Партийный барьер: способны ли партии выдвигать кандидатов в малых общинах?

На минулих місцевих виборах, як вирішили законотворці, усі міста обирали депутатів за партійною системою. Партії мали подолати 5% бар'єр, і до ради проходили кандидати з вищим внутрішньопартійним рейтингом. Жодної залежності від кількості виборців не було. 

Тож вийшло так, що міста обласного значення, які були значно меншими за деякі села й селища в тій самій області, обирали за партійною системою, тоді як на рівні сіл та селищ, де кількість виборців могла бути значно більшою, залишалася мажоритарка. 

Парламент таки ухвалив Виборчий кодекс, і відтепер законотворчий орган держави буде формуватися за партійним принципом та відкритими списками.

Для місцевих рад Виборчий кодекс теж передбачає таку систему, але лише тоді, коли громада має понад 90 тисяч виборців. Оскільки навіть після збільшення розмірів громад такому критерію відповідатимуть переважно обласні центри та ще з десяток населених пунктів, то у  "Слузі народу" вже ведуть мову про те, аби знизити цей поріг до 20 чи й 10 тисяч виборців.

Громадський рух ЧЕСНО вже робив моделювання на прикладі Київщини, які ОТГ можуть підпасти під такий критерій.

Партійна спроможність

Для розуміння: на виборах до Верховної Ради 2019 року балотувалися 22 партії. На місцевих виборах у Київщині у 2015 році ситуація виглядала таким чином.

Аналіз даних засвідчує, що  "Батьківщина", БПП, Радикальна партія Олега Ляшка,  "Свобода" були представлені в кожному місті. Майже всі міста охопили "УКРОП",  "Опоблок" і  "Наш край". 

Десь половину громад охопили  "Самопоміч",  "Громадянська позиція",  "Сила людей" і регіональна партія ексмера Ірпеня Володимира Карплюка  "Нові обличчя".

Якщо порівняти ці показники з тими, які були в партій на загальнонаціональному рівні 2015 року і зафіксовані на сайті ЦВК, то перша десятка істотно не зміниться.

Але якість партбудівництва в Україні є доволі низькою. Дуже часто замість політичних партій до влади приходять політичні проєкти. Над розвитком партосередків по суті мало хто працює системно.

Технічні партії

В Україні доволі низький рівень політичної культури, тому на кожних виборах, від президентських до місцевих, є техкандидати або технічні партії. Їх використовують для того, аби отримати спостерігачів на дільницях, членів виборчих комісій, які відповідають за підрахунок голосів тощо.

Для розуміння: 2015 року на Київщині приблизно 20 партій брали участь у виборах тільки в одній або кількох громадах і не здобули підтримки виборців. Ще 15 партій балотувалися теж в одній чи кількох громадах, проте завели до рад кількох депутатів. Такі малі регіональні проєкти використовують для того, щоб у разі можливості після виборів доформувати більшість у раді.

Так, Партія захисників Вітчизни кандидувалася лише в Ірпені та Бучі, а  "Солідарність жінок України" – тільки в Ірпені. Вони після виборів одразу увійшли в коаліцію з партією ексмера Ірпеня.

Про те, що це технічні партії та їхня партійна система не розвивається, свідчить і те, що на виборах 2015 року Партія захисників Вітчизни на всю Україну мала кілька сотень кандидатів (0,07% від усіх списочників), а  "Солідарність жінок України" – менш ніж сотню кандидатів (0,03%).

Тобто з майже 50 партій, які висувалися на Київщині, лише дещо більше 10 політсил намагалися системно охопити округи у громадах. Решта так чи інакше відігравали суто технічну функцію.

Але зауважимо, що всі ці десятки технічних партій були розпорошені за списками в 24 містах, тому їхній відсоток був не таким значним і приблизно дорівнює тому, що й на парламентських виборах.

Цікаво, що якщо порівняти з виборами до ВРУ, то з-поміж партій, які мають явно технічну природу, балотувалися партія  "Патріот" і Партія зелених України, котрі на минулих місцевих виборах на Київщині висували своїх кандидатів тільки у Броварах та Білій Церкві відповідно. Загалом в Україні на виборах 2015 року вони мали менш ніж 0,5% кандидатів.

Політичний франчайзинг і "тушкування"

Слабкість політичної культури полягає не лише в наявності техкандидатів, а й у тому, що політичні партії перетворюються на франшизу. Коли є високий рейтинг і потрібно провести до влади того, хто сам по собі ніколи б туди не потрапив, тоді політичний бренд працює як франшиза. 

Яскравим прикладом на національному рівні є надання лідеру партії  "Основа" Сергієві Таруті місця в першій десятці ВО "Батьківщина", тоді як кадрові партійці, такі, як народна депутатка Альона Шкрум, опинились у зоні ризику й на межі проходження до парламенту – її поставили у третю десятку.

Так, обласну парторганізацію "Нових облич" і список партії на виборах до Київської облради 2015 року очолив ексрегіонал Дмитро Христюк. До облради партія не потрапила, проте до 8 рад їй таки вдалося завести своїх депутатів. 

Христюк як голова обласного осередку мав би працювати над розвитком партійної структури, щоб 2020 року покращити результати партії на виборах. Після його головування у обласному осередку "Нових облич" рейтинг партії суттєво обвалився. За пів року до нових місцевих виборів Христюк подався вже до третьої політсили й тепер гречкосіє від імені "Європейської солідарності".

Як і в парламенті, на місцевому рівні є таке явище, як  "тушкування ". Депутати заходять до ради від однієї партії, а потім, отримавши мандат, раптово змінюють свої цінності та погляди. 

Так трапилося після місцевих виборів у Броварах. Міський голова, ексрегіонал Ігор Сапожко спробував сформувати більшість. "Свободівців" розкололи, і двоє перебігли до складу більшості ексрегіонала. 

Один із них – Олексій Здоровець – став секретарем ради.  "Свобода" вигнала їх з партії та вимагала, щоб  "тушки" склали мандати. Дійшло до бійки із застосуванням сльозогінного газу, і Здоровець вистрибнув з вікна 2-го поверху. 

Утім, факти політичної франшизи в парламенті та політичного "тушкування" не вплинули на системне рішення підтримати Виборчий кодекс і запровадити на парламентських виборах відкриті партійні списки. 

Відтак ці явища, які є проявом низької політичної культури, не можуть бути достатнім аргументом для того, щоб не поширювати відкриті списки на вибори у громадах, де кількість виборців не перевищує 90 тисяч.

Однак якщо спускати партійну систему в малі громади, потрібно вести мову про доступ до політики. 

Парламентарі в 40 разів підвищили розмір застави на місцевому рівні, і формула її обчислення суттєво відрізняється від розрахунку застави на парламентських чи президентських виборах, про що вже писав Рух ЧЕСНО. 

Профільний комітет парламенту 22 квітня підтримав законопроєкт, який зменшує суму застави в 10 разів. Рух ЧЕСНО зробив нові розрахунки, скільки становитиме застава у містах для мерів і партій, якщо цей законопроект ухвалять.

Ірина Федорів, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.