Интервью Гиркина и Поклонской – источник доказательств международных преступлений?

11 та 18 травня 2020 року Дмитро Гордон виклав на своєму ютуб-каналі інтерв'ю з двома особами, яких українські, а у випадку одного з них ще й датські правоохоронні органи підозрюють у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів. 

Тероризм, численні вбивства, державна зрада, збиття літака рейсу МН-17, в результаті якого загинуло 298 людей, 83 з яких діти, катування – це далеко не повний список злочинів, в яких звинувачують Ігоря Гіркіна та Наталю Поклонську. 

Мова не йде про злочини, які було вчинено звичайними громадянами, під час звичайного перебігу життя:  Ігорь Гіркін – офіцер ФСБ (ймовірно, у відставці),  Наталія Поклонська – "прокурор Криму", призначена окупаційною владою, в подальшому депутат Держдуми РФ. 

Злочини вчинено під час анексії та подальшої окупації Кримського півострова та збройного конфлікту на сході України. А тому є всі підстави підозрювати цих осіб у скоєнні воєнних злочинів під час міжнародного збройного конфлікту і притягати їх до відповідальності в індивідуальному порядку як воєнних злочинців в Міжнародному кримінальному суді та/або Росію як державу за порушення її державних зобов'язань в Європейському суді з прав людини, або в Міжнародному суді ООН та непрямо в численних міжнародних арбітражах. 

Такою є робоча правова позиція України щодо цих осіб. Але, як будь-яка правова позиція, на якій будується подальша стратегія ведення цих надскладних за фактажем та доказоваю базою справ безпосередньо в міжнародних судах, вона може бути сильною, а отже, виграшною або слабкою – програшною. Сильна правова позиція формується зокрема й за рахунок здатності передбачити позицію опонента. Це знання допомагає визначити свої слабкі місця та позбутися них, зібравши необхідні докази.

Читайте також: Зізнання у держзраді та диверсіях: правоохоронці визначили, що цінного в інтерв’ю Поклонської та Гіркіна

Навздогін інтерв'ю Гіркіна Гордону, або "Свобода слова" як зброя у війні проти України

Впродовж усього періоду збройного конфлікту на території України перед міжнародними судами та спільнотою стоїть екзистенційне питання – чи є збройний конфлікт в України міжнародним. І це не те питання, яке вирішується політичними деклараціями. Воно має єдиний шлях вирішення: надання беззаперечних доказів на користь того, що Росія здійснювала та здійснює загальний  або ефективний контроль на території Криму та в окремих районах Донецької та Луганської областей.  

Всередині держави сумнівів немає, але проблема полягає в тому, що де-факто Україна не змогла поки що це довести з абсолютною впевненістю на міжнародному рівні, адже жодного однозначного рішення з цього приводу жодного з міжнародних судів наразі немає. 

Відсутність цих рішень може бути пояснена різними чинниками: довгий процес розгляду справ, відсутність беззаперечних доказів з однієї або з іншої сторони процесу, відсутність політичного консенсусу тощо. Але очевидним є одне: якщо задача полягає в тому, щоб Росія та її громадяни понесли відповідальність за свої дії, такі рішення мають бути і Україна має зробити все, для того щоб зібрати та надати відповідні докази.

Щодо позиції опонента, яку також "чує" міжнародна спільнота і докази щодо якої так само отримують міжнародні суди: на сході України "від самого початку триває громадянська війна" і це було "добровільне волевиявлення кримчан возз'єднатися з РФ", "не було ніякої агресії, анексії чи окупації" тощо. Це й був лейтмотив цих двох інтерв'ю. 

В загальному контексті, дійсно, вони можуть сприйматись антагоністично. Мовляв, навіщо надавати майданчик воєнним злочинцям, які в цілому просувають ідею ворога і нічого нового не сказали.  Але, з правової точки зору, вони мають велику цінність саме для виявлення слабких місць в позиції як українських правоохоронних органів в провадженнях, які вони розслідують, так і для передачі фактів, встановлених під час цих розслідувань до міжнародних судів.  

Поклонська і Гіркін розповідали детальні покрокові історії того, як саме відбувалась анексія та окупація Криму та початок збройного конфлікту на Донбасі і яку роль вони відігравали, в якому статусі вони діяли. 

Крім того, кейс Гіркіна актуалізував необхідність врегулювання питання щодо створення та діяльності приватних воєнних кампаній (фінансова підтримка від Малофєєва) не тільки на національному рівні, але й необхідність визначити позицію міжнародного права до діяльності таких організацій, адже їхнє використання стало очевидним та  розповсюдженим саме під час цього збройного конфлікту. 

Звісно, що все, що було сказано підлягає верифікації українськими правоохоронними органами та формулюванню відповідної аргументації перш, ніж  передавати в міжнародні суди, але в цілому ці дві особи розкрили та озвучили суть позиції РФ.

Тому, яким би не було особисте ставлення до Дмитра Гордона, він фактично надав Україні додатковий інструмент, який, якщо використати його розумно, може бути дуже ефективним і зіграти на користь Україні у вкрай важливих процесах міжнародного правосуддя.    

Надія Волкова, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.