Опасный лоббизм. Что происходит с законом об оборонных закупках?

16 квітня в порушення регламенту був знятий з розгляду проєкт закону "Про оборонні закупівлі".

Цей законопроєкт від Комітету з безпеки, оборони та розвідувальної діяльності розроблявся у тісній співпраці з Міністерством оборони та Міністерством розвитку економіки та сільського господарства. Він пройшов безпрецедентно широке обговорення та був проголосований у першому читанні 293 голосами за.

Тому зняття цього законопроєкту з розгляду 16 квітня – це дуже тривожний дзвіночок у низці не менш тривожних подій зі згортання реформи оборонних закупівель, про що доволі детально писали вже кілька видань: 

Atlantic council: Does Zelenskyy's Ukraine still want to join NATO?

Дзеркало тижня: Міністерство оборони: "професіонали" проти "реформаторів"

BBC Україна: Менеджмент часів Сталіна: що не так з новим міністром оборони та його заявами про НАТО

Радіо Свобода: Реформи в Міноборони: перезавантаження чи згортання

Про ризики для продовження реформи оборонних закупівель та про саму реформу я вже раніше писав (читайте тут і тут).

Для того, щоб зрозуміти, що ж відбувається, або що може відбутися, якщо громадськість, експерти та небайдужі до реформ у Міноборони проґавлять цю ситуацію, треба озирнутись на весь процес, який тривав досі.

Від початку активної роботи над законопроєктом, що розпочалася у вересні 2019 року, у закону швидко з'явилася "опозиція". 

Їхня позиція полягала у двох простих речах. Перше – зберегти існуюче статус-кво і не робити радикальних змін у сфері, тобто залишити пострадянський інструмент "оборонного замовлення", який по суті був розроблений для функціонування в умовах планової економіки. 

Друге – забезпечити максимальний протекціонізм для національного виробника з таким "перегибом", за якого виробники взагалі мали погоджувати замовникам (Міноборони, наприклад), що їм купувати, а що – ні. 

При цьому дана "опозиція" створила альтернативний законопроєкт "Про державне оборонне замовлення", низка норм в якому була просто переписана з російського законодавства.  

У процесі роботи над законопроєктом нас, групу розробників, неодноразово звинувачували у всіх смертних для оборонно-промислового комплексу гріхах, передусім у "лобізмі імпорту", а також у тому, що ми не хочемо регулювати економіку. Від людей, які обстоювали статус-кво, ми отримали майже сотню сторінок зауважень щодо тексту закону.

Але що важливо розуміти – за цими зауваженнями прихована абсолютно інша ідеологія взаємодії та функціонування замовників та виробників озброєння і військової техніки.  

Ми формували збалансований законопроєкт, в якому тим не менше замовники є достатньо незалежними від ОПК у прийнятті рішень щодо визначення джерел постачання. Ми наділяємо замовників "набором інструментів", з яким вони можуть визначити найбільш економічно-вигідну пропозицію. 

Всі замовники відповідають за забезпечення обороноздатності – це і Збройні сили, і Нацгвардія, і прикордонна служба тощо. І в залежності від потреб сил безпеки і оборони замовники обирають озброєння і військову техніку та постачальників. 

Це дуже важлива передумова переозброєння – замовники мають обирати відповідно до їхніх потреб, а не наявної пропозиції, і відповідно до їхніх ресурсів, які вони мають використовувати максимально ощадливо. Рано чи пізно вони будуть відмовлятися від застарілих зразків озброєння на користь нових. 

Тому проєкт закону "Про оборонні закупівлі" надає низку інструментів відбору постачальників (зокрема нові підходи у забезпеченні якості), а також передбачає суттєве зменшення рівня таємності таких закупівель і неможливість закуповувати все озброєння без реально прозорої процедури. 

Ми також відкриваємо можливість для замовників користуватися імпортом, але за низки умов та обмежень, які з одного боку компенсують витік національного капіталу, а з іншого – нададуть національним виробникам серію економічних переваг. 

Тож двома словами принцип, який закладався, – "Купуй те, що потрібно". І це є критично важливим для переозброєння армії в умовах війни.

У альтернативній ідеології потреби оборонно-промислового комплексу визначалися головними та мали вирішуватися за рахунок замовників, зокрема за рахунок їхнього бюджету. 

Визначені кимось генеральні конструктори (тобто представники постачальників) взагалі отримували право погоджувати державне оборонне замовлення. А закупівля за імпортом фактично повністю обмежувалася. 

Серед іншого група прихильників статус-кво хотіла позбавити Міноборони можливості купувати через систему закупівель НАТО – Агенцію НАТО з підтримки та постачання. Жодних нових підходів до гарантування якості оборонної продукції, відкритості і прозорості оборонних закупівель не передбачалося. 

Зате передбачалося багато повноважень виробникам. У сухому залишку принцип закладався протилежний – "Купуй те, що виробляється", навіть якщо це не те, що тобі потрібно.

Така диспозиція є чудовим приводом для створення нового монстра – Агентства або Міністерства ОПК, і саме це, на мою думку, було рушієм "опозиції" до закону, який відповідає західним стандартам, передусім стандартам ЄС. 

Так, всі країни мають ту чи іншу форму лобізму національного виробника у сфері озброєння і військової техніки, але є різниця між розумним лобізмом (який також присутній у існуючому проєкті закону) і лобізмом "по-українськи" (як із сумнозвісним проєктом "Купуй українське").

Тепер, без активної підтримки закону зі сторони міністра оборони, "опозиція" намагається ввести в оману президента, стверджуючи, що законопроєкт "загрожує національній безпеці". Саме цим, напевно, можна пояснити раптову зміну порядку денного напередодні оголошеної позачергової сесії парламенту. 

15 квітня до Верховної Ради надійшов лист від президента із законом "Про оборонні закупівлі" у порядку денному. А вранці 16-го квітня – без. Отже, хтось вже підштовхнув його на порушення регламенту і штовхає далі. 

А далі – відмова від реформи оборонних закупівель, що означатиме зменшення підтримки міжнародних партнерів, загрозу отриманню американської військової допомоги, але, звісно, найгірше – втрачені можливості і час, які наблизили б нас до цивілізованого світу. 

Конкурентність, прозорість оборонного бюджету, зниження надмірної таємності – це все і є ті славнозвісні "стандарти НАТО", від яких ми не маємо права відмовлятися заради власної безпеки.

Я маю велику надію, що інтриги та небезпечний "підкилимний" лобізм людей, чиї прагнення нікому невідомі, не пересилять прозорий та відкритий демократичний процес, якого було дотримано при розробці законопроєкту "Про оборонні закупівлі". І що Верховна Рада прийме цей закон вже найближчим часом. 

Артур Переверзєв, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.