Год грандиозного разворота Зеленского

Цей рік розпочався з грандіозного розвороту. За перший квартал провладна еліта вирішила завернути все, що бодай якось рухалось в сторону західних практик. 

Ще рік тому кандидат в президенти Зеленський обіцяв непересічні реформи від себе, включаючи продовження окремих успішних ініціатив свого попередника Порошенка. 

Проте нині все кардинально змінилось. Зрештою все можна оцінити, проаналізувавши найбільші втрати. Серед таких бачу три ключових сигнали щодо звертання реформ:

1) Зміна генпрокурора, що успішно проводив реформу органів прокуратури. Тільки на першому етапі було звільнено 55% прокурорів з Генпрокуратури (згодом – Офісу генпрокурора), які не відповідали критеріям доброчесності або професійності. 

Окрім цього, зроблено ще купу нововведень: надано змогу набирати професіоналів з-поза системи, дано старт тренінговому центру, створено підвалини для e-case management тощо.

Наразі нова очільниця Офісу генпрокурора Венедіктова поступово гальмує процеси. Вона не тільки прилаштувала біля себе звільнених Рябошапкою прокурорів, але й відтіснила міжнародників від участі в обранні на адміністративні посади прокурорів, а саме – знищила паритетну репрезентацію в складі кадрових комісій. 

Також вона вже наперед визначилась з тим, що програють всі судові процеси прокурорам, які оскаржували звільнення за результатами співбесід.

2) Руйнація медичної реформи, яку Зеленський днями непрямо назвав катастрофою. Хоча ми вперше за 30 років почали відчувати себе "людьми" з сімейними лікарями. 

Реформу значно обмежать, надавши пріоритет "всім потроху", а не "гроші ходять за пацієнтом". Іншими словами, ми повертаємось до радянських практик типу системи Семашко. 

І кожен маленький успіх є кроком вперед. Сімейні лікарі – успіх. Приватні клініки, з якими підписуємо декларацію, – успіх. Поступова модернізація лікарень – теж успіх. Навіть закриття неефективних лікарень, що не надають послуг, а тупо витягують кошти платників податків – ще один успіх.

Все це зараз завернуть, бо за півроку відбудуться місцеві вибори. Реформа непопулярна. Отож, одним пострілом вбивають відразу двох зайців – відкривають корупційну "скриньку Пандори" для своїх і задовольняють людей, які досі не розібрались, як користуватись послугами.

3) Новий міністр економіки Петрашко назвав систему "ProZorro" дивною, хоча вона дійсно зменшила корупційну маржу і зробила ідентифікацію зловживань набагато легшою. Систему або обріжуть, або модифікують. Зрештою ціль буде одна – електронна система закупівель має не заважати красти, а допомагати це робити.

Всесвітнє визнання ефективності використання подібних систем, вочевидь, для нового міністра не є аргументом. Краще займатись прямим протекціонізмом. Тільки потім з'ясується, що у цього протекціонізму є прізвища. Зазвичай вони співпадають з прізвищами відомих політиків чи бізнесменів.

Можна дискутувати, чи є це саме тими трьома реформами, за якими варто стверджувати: змін не буде. Безумовно, можна замінити одну з них на інші приклади відкату. На підході, до речі, зміщення керівництва НАБУ або зміни очільника Нацбанку. Як мінімум, такі "реформи" спробують провести. Але всі ці приклади демонструють ключове – розворот зі спроб щось змінити на консервацію стану справ.

Тепер немає аргументів, щоб стримувати себе в прогнозі: рано чи пізно нас очікує політична турбулентність, яка зрештою призведе до протестів, акцій прямої дій чи дострокових виборів. 

І мені особисто такий перелік можливостей не подобається. Бо не бачу великої ефективності кожних 5 років збиратись на революцію через те, що еліти, пірнаючи у воду, швидко запливають за буйки. До слова, це стосується майже кожного з президентів України.

Першого мало хто згадає при владі. Другого підібрав під світлом софітів зять на яхті. Третього рятували з води із мінімальним рейтингом. Четвертий вирішив поплисти в сторону північних сусідів. П'ятий більше опікувався своїм бізнесом і періодично брехав. 

Нинішній – шостий – за рік так і не навчився думати самостійно, постійно заповнюючи свою інтелектуальну комірку власними знаннями. Натомість він орієнтується на позицію товариша з російським прізвищем або друга-сценариста, що нині є ключовим радником.  

Проте краще жахливий кінець (швидке і болюче падіння монобільшості СН), ніж жах без кінця (ще 4 роки чекати на зміну влади).

Кожен поворот "не туди" буде позначатися на сприйнятті як всередині країни, так і ззовні. Реформи не бувають солодкі в процесі, радіти можна лише результату. Результату, якого не буде, якщо не перетерпіти складні процеси, що трансформують чи то орган публічної влади, чи то цілу галузь.

Проте обиратиме саме ВІН. Це його персональний вибір, його грандіозний розворот. Як і політичну відповідальність, до слова, також нестиме Володимир Зеленський. 

Шкода, якщо ми знову втратимо 5 років. Але українцям, як бачимо, не звикати. 

Зеленський же, в свою чергу, мріяв залишитись народним улюбленцем після 5 років президентства. А цього за відсутності справжніх реформ може і не статись.

Олександр Лємєнов, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.