, рішення по ньому дасть оцінку значенню життя людини в нашій державі: вбивати розважаючись – це хуліганство, необережність чи все ж більш тяжкий злочин, де потенційний вбивця може усвідомлювати наслідки стрілянини в жилому кварталі?!
Так, є всі шанси, що через неякісне та неповне зібрання доказової бази ДБР та прокуратурою суд ухвалить рішення на основі того, що йому "подали" в сирих матеріалах, і прикриється неякісною роботою слідчих органів.
Проте це неприйнятно. З огляду на резонансність цієї трагічної історії суд має відіграти ключову роль у встановленні обставин справи.
Кримінальний процесуальний кодекс наділяє суд правом вчиняти певні процесуальні дії для з'ясування обставин кримінального провадження, зокрема має право доручати експертним установам за низки умов проведення експертиз, органам досудового слідства за клопотанням сторони – певних слідчих (розшукових) дій, а також має право допитувати свідків, потерпілих, експертів, досліджувати речові докази, документи, користуватися в разі потреби консультаціями та роз'ясненнями спеціалістів, проводити огляд місця події.
Таким чином, суд має право та повинен взяти на себе відповідальність за відновлення, наскільки це можливо у такій ситуації, справедливості для суспільства та рідних 5-річного Кирила, а також за убезпечення решти суспільства від того, щоб завтра вже хтось із нас не став ще однією жертвою подібного свавілля.
Безкарність породжує вседозволеність. Справа вбитого Кирила Тлявова – наша з вами спільна справа, бо це про цінність нашого життя і життя наших дітей, а також про невідворотність покарання для тих, хто мав би захищати, а натомість дозволив собі "гратися" смертельною зброєю та в результаті своїх розваг забрати життя у дитини.
Олена Сотник, Владислава Смолінська, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
