Монобольшинство здорового человека

Є люди, які завжди скаржаться на погоду. Спека – погано, бо задуха в транспорті. Дощ – теж погано, бо калюжі. Так само наші опоненти оцінюють монобільшість "Слуги народу" в парламенті. Підтримали законопроєкт – погано, бо "слухняні песики президента", бо "узурпація влади". Провалили програму уряду – теж погано, бо "розкол фракції влади", "крах монобільшості".

Думки про нашу монобільшість міняються, як мода на широкі чи вузькі штани. Але якщо мода оновлюєтьтся раз у сезон, то думки "політичних експертів" коливаються ледь не щодня. За один тиждень в одному виданні може вийти декілька текстів із прямо протилежними оцінками.

Сьогодні в моді – "крах монобільшості". Основною причиною став провал програми уряду, за яку проголосували 176 "слуг". Для цієї цифри навіть термін придумали – "мономеншість".

Не буду пояснювати банальні речі. Що навіть у сімейній парі іноді виникають непорозуміння, а нас – не пара, а 248. Що ми представляємо все українське суспільство, а воно не "ходить строєм". Що ми – не КПРС, і у нас дозволені дискусії, власні думки, пошук консенсусу. Все це ми вже пояснювали не раз.

Зупинюся на конкретних звинуваченнях. І відповім на них з точки зору не емоцій, а цифр і фактів.

"Слуги" провалюють голосування.

Кількість законопроєктів, які ми підтримали, не йде в жодне порівняння з нечисленними відхиленими. Ба більше: рекордна кількість рішень ухвалюється конституційною більшістю у 300+ голосів. Ми мобілізували на конструктивну роботу не лише свою фракцію, а й решту колег по парламенту.

Провал програми уряду – червоне світло монобільшості.

Перед голосуванням за програму уряду ми зібрали фракцію і запросили на збори прем'єр-міністра Дениса Шмигаля. Відбулася конструктивна дискусія. Деякі наші депутати відверто казали прем'єру:"Ми підтримуємо вас і вашу команду, але не готові надати імунітет на рік".

Чому так? Думаю, перш за все, через відсутність належної комунікації між урядом і парламентом. Точніше, між окремими міністрами і парламентськими комітетами. Більшість вини тут, звісно, на урядові. Частково виправдати міністрів можна: вони мали величезний обсяг термінових завдань у зв'язку з пандемією коронавірусу та економічною кризою.
Але уряд працює. І ми будемо виправляти комунікаційні помилки.

У кожного олігарха – своя група серед "слуг".

Згадаємо історію незалежної України. У 1990-і роки більша частина нашої економіки опинилася у концентрованій власності окремих осіб. Такого не трапилося у наших сусідів – зокрема, в Польщі. Логічно, що успішні українці робили свої кар'єри в холдингах, які належать великим бізнесменам. Називати їх маріонетками Ахметова чи Коломойського – все одно що називати комуністами всіх, хто народився в СРСР.

До речі, інші варіанти бекграунду "слуг народу" теж не подобаються нашим опонентам. Державна служба? За це обов'язково "прилітає" звинувачення в корупційному минулому. Іноземна компанія? Так це ж "соросята" і "агенти Держдепу"! Малий бізнес? З весільного фотографа не глузував хіба що лінивий.

Поки український капітал сконцентрований в руках декількох власників, проблема олігархічного впливу на політику нікуди не зникне. Важливо, щоб у жодного олігарха не було права вирішального голосу при ухваленні державних рішень. Наразі такого права голосу в них немає.

Разумков, Дубінський та деякі інші "слуги" ведуть свою гру.

Як відомо, з фракції за всю каденцію були виключені троє депутатів. Добровільно не вийшов жоден. Чому? Тому що те, що нас об'єднує, набагато міцніше того, що нас роз'єднує.

Так, Олександр Дубінський критикував позицію керівництва фракції і обидва уряди. Але він все ж став головою Київської обласної організації партії. І отримав особисте завдання від президента: забезпечити на Київщині найвищий результат для "Слуги народу".

Так, Дмитро Разумков має певну самостійність, але вона є наслідком і навіть обов'язком його посади голови Верховної Ради. Навіть за своїм статусом він є позафракційним, як і його перший заступник Руслан Стефанчук.

Наостанок скажу просту, але чомусь не всім зрозумілу річ. Наша фракція – не "сферичний кінь у вакуумі" з популярного анекдоту. Тобто не "вічний двигун" з курсу теоретичної фізики, який працює без сили тертя та поправки на вітер. Якраз навпаки: ми працюємо в умовах справжнього політичного шквалу.

Ми – монобільшість здорової людини. У нас є недоліки, непорозуміння, різні бачення. Але ми існуємо вже рік. Існуємо на практиці, а не в теорії. І не збираємося зникати – як би того не хотілося нашим опонентам.

Євгенія Кравчук, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.