Высшая зрада правосудия: как власть в очередной раз проваливает судебную реформу

Історій про суддівську недоброчесність в Україні вистачить на тиждень розповіді. Серед них трапляються як відверто жахливі, так і комічні й навіть абсурдні. 

Наприклад, суддя Київського апеляційного адміністративного суду Ігор Петрик проявив чудеса кмітливості – він пришив до своєї мантії зсередини спеціальну кишеньку для хабарів. Саме в цю кишеню пан Петрик і поклав 5 тисяч доларів за повернення анульованої ліцензії підприємству з утилізації небезпечних відходів. І саме на цьому злочині його й упіймали прямо на робочому місці. Втім, відтоді минуло вже 4 роки, однак суддя Петрик досі не звільнений і навіть щомісяця отримує 90 тис грн зарплати. 

А от суддя Вінницького міського суду Юрій Ковбаса в лютому цього року відпустив на свободу водія, якого затримали у стані наркотичного сп’яніння. Водій не розгубився та пояснив довірливому судді, що перед тим, як сісти за кермо, він з’їв булочку з маком. Через що, власне, й втратив адекватність. Пан Ковбаса, як це не дивовижно, повірив у цю феєричну історію і відпустив порушника. Коли ж обурені таким рішенням активісти прийшли до нього на інше засідання демонстративно поїсти в залі суду булочок з маком, а також запропонували пригоститись і самому пану Ковбасі, той пожартував, що не може, бо йому ще потім за кермо сідати. До речі, цей же суддя із їстівним прізвищем брав під варту учасників мирних протестів на Майдані. 

Все це було б смішно, якби такі історії не були сумними свідченнями того, що українські суди повні старих кадрів, які не захищають закон, а знущаються з нього. І крім кумедних випадків із булочками та кишеньками для хабарів, трапляються й дуже страшні історії.

Минулого року одна із суддів столичного Шевченківського суду, Олена Мєлєшак, незважаючи на конфлікт інтересів та порушення територіальної підсудності, відпустила на свободу вбивцю дитини. 

Кілька років тому співробітник МВС Олександр Балакірєв під дією наркотиків забив до смерті дворічного сина жінки, з якою жив. Він отримав 10 років в’язниці. Однак завдяки судді Мєлєшак відсидів лише 3,5 з них. Ця добра пані обгрунтувала умовно-дострокове звільнення тим, що засуджений "ставленням до праці довів своє виправлення". От тільки дітовбивця весь час просидів у СІЗО та не працював жодного дня. Ба більше, він відмовився визнати свою вину і не сплатив ані копійки компенсації матері вбитої дитини. Як виявилося, причиною раптового нападу суддівської доброти стала багаторічна дружба Олени Мєлєшак із дружиною адвоката засудженого Балакірєва. Тож, справу швидко "розрулили". Щоправда, шокувавши при цьому матір вбитого хлопчика такою кричущою несправедливістю. 

Чи буде покарана суддя Мєлєшак, наразі невідомо. Але добре відомо, що їй зазвичай дуже щастить. Справа в тому, що один з наймогутніших органів у судовій системі України, – Вища рада правосуддя (ВРП), – вже відмазувала її від серйозних наслідків за порушення суддівської етики та тиск на колег. Саме пані Мєлєшак очолювала сумнозвісний Шевченківський суд у часи президентства Януковича. І саме її інші судді звинуватили у беспрецедентному тиску на них – вона вимагала, аби колеги засудили невинних учасників протестів. ВРП визнала, що пані суддя допустила порушення. Однак вона й досі перебуває у суддівському кріслі. 

Самі собі судді

Вже другий поспіль український президент програє битву із судовою системою. 

Порошенко свого часу зробив велику стратегічну помилку – замість радикального та ефективного перезапуску судів та їхнього очищення він вирішив домовитися із суддями. Результат нам всім добре відомий: нині екс-президент сам потрапив у коліщата недореформованого ним же суддівського корпусу.

Трагікомічність ситуації посилює й те, що його судить суддя Вовк - той самий, який свого часу засудив Юрія Луценка. Але в результаті імітації судової реформи та недоброчесності ВРП і далі вчиняє "правосуддя".

Нині на ті ж граблі наступає й президент Зеленський. Його першу спробу запустити так звану судову реформу ВРП фактично саботувала. Ще до лютого цього року вона мала запустити механізми створення Етичної комісії, а також переобрати склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Однак ВРП не зробила ані першого, ані другого, чим фактично заблокувала впровадження ініційованого президентом закону про реформування судової системи України. Остаточно ж його поховав Конституційний суд України – він визнав основні норми цього закону неконституційними. 

Однією з головних вимог суспільства, бізнесу та  міжнародних партнерів нашої держави є саме судова реформа. Тож, Зеленському не залишилося нічого, крім зробити ще одну спробу перезавантажити українські суди. І тут він припустився ще однієї помилки. 

Президент "ліг" під досі нереформовану ВРП та наділив її фантастичними повноваженнями. Сьогодні саме рада правосуддя має право вирішувати всі важливі для судової системи питання, ігноруючи при цьому міжнародних експертів. Зокрема й питання відмазування суддів, які порушують закон та самі вчиняють злочини замість забезпечувати справедливість для громадян України. 

На жаль, в наших судах досі панують кругова порука та безкарність. Деякі судді відчувають себе недоторканими богами, які мають право вирішувати долі інших людей та чинити все, що їм заманеться. Відпускати на волю вбивць, ґвалтівників, запроторювати за в’язничні грати невинних, вимагати хабарі, вирішувати за рахунок службових повноважень "шкурні" питання. 

Суди гниють з голови

Зі свіжих прикладів суддівської недоброчесності та кругової поруки - "історія успіху" судді Верховного суду України Максима Тітова, сина члена ВККС Юрія Тітова. Через затягування справ він допоміг уникнути покарання понад 20 водіям, які потрапили під суд за нетверезе водіння. Очевидно, допоміг зовсім не через якісь робінгудські амбіції чи ідеологічні переконання. Тобто вочевидь, не безоплатно. Однак попри все, члени Вищої ради правосуддя не побачили жодних причин для покарання пана судді. Українська Феміда справді сліпа, причому дуже вибірково. І відмазування радою правосуддя "своїх" стало звичною практикою. 

Незважаючи на все це, президент Зеленський фактично довірив реформу судової системи тій самій Вищій раді правосуддя. Тій, яка тримає кругову поруку, ігнорує міжнародних експертів та відмазує злочинців. 

Ми маємо покласти цьому край. "Голос" планує подати розроблений незалежними експертами різних організацій (ДеЮре, Громадської ради доброчесності та іншими) альтернативний законопроєкт про перезавантаження реформи українських судів. Одна з ключових норм нашого проєкту, який, ми сподіваємося, отримає підтримку і представників інший фракцій, передбачає жорсткий відбір кандидатів та членів Вищої ради правосуддя. Усі вони повинні проходити крізь зовнішній незалежний фільтр міжнародної експертизи. Саме це допоможе очистити ВРП.

Також ми плануємо посилити автономність Вищої кваліфікаційної комісії суддів – перетворити її з сировинного додатку до ВРП на повноцінний дисциплінарний орган суддівського самоврядування, посилити роль міжнародних експертів у доборі членів ВККС та ВРП, захистити Верховний суд та всю судову систему від політичних впливів, чи залежності від "судових баронів". 

Судова система прогнила з голови. І саме з голови потрібно починати очищення. Адже, ті, хто обирає суддів, самі мають бути прикладом доброчесності та професійності. Гарантами справедливості. Бо коли суспільство довший час не отримує справедливості воно починає шукати помсти.

Ярослав Юрчишин, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.