Пацифизм не спасает, господин Зеленский. Уроки Второй мировой для президента

Україна відзначає День пам'яті та примирення. Багато хто завтра святкуватиме День перемоги. Хтось просто пом'яне загиблих у війну родичів. Хтось ходитиме "безсмертним полком".

І буде різноманіття у соціальних мережах: чиї діди насправді воювали, з ким і проти кого. І хто кому стріляв у спину чи потилицю.

Є упороті. Є ті, хто знає і думає. Є ті, кому фіолетово. Упоротих вже нічим не візьмеш: бігатимуть з портретами НКВДистів чи Сталіна-Жукова-Ватутіна.

А молодих та ще не дуже старих треба вчити, вкладаючи їм розуміння, базоване на історичних фактах. У кого каша в голові – якось її треба перемішувати. До останніх належить 42-річний президент України.

1) Головним уроком Другої світової для Зеленського має стати щеплення від пацифізму.

Коли у 1940-му році частина французького суспільства захворіла на пацифізм, люди на аеродромах перекривали злітні смуги, щоб англійські льотчики, котрі захищали небо Франції як своє, не могли злетіти.

Пацифісти потім все одно отримали, крім національної ганьби, сотні тисяч замучених євреїв – громадян Франції, патріотів-підпільників, партизанів, бійців армії де Голля.

Пацифізм не рятує, Володимире Олександровичу.

До речі, Чехословаччина першою капітулювала. Символічно, що Прагу визволили останньою.

І, боронь Боже вас, перекривати шлях нашим воїнам, коли вони йдуть у бій. Вони це роблять для усіх нас, а не для себе. Навчіться це цінувати.

2) У перші дні війни Червона армія просто розбігалася. Армія, набрана переважно із молодих селян, добре пам'ятала Голодомор. Вона була невмотивована воювати за Сталіна. 

Лише потім, коли люди побачили, що Гітлер не кращий, українці взялися до зброї. Пане президент, не демотивуйте українців захищати свою землю.

Хоча у вас цього і не вийде. Українці захищатимуть Батьківщину навіть тоді, коли дезертирують командувачі. Єдина армія без держави, яка героїчно боролася з обома хижаками, – це УПА. І це урок для всього світу.

3) Євреї у Другій світовій отримали Холокост. Це стало для їхніх лідерів викликом. Вони створили свою державу, а у ній – надзвичайно сильну армію і Мосад, мабуть, найкращу спецслужбу світу. 

Володимире Олександровичу! Повчіться у євреїв Ізраїлю, як треба любити армію.

4) Урок для всього цивілізованого світу, а не лише для президента України: ніколи не домовляйтеся з Мордором. Здасте Чехословаччину заради миру – і  війна все одно прийде.

Володимире Олександровичу, рішуче закликайте світ гуртуватися у боротьбі за Україну. І кажіть їм, що коли вони стоять за нас – стоять і за себе. А Мінські змови Єрмака і Кучми – не кращі за Мюнхенську змову.

5) Не довіряйте Путіну. Не ставайте до колаборації. 

Був такий собі генерал Вальтер фон Зейдліц. Представник славетного пруського роду. Попав під Сталінградом до полону. Перейшов на бік Сталіна. Очолив "Союз німецьких офіцерів" – організацію, яка агітувала німців здаватися. Думаєте, його після війни відпустили чи він перший поїхав додому? Ні, після війни його ще десять років тримали в тюрмі. А в цей час його сім'ю обпльовували в Німеччині як сім'ю зрадника. 

Путін – послідовник Сталіна. Зрада потрібна ворогові, зрадник – нікому. І навчіть цьому пана Єрмака.

6) Німеччина після війни провела денацифікацію. І стала іншою. А ви хочете зупинити декомунізацію. Щоб ми залишилися совком? 

Для прикладу. Пересувні військкомати Воронезького фронту підгрібали хлопчиків 1924-26 року народження і без підготовки, у самих свитках кидали їх на загибель на Дніпровські плацдарми. СОТНІ ТИСЯЧ. Жуковське "бабы новых нарожают" – ставлення генералітету РККА до українців. Свитки на хлопчиках, які так і не стали батьками цілого покоління українців, – символ ставлення Мордору до українців.

Пам'ятник Ватутіну в Києві чи Жукову в Харкові – це іржавий цвях у нашу пам'ять.

7) Сталінська пропаганда з часів війни плодила міфи і символи. Це саме зараз робить і путінська пропаганда. Тому невідомими залишаються імена героїв українців тієї війни. Навіть прапор над Рейхстагом причепила група бійців. Тільки ім'я її командира, лейтенанта Береста, викреслили з історії. Так само у Сталінграді усі знають будинок місцевого жителя сержанта Павлова. А про те, що поруч стояв будинок лейтенанта Заболотного (криворіжця, до речі), знають лише спеціалісти.

Тому Путін і каже, що рускіє могли б розбити Гітлера самі. Ага.

Володимире Олександровичу! Шануйте героїв українських, а не нав'язаних Кремлем. Героями для нас мають бути і ті, хто ліг з гранатами під танки Гудеріана, і ті, хто підірвався в букерах 50-х, щоб не здатися нелюдам з НКВД.

Власне, ви без українців точно нічого не виграєте.

8) Вміння домовлятися з опонентами, навіть якщо вони тобі не подобаються – корисна навичка. Непримиренними ворогами були Черчилль і Сталін. Але для спільної перемоги над Гітлером вони об'єдналися. І лише тому перемогли. 

Пане президент! Можливо вам некомфортно з Порошенком чи з Рахманіним. Але ж для боротьби з Путіним чи Коломойським, ворогами українського народу, вони можуть стати вашими союзниками. Цініть їх.

9) Не вірте підлабузникам, які називають вас найвеличнішим лідером сучасності. Не дайте вам наклеїти погони генералісімуса, як це зробили підлабузники Сталіна. Чи пізніше маршала Брежнєва. Он Рузвельт і Черчилль обійшлися без славоблудства. І нічого. Меншими не стали. Черчилля "мудрий англійський народ" після перемоги прокотив на виборах із "вдячності". І навіть це його не зменшило у очах нащадків.

10) Знайте, Путін може напасти. Кожен день може стати 22-м червня. Не повторіть помилку Сталіна. Просто знайте: Путін може напасти кожного дня. Бо він – реінкарнація і Гітлера, і Сталіна у 21 столітті. Щоб вірити у майбутнє України, нам потрібні армія і мова. Десь так.

Зараз за аналогією із Другою світовою у нас Сталінград. Чи Ель-Аламейн. Чи Гуадалканал. І здавалося тоді, що солдати Осі зараз переможуть. Але союзники по антигітлерівській коаліції вистояли. Щоб потім зустрітися на Ельбі у квітні 45-го. Чи на лінкорі "Міссурі" 2 вересня 1945-го.

А вистояли, тому що спиралися на здорові сили своїх народів, а не на дезертирів, колаборантів, пацифістів і усіх "моя хата скраю".

Так і ми. Здається, крах України не минучий. Нас штовхає у прірву ворог зовнішній зі своїми колаборантами тут. Нас штовхає до прірви ворог внутрішній – олігархи і корумповані чиновники.

Але ми можемо вистояти, спираючись на здоровий глузд і здорові сили.

І пам'ятайте: місія України у світі – стояти на краю цивілізації і захищати її від різних орд. І знищувати імперії. Скільки їх було від Аварського каганату до Третього Райху. Залишилася одна – Московська.

І Україна її перестоїть. З вами чи без вас. Знайте це.

Слава Україні! No pasarán!

Віктор Бобиренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.