России и Коломойскому нужно загнать украинцев у пандемическую петлю

Руйнується медіапростір України. Мені здається, залишаються буквально острівці. І я якраз не про нещодавнє звільнення 120 працівників газети "Експрес" (де колись я теж була літредактором). З більшості масмедіа зникли новини. Ті, хто хоч трохи часу читав європейську пресу, зрозуміють, про що я.

До справжніх новин доводиться буквально пробиватися крізь тонни інформаційного шуму.

Останнім часом сталося дуже багато важливого. А людям згодовують медіареальність пандемії (яка з реальністю пандемії має не так уже й багато спільного).

Поговорила з приятелькою. Вона вчителька. Вона розумна. Але вона не має досвіду роботи у ЗМІ, вона не дає собі раду з потоками інформації, в неї немає інструментів, щоб фільтрувати побачене-почуте-прочитане.

Вона не знає, хто зараз є головою Верховної ради. Вона не знає, хто прем'єр (після Гончарука). Після всіх змін в уряді, оглушена пандемією і непевністю щодо власного майбутнього, вона не знає нікого у владі, крім Зеленського і Єрмака. Її наздоганяють тільки пандемійні повідомлення. Або про те, де в травні випав сніг.

І я переконана, що це і є мета нинішньої інформаційної політики. 

Росії і Коломойському треба, щоби з публічного простору зникла політика і політичне, треба розмити ставлення до реальності, загнати споживачів інформації (зокрема в інтернеті, в соцмережах) у своєрідну пандемійну петлю, стимулюючи такі базові емоції, які будуть викликати максимальну пасивність. 

Моя приятелька кілька разів вжила слово "ступор". Але треба розуміти, що цей ступор – спеціально створений продукт. Людей свідомо і цілеспрямовано демотивують, причому це не спонтанний процес, під це вибудовується інформаційне середовище. 

Я дещо зрозуміла ще під час першої прес-конференції Сенцова, де дискредитація журналістів була не очевидною (бо всі бачили тільки спробу дискредитувати самого Сенцова), але цілком стратегічною метою. Зараз ми поволі підходимо до точки неповернення. Сотні безробітних журналістів - дуже поганий симптом для всіх нас. 

По-перше, декого стане набагато легше купити. По-друге, у рази поменшає медіамайданчиків, відповідно, буде легше генерувати медіапотоки в заданих параметрах (зараз головна мета – відірвати споживачів контенту від реальності, стимулювати пасивність – з одного боку, агресію, потребу реваншу і ненависть до Іншого – з другого). 

І я бачу тут тільки два шляхи розвитку ситуації. Або пандемія стане природною причиною пробудження наших масмедіа і наших людей до дійсності (а без цього в нас не буде насправді шансів вижити фізично і вціліти в реаліях руйнації економіки), або більшість громадян України будуть втікати від реальності в летаргію, в ступор, технологічно простимульований з усіх боків інформаційного простору. Суспільство узалежнять на всіх можливих рівнях, поставивши на межу виживання, заженуть в намагання створити і розгорнути симулякри, імітації, на це піде енергія. На справжню роботу, на боротьбу просто не залишиться сили.

І коли вичерпані, спустошені люди справді стануть "гвинтиками" пандемії (а на ній же можна заробляти майже так само добре, як і на війні), вирватися з цього порочного кола буде набагато важче.

Маріанна Кіяновська

Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Маріанни Кіяновської

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.