Законопроект о "ворах в законе", или Как народные избранники легитимизируют преступных авторитетов

Юридична спільнота бурхливо обговорює прийняття у другому читанні так званого законопроєкту "про злодіїв в законі", адже набуття чинності запропонованих положень зумовить більше проблем, ніж вирішить. 

Сам по собі законопроєкт – це мікс неузгоджених між собою та діючими нормами кримінального кодексу положень.

На фоні неврегульованих постепідеміологічних проблем, кадрового голоду в уряді, дефіциту бюджетних коштів, питання щодо введення в правове поле кримінального жаргону на сьогодні чомусь стало першочерговим завданням для народних депутатів. 

Практика прийняття законів без врахування думки професіоналів стає небезпечною звичкою влади. Адже особи, які не володіють базовими знаннями юриспруденції, на свій власний погляд реформують систему кримінальної юстиції.

Прийняття цього законопроєкту – яскравий приклад. Невже неодноразових негативних висновків науково-експертного управління Верховної ради недостатньо для того, щоб зрозуміти, що законопроєкт не відповідає меті криміналізації діяння, а використана законодавча техніка не витримує критики? Щоб не бути голослівним, зупинюсь на найбільш значимих, на мій погляд, положеннях.

По-перше, пропонується ввести в кримінальне законодавство поняття "особа, яка перебуває в статусі "вора у законі", під якою слід розуміти "особу, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям, координує злочинну діяльність осіб, які здійснюють злочинний вплив". 

Із зазначеного поняття взагалі не зрозуміло, чому законодавець таку особу називає саме поняттям "вор в законі"? Адже особа, яка користується авторитетом, іншими особистими якостями чи можливостями, координує злочинну діяльність нічим не відрізняється від організатора вчинення злочину.

Тим паче, що зазначені положення можуть трактуватись доволі широко, що не сприятиме ефективності протидії правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю, а навпаки ускладнить процедуру притягнення членів злочинних угрупувань до кримінальної відповідальності.

На мій погляд, законодавцю слід відмовитись від використання жаргонних понять в законодавчій діяльності, адже загальновідомо, що у поняття "вор в законі" відповідною субкультурою вкладається зовсім інший зміст, який з точки зору здорового глузду за жодних обставин не слід легітимізувати через норми права.

Адже використання в диспозиції статей поняття "статус "вора в законі", підтверджуючи таким чином окреме, особливе становище певної особи в злочинному світі є неформальним, не супроводжується наданням жодного документу, в зв'язку з чим законними способами не підлягає доведенню.

Прийнятий законопроєкт є мертвонародженим, адже не несе жодних суттєвих правових наслідків в протидії організованій злочинності. Як приклад, норми сформульовані таким чином, що не дають змоги однозначно вказати, які саме розмежувальні ознаки слід використовувати для відмежування організатора злочину від особи, яка володіє статусом "вора в законі", чи як відмежовувати злочинну організацію від злочинної спільноти. А це саме ті питання, які безпосередньо постануть перед тими, кому ці норми застосовувати.

Криміналізація статусу "вора в законі" є надмірною, невиправданою та такою, що створює передумови плутанини при застосуванні напрацьованих десятиліттями правил кваліфікації діянь, вчинених у співучасті.

Передбачення кримінальної відповідальності за створення злочинної спільноти, встановлення або поширення злочинного впливу, звернення до особи, яка завідомо для винного може здійснювати злочинний вплив або перебуває у статусі суб'єкта підвищеного злочинного впливу, зокрема в статусі  "вора у законі", взагалі нівелюють основи криміналізації діянь та свідчать про юридичне невігластво авторів законопроєкту. Адже соціальної обумовленості внесення змін до Кримінального кодексу в прийнятій редакції немає.

Безумовно, необхідно вживати жорстких заходів щодо попередження злочинів, які можуть вчинятись злочинними угрупуваннями. Однак ці заходи мають бути прогнозованими, системними та дієвими. На жаль, жодного з цих ключових завдань досягти не вдасться, оскільки запропонований варіант змін не здатний у своїй основі будь-яким чином вплинути на зниження рівня організованої злочинності.

Заходи протидії організованій злочинності не можуть зводитись виключно до внесення змін до КК України, а мають передбачати здійснення дій на упередження таких проявів. Як приклад, заборона в'їзду до країни, формування відповідних баз даних та постійний моніторинг змін у кримінальному світі, чого не здійснюється з моменту розформування колишнього підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю.

Зараз можна спрогнозувати, що через певний проміжок часу внесені зміни до Кримінального кодексу в цій частині будуть скасовані як такі, що створюють перешкоди в доведенні злочинів, вчинених злочинними угрупуваннями.

Василь Федитник, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.