Как изменить закон, чтобы он действительно изменил АРМА?

Закон для органу, який починає працювати з чистого аркуша і без аналогів у країні, – це лише теорія. 

Натомість практика вимагає корекції законодавчих норм з поправкою на досвід. Надто коли йдеться про корупційні активи, якими слід управляти у середовищі конфліктів та з несформованими правилами державно-приватного партнерства.

За понад три роки діяльності Агентство з розшуку і менеджменту активів (АРМА) акумулювало необхідний, часом складний і суперечливий, досвід, аби запропонувати комплексні зміни до спеціального Закону про АРМА. Важливо, що ці пропозиції засновані на розумінні специфіки роботи з проблемними активами, є поглядом зсередини, а не баченням з дистанції.

Підсумком спільних з народними депутатами зусиль став законопроєкт № 3335, який передбачає суттєве посилення інституційної спроможності АРМА.

Зокрема пропонується узгодити норми спеціального Закону з низкою інших законодавчих актів; запровадити інститут планування перед арештом; передбачити нову функцію зі зберігання арештованого майна; розширити можливості наповнення держбюджету; врегулювати механізм управління соціально важливими активами; вирішити проблему юридичного саботажу з боку власників активів; вдосконалити процедуру реалізації арештованого майна тощо.

Однак профільний комітет парламенту підтримав альтернативний законопроєкт № 3335-1. Позаяк у своїй основі цей документ дублює законопроєкт, розроблений за участі АРМА, ми не можемо не вітати рішення комітету.

Водночас вважаємо, що проєкт закону № 3335-1 потребує важливих правок, без урахування яких функціонал Агентства збереже ряд існуючих недоліків і поповниться додатковими колізіями.

Так, сьогодні мінімальна вартість активів, які можуть передаватися в АРМА, складає 200 прожиткових мінімумів (згідно з нормами КПК) або 200 мінімальних зарплат (згідно із Законом про АРМА). Це понад 420 тис грн в першому випадку і близько 950 тис грн – у другому. 

Оскільки сума в майже мільйон гривень є досить високою планкою, яка залишає за межами компетенції АРМА значну кількість арештованих активів, ми запропонували усунути розбіжність на користь норми КПК (тим паче, що більшість прокурорів і суддів все одно керуються саме цим показником при передачі активів до АРМА). 

Натомість в альтернативному законопроєкті вказана межа збільшена навіть у порівнянні з чинною нормою Закону про АРМА – до 500 прожиткових мінімумів. Це очевидно звужує перелік арештованих активів, доходи від управління якими може отримувати держава.

Автори законопроєкту № 3335-1 підтримують надання Агентству функції зі зберігання активів, якими неможливо управляти за договором чи шляхом реалізації, але не вказують, звідки брати кошти на такі заходи (охорона, страхування). Як наслідок, тягар фінансування нової функції лягає на державний бюджет. 

І щоб цього уникнути, доречно створити спеціальний фонд АРМА для забезпечення збереження активів. Джерело його фінансування – 10% від процентів, які щомісяця нараховуються на арештовані кошти та кошти від реалізації майна, розміщені на депозитах АРМА у державному банку.

Загалом АРМА управляє не лише активами у вигляді майна чи майнових прав, а й сотнями мільйонів арештованих коштів, які приносять мільйонні дивіденди у вигляді процентів на депозити. Та оскільки наразі з цих процентів нічого не перепадає державі, доцільно законодавчо закріпити систематичне перерахування 10% від суми накопичених процентів (не тіла депозиту!) до державного бюджету. 

Хоча на моє особисте переконання, варто перераховувати до бюджету не 10% з нарахованих дивідендів, а 100%, як це практикується в європейських країнах. Зрештою, хто має бути вигодонабувачем від управління корупційними грошима – фігуранти кримінальних справ чи суспільство?

Цей момент заслуговує детальнішого пояснення. Минулого року доходи від управління арештованими активами, які надійшли в бюджет, були втричі меншими за суми нарахованих відсотків на депозити АРМА, з яких до бюджету не потрапило нічого. 

При цьому додана вартість з арештованих коштів створюються державними банками, з гарантіями та відсотковими ставками, які є вищими, ніж ставки у комерційних банківських установах.

Ба більше, сьогодні під арештом знаходяться мільярди грошових коштів, які поки що не передані в АРМА, тобто ними не користуються ні їхні власники, ні держава. Тож після передачі цих коштів до АРМА та сплати навіть усіх відсотків до держбюджету становище власників жодним чином не погіршиться у порівнянні з нинішнім, тоді як держава зможе на рівному місці заробляти сотні мільйонів. 

Якщо ж дозволити перераховувати 10% дивідендів до бюджету, 10% – до спецфонду на зберігання арештованого майна, то власники коштів отримають 80% від згенерованих депозитом процентів. Як наслідок, позиція власника покращиться, адже він отримуватиме відсотки, яких раніше не отримував.

Реалізація такої ідеї дозволить АРМА перераховувати державі прибутки від оперування арештованими активами (коштами), що одночасно створить нове джерело надходжень до бюджету і стане показником ефективності в роботі правоохоронних органів на стадії слідства. Виграють всі, необхідно тільки дві умови: змінити нормативно-правову інфраструктуру і координувати зусилля правоохоронних органів, ДФС, судів та АРМА.

За аналогією з проєктом № 3335 у схваленому комітетом документі передбачено особливий механізм управління активами у виняткових випадках, коли є загрози настання надзвичайних ситуацій та інших негативних наслідків при дотриманні конкретних норм закону про АРМА. 

Вочевидь, практичним кейсом, який мотивував законотворців вдатися до такого застереження, стала ситуація з двома ТЕЦ на Львівщині восени минулого року.

Але досвід АРМА переконує, що особлива процедура обрання управителя із залученням профільних державних установ, а не приватних підприємств, необхідна для ширшого кола арештованих об’єктів. Наприклад, скандальні недобудови Войцеховського чи резиденція Межигір’я, яка, виходячи зі свого нинішнього призначення, є комерційно неприбутковим активом. 

Отже, поняття "виняткові випадки" необхідно розширити передачею в управління також об’єктів житлово-комунального господарства, самочинного та незавершеного будівництва, об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну та естетичну цінність. Управляти такими активами на ринкових засадах практично неможливо, як неможливо і не дбати про їх утримання.

Також законопроєкт потребує доповнення нормою, яка б закріплювала за покупцями арештованих активів статус добросовісних набувачів, у яких придбані на електронних торгах активи не можуть бути витребувані. 

Це дозволить гарантувати права таких осіб, а відтак, стимулювати попит на активи, що реалізуються на відкритих аукціонах. Наразі подібні гарантії відсутні, тому купівля арештованого майна залишається доволі ризикованою інвестицією.

В комплексі з цими та низкою інших важливих поправок нововведення законопроєкту дозволять створити необхідні законодавчі рамки для підвищення ефективності роботи з корупційними активами. 

Керуючись державницькою позицією, АРМА підтримує зазначені реформаторські ініціативи незалежно від того, хто виступає їхніми авторами. Бо персоналії – як в Агентстві, так і в парламенті – змінюються, а інститути мають бути стабільними та ефективними.

 Володимир Павленко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.