"Восточное партнерство": хватит Украине топтаться на месте

11 травня Рада ЄС нарешті затвердила та опублікувала висновки про політику щодо країн "Східного партнерства" на період після 2020 року. Це стратегічний документ, який в загальних рисах показує, як європейці планують взаємодіяти зі своїми сусідами на сході Європи та на що можна розраховувати цим країнам. 

Якщо коротко та без дипломатичної еквілібристики, то основні пункти такі: 

― нам важливо продовжувати політику "Східного партнерства";

― ми будемо стимулювати країни "Східного партнерства" робити необхідні реформи;

― ми будемо співпрацювати та зближуватися по багатьох питаннях, зокрема торгівлі, але насамперед по подоланню наслідків COVID-19; 

― ми чекаємо наступного Саміту "Східного партнерства", там поговоримо детальніше. 

Ситуація із затвердженням цих висновків є показовим прикладом для тих, хто не дуже розуміє механізми прийняття рішень в ЄС. Заява по суті підтверджує висновки Європейської Ради від 20 червня 2019 року. Тоді якраз відзначали 10-ту річницю "Східного партнерства". 

Протягом усього часу після цієї дати дипломати країн ЄС узгоджували текст комюніке, розширеної відповіді на нього, а заразом і майбутнє європейської політики щодо своїх східних сусідів. Щоправда, як свідчать ЗМІ, можна говорити про неформальну присутність дипломатів ще однієї країни з-поза меж ЄС ― Росії. Думка Москви впливала на вироблення позиції достатньо сильно. 

По ходу обговорення з'ясувалося, що не всі європейські країни влаштовує теза про "визнання європейських прагнень та європейського вибору східних партнерів", а також викликає занепокоєння вже здійснена візова лібералізація. Щодо питань безпеки взагалі намагалися уникати конкретики і наголошували на "неконфронтаційному підході "Східного партнерства". 

Нагадаю, що "Східне партнерство" виникло у 2009 році як спроба виробити спільну політику ЄС щодо шести східноєвропейських сусідів – Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови та України. Ці країни виділили з загального бачення "Європейської політики сусідства", куди також входили країни на південь від ЄС. 

За 10 років результати співпраці виявилися абсолютно різними для країн. Україна, Молдова та Грузія підписали Угоди про асоціацію, зони вільної торгівлі та отримали безвіз. Натомість, Вірменія обмежилась угодою про партнерство. Можливість підписання подібної угоди розглядає і Азербайджан. Білорусь залишилась холодною до конкретних євроінтеграційних рухів.

Аналогічно проєвропейські реформи розпочали Україна, Молдова та Грузія. Лише вони заявили про бажання отримати членство в ЄС. Як результат – кожна з країн поплатилась посиленням російського втручання у внутрішньодержавні справи. Найдорожче, безперечно, це обійшлося Україні. Свій проєвропейський вибір ми уже 6 рік відстоюємо на війні проти Росії. 

Таким чином, можна зробити висновок, що формат співпраці в рамках "Східного партнерства" визначають самі країни, а не ЄС. В тому сенсі, що європейці не розуміють, що робити з цими країнами. Умовно кажучи, якби Україна після 2013 року не змінила б свій курс в сторону Росії, що б робив Європейський Союз? Судячи з опублікованого в 2020 році комюніке, нічого.

Разом з тим, чи отримали проєвропейські прагнення належну оцінку зі сторони європейських політиків? Судячи з опублікованих висновків по "Східному партнерству", ні. Ми отримали достатньо розмите і нечітке бачення форматів подальшого партнерства, а також, що найголовніше, перспектив набуття членства в ЄС. 

Така стратегія є пустою і не робочою. Це тупцювання на місці. Вона не відповідає ані контексту і враховує інтереси лише однієї країни ― Росії. Як це можна  змінити? 

По-перше, українській владі необхідно відновити більш активну роботу на європейському дипломатичному полі. В час, коли Москва посилює свою присутність в Європі, українська влада або пасивно реагує, або взагалі відсиджується в стороні. 

Показовою була ситуація з поверненням російської делегації в ПАРЄ і реакцією президента Зеленського. Окрім того, небезпечне бажання "дивитися в очі" Путіну, згортання важливих реформ та секторальної інтеграції, грають на руку проросійським силам в ЄС. Нашим дипломатам необхідно повернутися до активної роботи з міжнародними партнерами щодо безальтернативності європейського вибору і відбивати спроби легітимізації Росії на всіх можливих майданчиках.

По-друге, потрібно ініціювати діалог між Україною, Грузією, Молдовою з одного боку та ЄС з іншого про необхідність розробити окрему стратегію взаємовідносин з нашими країнами. Так, як свого часу "Східне партнерство" виокремили із загальної політики "Європейської політики сусідства". Важливо відстоювати позицію, що нова стратегія ЄС має обов'язково включати перспективу членства в ЄС і розширення безпекової співпраці. "Східне партнерство" має стати першим кроком до вступу в об'єднання. Ми платимо достатню ціну за свій проєвропейський вибір і можемо справедливо розраховувати на відповідну підтримку. 

По-третє, необхідно проговорити чіткі подальші кроки подальшої інтеграції, що будуть свідчити про продовження поглиблення нашої співпраці. Зокрема, довести до кінця питання скасування роумінгу, поглиблення співпраці в сфері зеленої енергетики, зменшення комісій за банківські перекази тощо. Це не враховуючи загальної дорожньої карти реформ, спрямованих на євроінтеграцію. Такі кроки важливі як продовження символічного зближення на рівні конкретних речей для людини і держави. 

По-четверте, необхідно отримати відповіді від європейських політиків щодо того, якими вони бачать формати співпраці в рамках оновленого "Східного партнерства". Чим для них, власне, є партнерство? Це просто економічна співпраця, підтримка реформ чи перший крок до вступу в ЄС? Якою є політика Європи стосовно східних партнерів? Яка роль Росії в регіоні? Чи готові європейські країни стримувати агресивні дії Кремля? Чи готові поступитися своїми інтересами тут? Наша дипломатія та представники на міжнародній арені мають стимулювати обговорення і отримати чесні відповіді.

На жаль, за 10 років існування "Східного партнерства" Європа так і не змогла виробити єдиного погляду, що являють собою країни на схід від кордону ЄС: частину Європи, фронтир чи території, що не мають перспектив входження до європейської спільноти. 

Без чіткого розуміння цієї базової установки про 20-ту річницю "Східного партнерства" можуть взагалі не згадати. Країни, що активно працюють над входженням до європейської спільноти, потребують розуміння своїх перспектив. 

"Східне партнерство" має бути переформатовано. Наступний саміт або принесе радикальні зміни, або стане останнім. Наша роль у цьому суттєва. 

Українській владі необхідно перейти від пасивного реагування до проактивної діяльності на європейській арені. Якщо декларована Зеленським і його командою євроінтеграція є реальним пріоритетом зовнішньої політики. Інакше Росія не втратить нагоди загнати нас в геополітичний кут, з якого вихід лише один ― в лещата "братських" обійм. 

Олексій Гончаренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.