Маски и жлобство

Днями було опубліковано результати цікавого соціологічного дослідження в США: в умовах пандемії маски в публічних місцях носять 83% прибічників демократів і тільки 49% прибічників республіканців. 

Широко відома й інша кореляція: демократи в Америці в середньому освіченіші, їхній бізнес – сучасніший, вони більше вірять у соціальну відповідальність кожного окремого громадянина.

Ще одна причина такої відмінності в цифрах полягає, напевно, в тому, що значна частина республіканців поведінково орієнтується на свого лідера, президента Дональда Трампа, який до минулого тижня маску принципово ігнорував. Можливо, він боявся зіпсувати імідж відважного лідера нації, який не страшиться жодних коронавірусів. 

Однак на тлі катастрофічного погіршення епідемічної ситуації в Штатах Трамп протягом останніх днів став теж з’являтися на людях у масці. Водночас інші соціологічні дослідження фіксують зараз його суттєве відставання від демократа Джо Байдена...

Від початку пандемії Covid-19 точилися затяті дискусії: чи потрібно носити маску? 

Читайте також: Коронавірус в Україні: "сповзання в пекло" чи шанс стати дисциплінованішими?

Зараз фахівці дійшли спільної точки зору, яку коротко можна висловити так: звичайна медична маска не гарантує здорову людину від ризику підхопити вірус від інфікованого сусіда без маски (для цього потрібен щонайменше респіратор високого рівня захисту та щиток на обличчя). 

Однак коли інфікована людина так само в масці, ймовірність того, що вона заразить здорову, знижується на порядок. 

Відтак за умови, коли майже половина випадків хвороби протікає безсимптомно, і вірусоносії часто навіть не здогадуються про те, що несуть небезпеку для навколишніх, масове носіння масок у громадських місцях разом із іншими приписами дистанціювання та гігієни є найдієвішим способом стримування епідемії.

Китай перемагає в своїй битві з Covid-19 саме завдяки дисциплінованості вишколених двома з половиною тисячоліттями конфуціанства та сімома десятиліттями комуністичного тоталітаризму громадян. Для них культура постійного носіння масок у великих містах утвердилася задовго до пандемії через високий рівень забрудненості повітря. 

Італія, маючи менш дисциплінованих, але дуже наляканих жахіттями переповнених моргів у березні громадян, перемагає в своїй битві завдяки тому ж. Знайомий, який нещодавно був у Мілані, вражено писав: здається, вони навіть сплять у масках.

Водночас більшість інших країн, де громадяни не такі дисципліновані (й не такі налякані), наразі свої битви програють. Серед них – Україна.

Ще в березні у нас було ухвалено правильні рішення про дотримання маскового режиму. Однак сьогодні навіть у найбільш інфекційно неблагополучних Києві та Львові його масово ігнорують.

Читайте також: Історія сумнівів та експериментів. Як українська влада боролась з коронавірусом

Кожен із нас щодня спостерігає людей зі спущеними на підборіддя масками в заповненому громадському транспорті чи бачить інтелігентну пенсіонерку в масці, за якою чергу до каси в супермаркеті, не дотримуючись дистанції, займає гевал без маски, свято переконаний: коронавірус – це проблема старих і немічних, а йому турбуватися нічого.

Протягом останніх двох з половиною місяців українська влада (центральна й особливо місцева) виявляє чудеса винахідливості, скасовуючи нові й нові карантинні обмеження для того, щоб "захистити економіку". 

Буквально щойно оголошено про не узгоджене з жодними медичними рекомендаціями і зумовлене виключно "економічною доцільністю" рішення "Укрзалізниці" продавати квитки на всі місця в вагонах. Це прирікає випадкових сусідів безсимптомного хворого на гарантоване зараження в багатогодинній подорожі. 

Не складно порахувати, що за сьогоднішнього рівня поширення хвороби в Києві (за оцінками, реально вірусоносієм може бути приблизно кожен трьохсотий) лише один рейс заповненого середнього пасажирського спального поїзда на двадцять вагонів зі столиці на південний курорт гарантовано додаватиме із десяток нових хворих, які уже через пару днів почнуть заражати колег по відпочинку.

Водночас влада дуже мало зробила для того, щоб реально захистити згадану вище пенсіонерку, яка не ходить до нічних клубів (і не перекриває мостів, протестуючи проти їхнього закриття "лише" о 23.00), не їздить на південні курорти, але змушена пару разів на тиждень приходити до магазину по хліб і кефір і раз на місяць отримувати пенсію та платити за комуналку.

Єдиним шансом не захворіти для неї є дотримання маскового режиму навколишніми. А досягнути цього дотримання можна тільки жорсткими адміністративними заходами.

Адже те, що інтелект і свідомість тут не діють і не подіють, демонструє Верховна Рада, засідання якої ми бачимо щодня. Серед народних обранців перехворів уже не кожен тисячний, як у середньому по Україні, а кожен двадцятий. І водночас мало не половина депутатів демонструє не лише кричуще нехтування  власним здоров’ям, а й брак елементарної відповідальності перед колегами, яких вони можуть заразити. 

І тут якоїсь партійної диференціації, на відміну від США, не видно. Відомого "мачо" з ОПЗЖ єднає з відомим прогресивним журналістом з "Голосу" відсутність маски на обличчі. Та й у спікера ця маска присутня часто суто символічно – на підборідді. Тож сподіватися, що він якось дисциплінуватиме рядових депутатів своїм прикладом, не випадає...

Прем’єр у ложі уряду перебуває в масці, але урядовці на кріслах відразу ж за ним – уже без. Вони охоче обмінюються рукостисканнями, які в усьому світі тепер прийнято вважати ознакою дрімучих і безвідповідальних людей минулої доби, що в ближчому майбутньому вже не повернеться.

15 липня уряд нарешті схвалив законопроєкт про посилення відповідальності за порушення маскового режиму. Документ дуже своєчасний, бо надто суворі покарання, встановлені в березні, не діють саме в силу своєї суворості: очевидно, що ніхто нікого на 17 тисяч гривень за відсутність маски на обличчі не штрафуватиме.

Але чи діятиме цей закон (звісно, якщо він буде проголосований депутатами), караючи "безмаскових" у магазинах та в метро, коли кричущі приклади поведінкової безвідповідальності публічно демонструють самі законодавці з урядовцями, – хтозна.

А без цього закону шанси нашої пенсіонерки дожити до винайдення ефективної вакцини різко знижуються. Коректності заради відзначмо: знижуються вони і в народних обранців. Але вони – люди здебільшого молоді, здорові і з грошима, тож навіть за тяжкого перебігу хвороби у них є непогані шанси одужати й відновитися. На відміну від нашої пенсіонерки.

Голова Всесвітньої організації здоров’я Тедрос Гебреісус нещодавно чесно визнав: наші шанси повернутися протягом осяжного майбутнього до щасливого колишнього життя примарні. 

Максимум, на що ми можемо розраховувати, – це навчитися співіснувати з вірусом, утримуючи його поширення в прийнятних рамках без запровадження жорстких карантинів, які справді не можуть тривати місяцями.

А це потребує щонайменше зміни багатьох поведінкових стереотипів та етикетних норм. І найпростіша з норм, яка має утвердитися на ближчі місяці (а, може, й роки), – це однозначний суспільний осуд на адресу людини, яка з’являється в громадському місці без маски, наражаючи на додатковий ризик себе і демонструючи кричуще жлобство щодо навколишніх.

 Максим Стріха, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.