Коронавирус в Украине: "сползание в ад" или шанс стать более дисциплинированными?

Різні країни реагували на пандемію Covid-19 по-різному. Китай за два місяці жорсткого карантину довів число щоденних нових заражень до цифри в кілька десятків, яка є мізерно малою для понад мільярдного населення, хоч і зараз китайський уряд жорстко реагує на всі локальні спалахи хвороби. 

Зуміли приборкати, хоч і ціною великих втрат – економічних та людських, нестримне поширення хвороби Італія, Іспанія, Франція, Німеччина, Австрія, Норвегія, Швейцарія та інші менші країни "старої Європи". Обнадійливими є останні показники Великої Британії, Канади й Туреччини, хоч про перемогу тут говорити дуже рано.

Водночас після ослаблення карантину нові потужні спалахи відбуваються на Північних Балканах, в Ізраїлі та в Сполучених Штатах. Вочевидь помилковою виявилася політика Швеції на вироблення "колективного імунітету" (імунітету наразі немає, зате на 10 мільйонів населення є майже 65 тисяч зафіксованих заражень і майже 5,5 тисяч смертей без жодної тенденції до покращення динаміки). 

Нарешті, тяжкою є ситуація в більшості держав Близького Сходу та Латинської Америки. Саме переважно за рахунок цих регіонів цифри щоденних нових заражень у світі підросли за останні півтора місяці у понад півтора рази, до позначки у 160-180 тисяч. Отже, щотижня на планеті додається новий мільйон хворих на Covid-19.

Україна чи не єдина в світі запровадила достатньо жорсткий карантин (хоч однак не такий всеосяжний, як в Італії чи Іспанії, де реально контролювали пересування кожного громадянина від квартири й до найближчої продуктової крамниці) фактично "на випередження", коли в середині березня загальне число виявлених випадків зараження було ще на рівні двох сотень. За рахунок цього приблизно до першої декади травня наша країна рухалася за найоптимістимістичнішим можливим сценарієм.

Але потім сталося те, що сталося. Почалися, як і скрізь у світі, бунти "сердитих голодних громадян" – представників малого й середнього бізнесу, перевізників тощо. Й уряд здався, придумавши механізм адаптивного карантину, який перекладає фактично всю відповідальність за карантинні обмеження на місцеву владу. А ця влада напередодні місцевих виборів виявилася здебільшого фатально нездатною ухвалювати рішення, які відповідали б реальній епідемічній ситуації, а відтак зачіпали б грошові інтереси окремих впливових груп виборців...

Насправді серйозні вчені – лікарі, епідеміологи й фахівці з математичного моделювання – забили на сполох ще в середині травня, коли після перших послаблень рівень соціального дистанціювання різко зменшився. Але з найвищих трибун ще лунали оптимістичні запевнення про те, що "пік перейдено". Це – разом із тим, що на першому етапі кількість заражень і смертей була порівняно невисока, а відтак для більшості наших співгромадян проблема коронавірусу зводилася лише до обтяжливих, часом руйнівних обмежень – призвело до помітної зміни суспільних настроїв. Коронавірусу перестали боятися, а правильні загалом заклики очільників держави й рекомендації МОЗ почали масово ігнорувати. А відтак похідна кривої числа щоденних нових заражень ще в останній декаді травня змінила знак, і нині маємо тут уже стрімку експоненту зростання.

Як наслідок, зараз Україна повторює досвід багатьох не надто благополучних країн із не надто дисциплінованими громадянами, влада яких фактично розписалася в цілковитій неспроможності запропонувати якийсь реалістичний сценарій стримування пошесті. 

Як відомо, прем’єру Вірменії, який сам перехворів на Covid-19, належить фраза: "ми рухаємося крізь пекло". Але тут таки він додав: ми не можемо повернутися до жорсткого карантину, бо не здатні будемо забезпечити його виконання.

Те ж саме відбувається і в Україні. Цифри заражень стрімко зростають, а влада найнеблагополучніших щодо показників епідемічної динаміки міст вирішує знову відкрити фітнес-центри, сауни та ресторани для роботи в приміщеннях – виключно в ім’я "економічної доцільності". Саме під цей сплеск Мінінфрастуктури планує відновити нарешті залізничне сполучення дуже неблагополучного Києва з фатально неблагополучним Львовом. Попри все, держава вирішила проводити ЗНО у звичайному форматі, хоч від середини березня був час придумати, як здійснити цього року процедуру онлайн – але, напевно, сподівалися, що влітку вже все буде гаразд.

Нарешті, початок періоду відпусток неминуче означатиме, що заражені кияни з львів’янами (майже половина випадків хвороби протікає безсимптомно – отже, люди навіть не знають, що є переносниками інфекції) масово рушать на узбережжя рідних морів, різко погіршуючи поки відносно благополучну ситуацію на Миколаївщині, Херсонщині і в Приазов’ї. Поїдуть наші співвітчизники відпочивати й за кордон – але не до відносно благополучних країн ЄС (туди нас із нашими епідемічними показниками ще довго ніхто не пускатиме), а до тих країн, де епідемічна ситуація не надто відрізняється від нашої. І багато хто з них неминуче повернеться з відпочинку зараженим.

За таких умов і такого ставлення до проблеми громадян та влади експонента числа нових заражень ще тривалий час (щонайменше 3-4 тижні) залишатиметься саме експонентою. Ми за ближчий місяць майже напевно вийдемо на показники в 3-5 тисяч нових щоденних заражень – що вже означатиме параліч системи охорони здоров’я принаймні в окремих регіонах. Ще з місяць потому перебуватимемо за аналогією з Білоруссю на "високому плато". А потім, ближче до осені, число нових випадків почне поступово знижуватися. Аж до нової ймовірної хвилі восени... Це, звісно, якщо нові "чорні лебеді" не прилетять ще раніше.

У кожному разі, нещодавно оприлюднені результати математичного моделювання фахівців Київської міжнародної школи економіки, які прогозують понад 600 тисяч випадків до кінця року (це більше, аніж на сьогодні маємо в Італії та Іспанії разом), виглядають, на жаль, цілком реалістичними. Цифри смертей для такої кількості випадків (яка гарантовано переповнить більшість лікарень навіть "другої хвилі" - про рівень підготовленості й захищеності персоналу цих лікарень свідомо не говоритиму нічого) достовірно не спрогнозує сьогодні ніхто. Але вона може суттєво перевищити результат простого множення кількості випадків на сьогоднішню цифру смертності, яка поки не перевищує 3%.

Чи можна змусити епідемію розгортатися за "м’якшим" сценарієм?

Очевидно, що сьогодні є значно більше підстав для запровадження жорсткого загальнонаціонального карантину, аніж їх було в середині березня. Так само очевидно, що будь-яка влада, яка б на такий крок наважилася, була б зметена громадянами, для яких сьогодні страх утрати роботи значно перевищує страх померти, чи то вже будучи підімкненим до апарату ШВЛ, чи то, ймовірніше, в довгій черзі на таке підімкнення.

Хоч, очевидно, до деяких обмежень влада таки змушена буде повернутися. Це в першу чергу стосуватиметься масових заходів, богослужінь, роботи ресторанів у приміщеннях, театрів, кінотеатрів, розважальних закладів, закладів відпочинку тощо. Примарними виглядають сьогодні й шанси розпочати нормальний навчальний рік 1 вересня.

На жаль, тут Україна не унікальна. Нью-Йоркська "Метрополітен опера" вже оголосила, що поновить вистави у кращому разі 31 грудня, а декілька провідних європейських університетів заявили, що вся навчальна діяльність у новому семестрі відбуватиметься виключно онлайн. Відтак Мінкультури вже мусить думати про підтримку культурних індустрій, які в умовах карантинних обмежень без такої підтримки просто загинуть. А МОН не мусить повторити помилки з цьогорічним ЗНО, яке відбувається в найневідповідніший з епідемічного погляду час, і завчасно готувати все необхідне для якомога повноціннішого входження в дистанційний навчальний рік. Будьмо відверті: дистанційне навчання ніколи не буде таким якісним, як "очне", але тут уже немає ради...

А в усьому іншому – потрібно просто жорстко контролювати дотримання рекомендацій МОЗ щодо гігієни, дистанцій та маскового режиму. Зусилля поліції та різноманітних інспекцій повинні бути орієнтовані ближчими місяцями саме на це. Причому в особливо епідеміологічно неблагополучних містах (Львів, Київ тощо) масковий режим слід було б невідкладно розповсюдити не лише на магазини й громадський транспорт, але й на вулиці та робочі місця. Без жодних послаблень для будь-кого, - від легковажного тінейджера й до найвищого посадовця.

Будьмо реалістами: добровільно дотримуватися цього режиму будуть якихось 10% інтелігентних і свідомих громадян. Решта повинна елементарно боятися – не лише неминучих штрафів, але і смерті від задухи на лікарняному ліжку. І тут уже мало закликів президента, прем’єра чи очільників МОЗ. Тут потрібен голос лікарів, які показують реальну ситуацію в переповнених реанімаційних відділеннях. Адже лікарям, на відміну від посадовців, у нас іще здебільшого вірять. Перший такий ролик запустили щойно лікарі Рівненщини. Очевидно, такі "страшилки", орієнтовані й на тих, хто під впливом соцмереж щиро вірить, наче ніякого коронавірусу насправді не існує, і все це вигадки чи то Біла Гейтса, чи то Джорджа Сороса, сьогодні вкрай потрібні, бо в кінцевому підсумку вони рятуватимуть життя й здоров’я тисячам людей.

Вже ясно: найближчі кілька місяців будуть для всіх нас дуже важкими. Поки що незрозуміло, коли з’явиться вакцина і коли буде запропоновано ефективні протоколи лікування. Відтак цих місяців може виявитися немало. Але найгіршим способом намагатися пережити їх буде удавати, наче загрози не існує. Так само не кращим варіантом буде й падати в істерику. Будь-яка пандемія в історії неминуче закінчувалася. Закінчиться й ця – але потрібно спробувати пройти її з найменшими втратами як для держави, так і для кожного з нас.

А якщо українці вийдуть із неї бодай трохи дисциплінованішими (риса, якої нам фатально бракувало в усі історичні епохи), – це означатиме, що ми зуміли здобути у важкому випробуванні важливий додатковий соціальний капітал.

Максим Стріха, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.