(Не)прикосновенные? Стоит ли ждать депутатских "посадок"

Про новий порядок притягнення народних депутатів до кримінальної відповідальності писали практично всі українські ЗМІ. А кілька свіжих кримінальних проваджень щодо нардепів додали цій темі актуальності. 

З подачі медіа багато хто вважає, що нинішній порядок значно спростив процедуру притягнення до кримінальної відповідальності правопорушників, що мають депутатський мандат. Але чи так це насправді?

Дійсно, з Конституції України виключили норму, згідно з якою депутати Ради не могли були притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані без згоди парламенту. 

На перший погляд, це начебто розв'язує руки правоохоронцям. Але є деталі, про які знають далеко не всі. Давайте порівняємо, що було і що маємо тепер.

І раніше, і зараз правоохоронці мали право без будь-яких санкцій та спеціальних дозволів оглянути місце події. І тут немає ніякого значення, хто виступає підозрюваним – звичайний громадянин або депутат. 

Зовсім недавно, якщо з самого початку було відомо, що злочин скоїв народний обранець, слідчий після огляду місця події реєстрував кримінальне провадження за фактом скоєного. І йому не було потрібно ніяких дозволів для того, щоб призначати експертизи, витребувати необхідні документи, допитувати свідків, виносити постанови і т.д. 

Але коли потрібно було провести негласні слідчі дії або вручити депутату підозру, то тут потрібна згода Верховної Ради, куди з поданням звертався генпрокурор.

Тепер такої згоди від парламенту не потрібно, але з'явилися інші новації, які ускладнюють роботу слідчих по "депутатських" справах. 

Нині, якщо слідству відомо, що злочин скоєно депутатом, то генеральному прокурору, а не Верховній Раді вирішувати питання про притягнення до кримінальної відповідальності. 

Що тут поганого, спитаєте ви? Адже так можна уникнути тонкого моменту корпоративної солідарності, коли народні обранці "не здають своїх" (а таке бувало не раз). 

Але в Кримінальному процесуальному кодексі з'явилася стаття 482-2 - "Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, обрання запобіжного заходу, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій щодо народного депутата України". І саме вона робить розслідування відносно нардепів досить непростим в процесуальному плані. Хоча формально вони начебто стали "доторканними".

Почнемо з того, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення нардепом повинен вносити не рядовий прокурор або слідчий, а лише генеральний прокурор України або особа, яка виконує його обов'язки. 

Практично всі наступні кроки слідчого (від обрання запобіжного заходу і обшуку до негласних слідчих (розшукових) дій) повинні бути узгоджені з генпрокурором або особою, яка виконує його обов'язки. Інакше весь масив зібраних доказів не буде мати в суді ніякої доказової сили.

Якщо ж правоохоронцям спочатку не було відомо, що злочинець має депутатський мандат, а на фігуранта вийшли в процесі розслідування, то всі докази, зібрані по "звичайній" процедурі, повинні бути повторно "легалізовані". При цьому відкривається ще одне кримінальне провадження стосовно вже народного депутата!

Після цього слідчий подає клопотання слідчого судді, попередньо погодивши його з генпрокурором (або особою, яка виконує його обов'язки). У ньому він повинен попросити надати доступ до доказів і матеріалів, зібраних раніше, коли правоохоронці ще не знали, що в справі замішаний депутат і розслідували злочин "звичайним" порядком. 

Тільки після цього матеріали першого провадження можна буде долучити до матеріалів другого і продовжувати розслідування під жорстким контролем генпрокурора – за тією самою специфічно "депутатською" процедурою, описаною в статті 482-2 КПК. 

Тобто явно передчасно говорити про те, що правоохоронці будуть розслідувати депутатські справи більш ефективно або швидше, ніж раніше.

Який може бути вихід із ситуації? Це внесення змін до ст. 482-2, які б залишили виключно генпрокурору повноваження підписувати підозру депутату. 

Всі інші процесуальні дії, якщо ми говоримо про реальне "зняття недоторканності", цілком можна залишити слідчому, процесуального прокурору, який за ним наглядає, та слідчому судді.

Василь Федитник, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.