Быть украинцем – это ежедневный выбор

Нещодавно мав нагоду взяти участь у форумі громадянського суспільства у віртуальному форматі "На кордонах". У спеціально створеному ігровому просторі ми дискутували на зовсім не прості теми, зокрема, й національної ідентичності. Це питання є актуальним як з точки зору людини, так і з боку держави, адже без розуміння того, ким ми є, неможливо рухатися далі.

Скептицизм до важливості теми цілком ймовірний: мовляв, це питання не першої шпальти, людям потрібно банально виживати і задовольняти базові потреби. У цьому є сенс. Будь-яка система складається з 80-90% людей, котрі переймаються питаннями власних потреб, а не цінностей. І це не проблема самоусвідомлення, це нормально. 

Є однак кілька "але". Одне із них – російсько-українська війна. Серед зброї російських окупантів – не тільки військова техніка, але й інший, не менш потужний інструмент – люди, котрі живуть виключно потребами, адже ними легко маніпулювати. Вони пливуть за течією і не тому, що добре її знають, а тому, що звикли до неї.

Так, перебуваючи у полоні, я зустрівся з дуже великою кількістю людей різних, з різним життєвим бекграундом: це були і карні злочинці, і люди випадкові. Що побачив? Вони і справді не розуміють, хто вони, чому досі так жили, що спонукало їх до тих чи інших дій. Коли запитуєш їх "навіщо?" (а це питання ціннісне), вони відповідають на питання "чому?" (питання потреб) – "тому що таке середовище", "тому що всі так роблять" тощо.

Тільки взявши відповідальність за себе, усвідомивши, "хто я і НАВІЩО, якою є моя мета", людина виходить на рівень усвідомлення національної ідентичності. А тоді може впливати і на середовище, в якому перебуває.

Національна ідентичність – це питання і національної безпеки

Варто розуміти, що сучасна нація – це не про етнічну приналежність, а про політичну/громадянську ідентичність. Так, люди, котрі загинули під час Революції гідності, були українцями не за категоріями етносів, а за своєю усвідомленою громадянською позицією. Національна ідентичність - це про вибір кожного "ким я є". 

Наприклад, багато кримських татар, як сьогодні бачимо, залишаються ними етнічно, але водночас багато хто із них політично обрали шлях українців. Такий вибір є важливим як для персонального розвитку, так і на рівні громад та нації. Це не про те, аби просто жити на території України, а про відповідальність за мирне небо над цією землею, за збереження її цілісності  та соборності. Це питання національної безпеки.

Національна ідентичність має за основу історію, історичну пам’ять. До речі, у підручниках ми часто вивчаємо історію українського етносу, українського народу, але не України. А де в історії України, наприклад, історія кримськотатарської цивілізації? Яких героїв серед кримців ви знаєте? Зате зараз на кожному кроці говоримо, що "Крим – це Україна". Знаємо, що були часи, коли на території України проживали майже 60% усіх євреїв світу. Чому ми це виносимо за дужки? Це до того, що історична пам’ять також повинна бути соборною.

У національної ідентичності є тіло – історична тяглість, але є й внутрішній стрижень – цінності: свободи, гідності, незалежності, відповідальності тощо. Ми не говоримо про неї як про термін, а як про живий організм, який поєднує невидимими зв’язками мене з іншими.

Бути українцем – не просто модно, це гідно

Усвідомлення ідентичності кожен переживає по-своєму: випробувані життям люди – глибше, хтось же залишається на рівні етнічності: я українка/ець, бо народився в Україні, мої родичі теж звідси. Це не статика, а щоденний процес ухвалювання рішення/ вибору.

У інформаційному просторі звичним є наратив, що потрібно "почути Донбас", необхідно налагодити діалог між Заходом і Сходом. І тут важливо підкреслити, що таких монолітів, як західні регіони чи східні, просто не існує. Хочеш бути почутим – скажи, територія у 21 столітті не є для цього перешкодою. Коли починалася російсько-українська війна, ми, хто усвідомлювали себе українцями, виходили на проукраїнські акції і голосно заявляли про свою позицію.

Ми повинні працювати над деокупацією свідомості тих людей, які з різних причин не задумуються над власною ідентичністю і стають розмінною монетою зовнішнього впливу. Не потрібно примусово їх схиляти до тієї чи іншої позиції. Який меседж маємо надіслати натомість? Потрібно зробити все, аби Україна була для них привабливою, нехай спочатку з точки зору задоволення потреб, а потім і цінностями – свободи, прав людини, правової держави, що не переслідує за позицію, мирного співіснування людей з різними поглядами. Вони мають все більше укорінюватися у наше повсякдення. Треба показати, що бути українцем – це не просто модно, а і гідно. 

Такі дискусії мають відбуватися частіше, бо вони дають поштовх розвитку нашого суспільства. Форум "На кордонах" дав поштовх тому, аби вони нарешті вийшли за межі академічних кіл до широкого загалу та мали практичне застосування. 

Ігор Козловський, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.