Ветеранская конституция может быть заблокирована

Останній понеділок травня у США відзначають День пам'яті (Memorial Day). У цей день десятки і сотні тисяч людей згадують своїх загиблих родичів, відвідують військові цвинтарі та обов'язкові урочисті паради. 

Існує чітко визначена традиція відзначення цього свята. Наприклад, в першій половині дня приспускають державний прапор. Це символізує сум за загиблими. А по обіді прапор піднімають. Це означає відродження держави та нових надій.

Я завжди була вражена неймовірним духом патріотизму в "старій" Америці і шанобливим ставленням до статусу захисника. Ми всі по-доброму  заздрили американським ветеранам і мріяли започаткувати такі ж шанобливі традиції в Україні.

Саме тому напрямок вшанування пам'яті, розробка ритуалу поховань стали одним із найбільших пріоритетів нашої команди. Ми разом із нашими партнерами із різних ініціативних груп довго "пробивали" саму ідею відзначення Дня пам'яті, а потім працювали над розробкою Ритуалу оповіщення та поховання. 

Про започаткування Дня вшанування пам'яті (29 серпня) ми дізналися на минулорічному ветеранському форумі (24 серпня). Це був великий "інсайд" та обіцянка нової влади. Тоді ж на Форумі було презентовано перший пакет напрацювань щодо Ритуалу вшанування та оповіщення. 

Вже в листопаді минулого року ми завершили внутрішню роботу і почали тривалий етап погодження з різними органами влади. Станом на січень всі формальні процедури були завершені. Потрібна була політична воля для їх реалізації.

Події зі збитим у січні українським літаком в Тегерані та подальшої ТБ-картинки зустрічі тіл загиблих українців активізували питання реалізації Ритуалу для загиблих захисників України в російсько-українській війні. Проте на сьогоднішній день в силу різних об'єктивних та суб'єктивних причин Ритуал поховання та оповіщення так і не був застосований.

Цей напрямок роботи нашої команди є одним із найбільш болісних для мене. У мене немає пояснень, чому готові розробки досі не можуть бути реалізовані…

Системні зміни проти ручного управління

Минулого тижня ми презентували вже затверджений усіма зацікавленими спільнотами проєкт Закону "Про статус ветеранів". Наша команда його називає ветеранською конституцією. 

В цьому документі ми закріпили всі ті принципи державних ветеранських політик, які розробляли увесь цей час. Простою мовою Закон – це системний продукт, який мав замінити практику ручного керування.  І це друга помилка нашої команди. 

Ми були впевнені, що головне – консолідувати всіх зацікавлених осіб, розробити якісний документ, і тоді законопроєкт технічно буде проведено через парламент. Як з'ясувалося, нам не вистачило буквально тижнів для того, щоби зробити це самостійно.

За інсайдерською інформацією, в парламенті є сили, що прагнуть максимально відкласти або навіть переформатувати цей процес. Не хочу вдаватися у подробиці, будувати теорії змов чи поширювати плітки, але факт залишається фактом: ветеранська конституція може бути поставлена на паузу.

Гальмування системи медичної реабілітації

Коли ми вивчали досвід медичної реабілітації ветеранів в США, у маленькій 3-мільйонній Грузії, в Ізраїлі, я була вражена фундаментальністю підходу та якістю медичних і реабілітаційних послуг. Можу впевнено заявити, в Україні аналогів таким послугам ще не існує.

Наша напівволонтерська команда в Мінветі працювала над тим, щоби запровадити окремі розробки. Для цього ми підтримали створення центру психологічної реабілітації у Лісовій поляні. Планували створити центр сімейної реабілітації у Клевані. Готували окремі ветеранські проєкти для шпиталю у Циблях.

Окремий напрямок – розробка стандартів психологічної реабілітації ветеранів. Протоколювання та стандартизація послуг – це єдиний шлях до кардинального підвищення якості послуг як медичної, так і психологічної реабілітації.

У цьому контексті окремий напрямок – реабілітація через спорт. Спочатку ми переформатували проєкт "Ігри нескорених", почали розробку документації для створення надсучасної спортивної реабілітаційної бази для ветеранів.

Освіта та підприємництво як елементи соціалізації

Підтримка ініціативи та мотивації – найефективніший принцип соціалізації ветеранів. Молоді хлопці та дівчата, які повернулися з війни, дезорієнтовані їхньою "непотрібністю" для країни. 2/3 побутових конфліктів починаються з фрази "я вас туди не посилав".

Наша команда надзвичайно велику увагу приділяла освітнім проєктам та підтримці підприємницької ініціативи для ветеранів. Окрім окремих житлових програм за принципом співфінансування, ми закладали також механізми підтримки ветеранського бізнесу у програмі "5-7-9". Це було непросто – ми змушені були воювати тут на всіх фронтах (від Мінфіну до Мінсоцу). 

Але напрацювання існують, політична воля є (була на той момент). Цю проблему можна зрушити з місця. Хоч, визнаю, ми не змогли це зробити вчасно. 

Для чого я все це веду? Відчуття незавершеності – найбільш дискомфортне. Але водночас воно є найоптимальнішим стимулом. Увійшовши у всю цю ветеранську кухню, вийти з неї вже нереально. Зараз слід шукати нових механізмів розвитку цих та інших ветеранських проєктів.

Головна проблема в цьому – недостатня політична воля керівництва держави. І один із механізмів формування та посилення такої політичної волі – ефективна робота громадських інституцій.

У рамках Фонду "Повернись живим" ми сформували сьогодні унікальну dream-team – команду переможців, здатну перевернути світ. І знаєте, здається, важіль ми нащупали.

Оксана Коляда, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.