Теракт в Луцке: к чему могут привести действия президента Зеленского?

Чи правильним було рішення президента вести переговори з терористом і виконувати його вимоги? Чи стане ситуація у Луцьку прецедентом для подальшого шантажування влади? Або для початку ведення переговорів з терористами на Донбасі?  

Знайти відповіді на ці запитання допоможе критичне мислення. Але аж ніяк не конспірологічні теорії, які, на жаль, захопили голови більшості.

Що відбулося по факту? Уже усім відомий Максим Кривош захопив пасажирів автобусу у Луцьку та висунув вимоги до топосіб України. Від президента він вимагав опублікувати відеозвернення з текстом: "Фільм "Земляни" 2005 року дивитися всім".

Після 12 годин намагань силовиків вести переговори з терористом Володимир Зеленський вийшов з ним на контакт та виконав його вимогу. Після цього заручників відпустили, а терорист здався.

Президент пояснив своє рішення тим, що життя людей – це найголовніша цінність для нього. Реакція суспільства на це була неоднозначною.

За класикою жанру, голоси незадоволених завжди чути гучніше, бо задоволені не біжать про це кричати. Тому соцмережі накрила хвиля критики про слабкість і зраду президента. Але найгучніші голоси не завжди правильні.

Тут я знову пропоную повернутись до критичного мислення. 

Що каже світ?

Жодна держава не підтримала і не розкритикувала дії президента України. 

Хоча декілька західних медіа, як, наприклад, Barron's, американське видання з групи, до якої входить консервативне The Wall Street Journal, опублікували інформацію про те, що представництво ЄС в Україні зробило заяву на підтримку дій України у своєму Twitter. Наразі такої заяви там немає, а інтернет-архіви не відображають, що вона взагалі була.

Відсутність заяв свідчить, що нічого екстраординарного не відбулось, а тим паче інсценування, в якому переконана частина українців. Можливість інсценувати терористичну атаку у центрі Європи без того, щоб про це стало відомо міжнародним спецслужбам, близька до нуля.  

Про не винятковість події у Луцьку свідчить і твіт Ілона Маска: "Просто ще один день у 2020 році". Це також підтверджує відсутність активної уваги міжнародних ЗМІ.

Серед провідних медіа, які все-таки приділили подіям у Луцьку увагу, є, наприклад, The New York Times. Журналіст Ендрю Кремер оцінив дії Зеленського як такі, що можуть виглядати як виконання вимоги терориста. Водночас вони відповідають стратегії ведення переговорів, яку обрав Офіс Президента, намагаючись перш за все уникнути гніву озброєної людини, котра взяла людей у заручники.

Daily Mail зазначило, що закликаючи людей подивитись фільм "Земляни", президент виборов свободу для 13 заручників.

З аналізу західних медіа складається враження, що президент зробив правильно, подбавши у першу чергу про людей при прийнятті рішення щодо реагування на вимоги терориста. І тут Україна не єдина така.

Як світ реагує на вимоги терористів?

Загальне правило реагування на вимоги терористів – не платити викуп для звільнення заручників, передбачене Резолюцією Ради Безпеки ООН №1904 2009 року. Це правило існує у національному законодавстві США і Великобританії, його дотримуються у Європі. Але практика деяких країн говорить про інакше.

Наприклад, експерти переконані, що Франція платить викуп терористам. Зокрема існують свідчення, що президент Франсуа Олланд сплатив 3,2 млн доларів бойовикам Боко харам для звільнення французької сім’ї.

Хоча міжнародне правило не платити викуп призводить до смерті людей. Але воно ґрунтується на тому, що не можна давати терористам ресурси для вчинення наступних злочинів. Таким чином, основний принцип – менша шкода для людей в кінцевому результаті.

Схоже, що цим же принципом керувався президент Зеленський, бо виконання вимоги у нашому випадку не передбачало нанесення шкоди людям, а ось невиконання могло призвести до непередбачуваних наслідків.

Як вважає експерт Міжнародного центру протидії тероризму Румяна Ван Арк, реакція президента України є зрозумілою в цих конкретних обставинах, але має сприйматись лише як виняток.

Бомба сповільненої дії?

Суспільство занепокоєне, що ситуація в Луцьку стане прецедентом для подальшого шантажування влади шляхом захоплення заручників. І як показали через декілька днів після Луцьку події у Полтаві, ці побоювання є цілком небезпідставними.

Тим часом зв'язок між виконанням вимог терористів та активністю захоплення заручників спростовують дослідження. Наприклад, встановлено, що немає зв’язку між тим, платить держава викуп чи ні, та кількістю її громадян, захоплених у заручники.

Суспільство також занепокоєне, що ця ситуація закладає прецедент початку ведення перемовин з терористами, який нам може відгукнутись на Донбасі.

Це питання одразу ж підняла російська пропагандистка-журналістка Ольга Скабєєва, написавши у своєму телеграм-каналі: "Тобто з луцьким терористом розмовляти можна і навіть виконувати його вимоги. А з Донбасом ніяк?".

У такій ситуації неоднозначно сприймаються слова голови ОПУ Андрія Єрмака: "Зеленський вчинив як справжній лідер, готовий на будь-які кроки заради порятунку своїх людей".

Та стверджувати зараз, як буде далі, ми не можемо. А ось стримуватись у поширенні такої теорії не завадило б.

На жаль, деякі політичні сили роблять протилежне, коли кричать, що жоден президент світу не веде переговорів з терористами. Хоча, як ми уже знаємо, інколи не тільки веде, а й платить викуп.

Такими заявами критики Зеленського представляють дії президента як прецедент, а не як виняток у конкретних умовах. І таким чином, по суті, самі ж легітимізують слова пропагандистки  Скабєєвої.

Марія Довбенко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.