"Карантинные" иски против правительства: почему они важны и каковы их перспективы?

Медіа та правники уже неодноразово акцентували увагу на тому, що запровадивши карантин та низку обмежень прав людини, Кабмін кілька разів порушив Конституцію та цілий перелік інших норм вітчизняного законодавства.

Передусім незаконним є звуження прав людини поза режимом надзвичайного стану. Відтак порушення права на вільне пересування, освіту, підприємницьку діяльність, працю є похідними від цього головного порушення. 

Такі дії уряду спровокували цілий спектр приводів, під якими було подано відповідні позови про повне чи часткове скасування 211-ї постанови та дотичних нормативних актів. 

А нещодавні заяви головного санлікаря Віктора Ляшка про профілактичні залякування українців обмеженнями, які не мали протиепідеміологічної мети, підтвердили необхідність оскарження цих дій.

Тільки протягом періоду з 6 по 9 квітня 2020 року канцелярією Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровано щонайменше 11 позовів до Кабміну. 

Зокрема, позивачі просять суд визнати протиправними пункти стосовно заборон переміщуватись групою більше ніж із двох осіб, відвідувати парки, сквери, зони відпочинку та спортивні майданчики, а також перебувати на вулиці без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи спеціальний статус, щодо заборони регулярних перевезень, відвідування парків, скверів, роботи закладів харчування та розважальних центрів. Примітно, що позови від бізнесу, який найбільше постраждав від карантину, є одиничними.

Також подано і низку "супутніх" позовів, які не стосуються "карантинної" постанови. Зокрема, житель Одеси позивається до Міністерства охорони здоров'я і просить скасувати наказ МОЗ, яким COVID-19 було включено до переліку небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб. Серед інших вимог позову – витребувати у міністерства всі документи, на підставі яких було видано вказаний наказ, вважаючи документ таким, що порушує його конституційне право на свободу і особисту недоторканність.

Читайте також: Карантинні обмеження: слово за судами

Також відкрито низку проваджень у справах про оскарження розпорядження КМУ про тимчасове закриття КПП з Кримом, а також в цілому пунктів пропуску на кордонах для міжнародного пасажирського залізничного, повітряного та автомобільного і автобусного сполучення. На думку позивачів, оскаржувані розпорядження порушують права громадян, які мають реєстрацію місця проживання на тимчасово окупованій території України, а також права на вільне пересування поза межами нашої держави.

Значний розголос також отримав позов, у якому, крім українського уряду, у якості відповідачів фігурують також Державна рада Китайської Народної Республіки, Офіс Президента України, низка міністерств і відомств, а також 48 народних депутатів України – членів парламентських комітетів з питань бюджету та з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування. 

Громадська організація, яка виступає позивачем, просить суд визнати бездіяльність вказаних відповідачів щодо невжиття належних заходів реагування, спрямованих на захист населення від інфекційних хвороб та запобігання поширенню на території України коронавірусу. Серед вимог – навіть виплата реституції з боку КНР.

Очевидними, проте досі публічно не заявленими лишаються позови щодо сумнівного, з точки зору законності, запровадження фактично неконтрольованого збору та обробки даних щодо пацієнтів, хворих або підозрюваних у хворобі на COVID-19, а також щодо обмеження прав громадян, які мають легальні (чи будь-які інші) підстави для працевлаштування за кордоном – скористатися цим правом і виїхати на роботу в інші країни.  

Як в юридичній спільноті, так і в цілому серед активних громадян думки про доцільність таких позовів розділилися. Одні вважають це "боротьбою за справедливість", інші – "піаром під час чуми". Утім, є всі підстави вважати, що за перебігом розгляду цих позовів будуть стежити і симпатики, і критики. Цьому є кілька причин.

По-перше, можливість оскаржити постанову уряду і отримати шанс на її об'єктивний розгляд – позитивна ознака демократичного суспільства. А невизначеність кінцевого результату – добрий знак і для самої судової системи.

По-друге, з політичної точки зору довести законність своїх рішень і максимально аргументувати їх в суді буде зацікавлений і сам уряд. Відтак зала суду може стати місцем отримання відповідей на багато запитань суспільства, які тонуть у метушні політичних ток-шоу і "теплих ванн" для чиновників під софітами телеканалів. Звісно, ніхто не гарантує, що аргументи сторін будуть бездоганними. Але в цьому і є перевага змагального процесу.

По-третє, за підсумками розгляду адміністративних справ стане зрозуміло, чи мають перспективи цивільні і господарські позови бізнесу про відшкодування шкоди, завданої (потенційно) незаконним рішенням уряду про запровадження карантину.

По-четверте, процес і його результати будуть непоганою стартовою точкою для дискусії про те, наскільки українське суспільство в цілому готове толерувати звуження своїх прав у не до кінця легальний спосіб, якщо такі обмеження потенційно здатні врятувати його від ймовірного більшого лиха. 

І оскільки відповідь на це питання теж не є заздалегідь вирішеною, уже навіть сам процес такої розмови буде дуже пізнавальним для самих громадян, що є запорукою для подальшої побудови громадянського суспільства з його різноманітними інститутами. 

 Анатолій Яровий, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.